№ 336/7229/18
Пр. № 1-кп/336/277/2019
4 грудня 2019 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Більчі Миколаївського району Львівської області, громадянина України, неодруженого, непрацевлаштованого, з середньою технічною освітою, що не має зареєстрованого місця проживання, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
- вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26.10.2006 року за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, від відбування покарання звільненого з випробуванням тривалістю в два роки;
- вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 25.10.2007 року за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України з застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 3 липня 2009 року;
- вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 30.11.2009 року за ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 19 липня 2013 року у зв'язку з відбуттям строку покарання;
- вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 30.06.2010 року за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України з застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років дев'яти місяців позбавлення волі;
- вироком Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13.11.2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в два роки;
- вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2016 року за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України з застосуванням положень ст. 71 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення 27 верерсня 2017 року волі умовно-достроково з невідбутим строком два місяці один день;
- обвинуваченого за ч. 3 ст. 186 КК України,
Обвинувачений, який має судимості за вчинення корисливих злочинів проти чужої власності, під час перебування в провадженні Кам'янка-Дніпровського районного суду Запорізької області кримінальної справи щодо нього за обвинуваченням у вчиненні злочину, що передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, вчинив таємне заволодіння чужим майном за таких обставин.
Близько 13-00 години 10 жовтня 2018 року обвинувачений, керуючись умислом на крадіжку, з квартири АДРЕСА_2 , куди він проник через незамкнені двері, в той час, коли потерпіла ОСОБА_6 спала і не бачила протиправних дій обвинуваченого, таємно викрав належні їй ноутбук «ACER» моделі «Aspire one», заводський номер Product Kay 38 DYV-JHQGP-G8PRZ-F73WK-T7HVO, в корпусі білого кольору з малюнком у вигляді різнокольорових овалів вартістю відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи 2800 грн., а також мобільний телефон «Nokia» моделі Asha 210 в корпусі чорно-синього кольору вартістю відповідно до висновків судової товарознавчої експертизи 333 грн. 33 коп. в силіконовому чохлі жовтого кольору, який не представляє для потерпілої майнової цінності, з сім-картами операторів мобільного зв'язку «Київстар» та «Vodofone», які не представляють для власника матеріальної цінності.
Предмети викрадення обвинувачений залишив біля гаражу неподалік від будинку АДРЕСА_3 , а сам, керуючись умислом на продовження таємного викрадення, повернувся до вказаного житла, де таємно заволодів грошима в сумі 100 грн. різними купюрами, що знаходились в гаманці коричневого кольору, та в момент, коли вже заволодів грошима, але продовжував тримати гаманець в руках, був поміченим потерпілою, яка прокинулась. Побачивши ОСОБА_7 , ОСОБА_6 закликала його припинити протиправні дії та покликала сторонніх осіб на допомогу, в той час як ОСОБА_5 з метою уникнення втручання у вказані події інших осіб закрив потерпілій рот долонями своїх рук, після чого втік, залишивши гаманець в квартирі.
Описаними діями потерпілій ОСОБА_6 спричинено майнову шкоду в сумі 2333 грн. 33 коп.
Допитаний судом обвинувачений винуватість у вчиненні таємного викрадення чужого майна визнав частково та показав суду, що в день, до якого відносяться події, зазначені в обвинувальному акті, він приїхав до Запоріжжя з Кам'янка-Дніпровської, де він постійно проживає, з метою працевлаштування. Підшукати йому роботу пообіцяв знайомий ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_9 , з яким обвинувачений зустрівся у вказаний день. Приятелі у зв'язку із зустріччю випили пива біля будинку, де проживає потерпіла, після чого співрозмовник ОСОБА_8 сказав, що йому треба відлучитися на кілька хвилин у справах і направився до під'їзду, де проживає потерпіла. Обвинувачений скрізь розчинені двері під'їзду побачив квартиру, до якої зайшов ОСОБА_9 ; потім знову купив собі пива та продовжував очікувати приятеля, який появився через годину-півтори, крикнув ОСОБА_10 , щоб той чекав на нього, а сам пішов в бік гаражів. Не дочекавшись приятеля, обвинувачений направився в під'їзд, з якого вийшов його друг, а там направив свої кроки до квартири потерпілої, так як бачив, що туди входить його приятель. Зайшовши до житла побачив гаманець, який лежав на підлозі біля входу, проте грошей там вже не було. Коли обвинувачений оглядав зміст гаманця, на нього накинулась потерпіла, почала шкрябати обличчя, кричати, тому він вибіг. Коли видалявся з місця пригоди, на вулиці загубив одну туфлю, повертаючись за якою був затриманий ППС-никами. Поліцейські самостійно знайшли в кущах телефон та ноутбук, до викрадення яких він непричетний. Заперечує, що показував правоохоронцям місце схову викрадених речей, тому що не має до цього жодного відношення, тому об'єктивно не міг володіти вказаною інформацією.
Вважає, що його дії належить кваліфікувати як замах на таємне викрадення майна.
Винуватість обвинуваченого в обсязі обвинувачення, визнаного судом доведеним, підтверджують такі досліджені в судовому засіданні фактичні дані.
Як випливає з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.10.2019 року (а. с. 28 т. 1), потерпіла ОСОБА_6 просить притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка приблизно о 13-00 годині 10 жовтня 2018 року проникнула до неї в квартиру та викрала належні їй ноутбук та телефон.
Обставини злочинного посягання, зокрема: місце зберігання викраденого майна, а саме: телефону та ноутбуку, на яке вказав обвинувачений слідчому у присутності двох понятих, об'єктивно підтверджені протоколом огляду місця події - ділянки біля металевого гаражу, що розташований на відстані близько двадцяти метрів від кута будинку АДРЕСА_3 , який проводився в проміжок часу між 14-36 годинами та 14-40 годинами 10 жовтня 2018 року і в ході якого виявлено та вилучено викрадені речі, та фототаблицями до нього (а. с. 169-175 т. 1).
Означені предмети, як випливає із постанови слідчого від 11.10.2018 року, визнані речовими доказами у кримінальному провадженні та передані на зберігання до камери схову Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області (а. с. 176 т.1).
Зі згоди власника житла - квартири АДРЕСА_2 , де постійно проживає потерпіла ОСОБА_6 , - з 15-00 години до 15 години 30 хвилин 10 жовтня 2018 року проводився огляд вказаного житла (а. с. 177-184 т. 1).
Предметом огляду, який проводився з 10-00 години до 10-05 години 11 жовтня 2018 року в приміщенні службового кабінету № 11 Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області став належний потерпілій ОСОБА_6 гаманець коричневого кольору, що був вилучений під час огляду з місця події, а по закінченні вказаної процесуальної дії - повернутий власнику (а. с. 185-187 т. 1).
Огляд місця події, що проводився у встановленому законом порядку слідчим ОСОБА_11 з 16-20 години до 16-30 години 10 жовтня 2018 року, виявив в заглибленні на рівні вікон, яким оснащений цокольний поверх будинку АДРЕСА_3 , наявну там чоловічу спортивну туфлю чорного кольору з написом «ERRA», яка постановою слідчого від 10.10.2018 року визнана речовим доказом та поміщена на зберігання до камери схову Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області (а. с. 189-192 т.1).
Наявні у підозрюваного в момент затримання грошові кошти у сумі 103 грн. визнані речовими доказами в кримінальному провадженні (а. с. 197).
До доказів таємного заволодіння майном потерпілої відноситься і протокол огляду предметів викрадення, який містить детальне описання ноутбука та телефону та їхнє фотозображення (а. с. 215-225 т. 1).
Речові докази, якими визнані викрадені матеріальні цінності, що передані на зберігання потерпілій в силу ст. 84 КПК України також є процесуальними джерелами доказів вчиненого правопорушення (розписка про отримання майна на зберігання на а. с. 226 т. 1).
З протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.10.2018 року випливає, що свідок ОСОБА_12 в особі на фотографії під порядковим номером 1, яка містить зображення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , впізнає хлопця, який був зупинений біля будинку № 14 по вул. Брюллова в м. Запоріжжі, коли ховався за гаражами біля вказаного будинку, і який, за поясненнями потерпілої, проник до неї в житло, де вчинив викрадення належного ОСОБА_6 майна (а. с. 198-201 т.1).
Аналогічні пояснення дав свідок ОСОБА_13 під час впізнання за фотознімками, яке відбувалося в приміщенні Шевченківського відділення поліції Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області 10 жовтня 2018 року, впізнавши в особі на фотографії під порядковим номером 1, яка містить зображення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затриману ними у дворі будинку АДРЕСА_3 10 жовтня 2018 року особу (а. с. 202-205 т. 1).
Потерпіла в особі на фотографії під порядковим номером 1, яка містить зображення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , впізнає хлопця, який тримав в руках гаманець потерпілої та копирсався в шафі, коли потерпіла прокинулась від сну в своєму житлі о півдні 10 жовтня 2018 року, як свідчить зміст протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.10.2018 року (а. с. 206-209 т. 1).
Як особу, що без дзвінка потрапила до неї в житло 10 жовтня 2018 року, впізнала ОСОБА_5 свідок ОСОБА_14 , як випливає з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.10.2018 року (а. с. 210-214 т. 1).
Потерпіла в суді підтвердила факт викрадення належних їй речей та грошей, яке вона виявила після повернення додому, коли вже був затриманий обвинувачений. Цим обставинам, зі слів потерпілої, передували такі події.
10 жовтня 2018 року, повернувшись додому після нічної зміни, вона лягла відпочивати. Син потерпілої, який проживає разом з нею, близько 12-00 години пішов на роботу, залишивши незачиненими вхідні двері. Коли вона прокинулась після сну, то побачила у своїй квартирі сторонню особу, яка сиділа навпочіпки та тримала в руках її гаманець. Потерпіла підвелась з дивана та стала кричати, у зв'язку з чим піднявся і зловмисник Певний час вони штовхали один одного, а потерпіла продовжувала кликати на допомогу, тому незнайомий їй чоловік, якого вона впізнає в обвинуваченому, закрив їй рот долонями рук та тримав так міцно, що вона почала задихатися. На її галас зайшов хтось з сусідів, після чого обвинувачений одразу вибіг на вулицю, потерпіла - за ним. На вулиці ОСОБА_5 впав в яму, якою оснащений цокольний поверх будинку, потім вскочив та побіг. Згодом у двір приїхала машина поліцейських, які запропонували їй сісти до них в салон та розпочати пошуки злочинця. Транспорт направився в той бік, куди побіг обвинувачений, проте, не знайшовши його на певному відрізку шляху, поліцейські повернули у двір будинку потерпілої, приїхавши до якого, переслідувачі побачили ОСОБА_5 , який брів по двору. Після повернення додому вона переконалася в тому, що у неї викрадені телефон та ноутбук, на місце зберігання яких показав ОСОБА_5 , коли був затриманий співробітниками поліції, а також виявила, що гаманець, в якому знаходилось близько 100 гривень, порожній, з чого вона вивела, що обвинувачений заволодів грошима. За яких обставин сталося викрадення речей та грошей, потерпіла не бачила, бо спала.
Допитаний судом свідок ОСОБА_12 показав, що служить в управлінні патрульної поліції в Запорізькій області. На початку жовтня 2018 року в товаристві колеги ОСОБА_13 здійснював охорону громадського порядку в Шевченківському районі м. Запоріжжя. Екіпаж отримав повідомлення про те, що в одній з квартир будинку АДРЕСА_3 якась жінка голосно просить про допомогу. Приїхавши у двір, побачили на лавці потерпілу, яка розповіла, що прокинувшись у своєму житлі, побачила сторонню людину, яка щось шукала. Між ними почалась потасовка. Поліцейські посадили жінку до службової автівки та почали патрулювання. Виявили обвинуваченого, якій брів по двору будинку, був без взуття, яке втратив, біжучи з житла. Патрульні викликали слідчо-оперативну групу, якій ОСОБА_5 показав місце схову викрадених речей, при цьому вів себе невимушено, вказав на місце схову як особа, що має безпосереднє відношення до подій, які описує і які сприймала скрізь власний досвід.
Аналогічні показання дав в суді свідок ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_14 підтвердила факт перебування обвинуваченого в день, що зазначений в обвинувальному акті, в під'їзді будинку, де проживає потерпіла, показавши, що цей чоловік у вказаний день без дзвінка зайшов до неї в житло та попросив води.
В силу п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Перелічені судом докази підтверджують фактичні обставини, що утворюють зміст обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Вказані фактичні дані послідовні, не містять протиріч та не викликають сумнівів щодо їх достовірності, логічно поєднуються одне з одним, об'єктивно відтворюють подію злочину.
Як випливає із змісту ст. 94 КПК України, суд оцінює сукупність зібраних в справі доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Сукупність наведених судом фактичних даних (доказів), які належні до цього провадження, достовірні, добуті у встановленому законом порядку, тому є допустимими, відтворюють обставини, що підлягають доказуванню в цьому провадженні, і можуть бути використані для визнання обвинувачення доведеним.
Як випливає із змісту п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Дії обвинуваченого на стадії досудового розслідування кваліфіковані як відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений повторно, поєднаний з проникненням в житло.
Суд не може погодитися з цією правовою оцінкою дій обвинуваченого, виходячи з такого.
Диспозиція ст. 186 КПК України охоплює дії з відкритого заволодіння майном, тобто такого заволодіння, коли викрадення є очевидним для потерпілого та/або інших осіб, а з суб'єктивної сторони характеризуються тільки прямим умислом.
Відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, є таке вилучення, за якого сторонні особи усвідомлюють вчинення викрадення, а водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення, але вона ігнорує їх.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд не може погодитися з тим, що заволодіння майном було очевидним для сторонніх осіб.
Судом встановлено, що обвинувачений, керуючись умислом на таємне викрадення чужого майно, в умовах неочевидності для потерпілої проник в її житло і заволодів в ньому певними предметами матеріального світу, а в подальшому, керуючись єдиним умислом на крадіжку, повернувся до житла та продовжив вчинювати протиправні дії, будучи переконаним, що вони є неочевидними для потерпілої, яка спала.
Потерпіла хоча й побачила обвинуваченого, проте в той момент, коли вже сталося таємне викрадення, а те, що вона певний час спостерігала за тим, що обвинувачений риється в її гаманці, не було очевидно для обвинуваченого, тобто його умислом охоплювалося продовження вчинення таємного заволодіння майном.
При цьому потерпіла послідовно беззаперечно заявляє, що вона не бачила моменту заволодіння її грошима, які знаходились в гаманці, а з'ясувала, що гаманець порожній, лише повернувшись в житло після затримання обвинуваченого.
Навіть, якщо припустити, що потерпіла бачила момент звернення обвинуваченим на свою користь її грошей, то і в цьому випадку у суду не було б підстав кваліфікувати дії обвинуваченого як відкрите заволодіння майном, оскільки його свідомістю не охоплювалось усвідомлення того, що викрадення є очевидним для потерпілої, яка, на його думку, спала.
І так як при оцінці способу заволодіння майном як грабежу необхідно констатувати наявність сукупності таких двох передумов, як очевидність для інших та усвідомлення ними того факту, що винна особа вчинює викрадення (1), та усвідомлення самим зловмисником того факту, що його дії з викрадення є очевидними для інших осіб, не вбачаючи в аналізуємій ситуації жодної з цих складових, суд не може погодитися з грунтовністю правової оцінки дій ОСОБА_5 , яка надана їм органом досудового розслідування.
Лише той факт, що потерпіла за допомогою органів почуттів спостерігала перебування обвинуваченого в її житлі та бачила дії, що підпорядковуються злочинній меті протиправного заволодіння чужим майном, не є підставою для кваліфікації дій обвинуваченого як грабежу з наведених судом вище міркувань.
Означені висновки суду узгоджуються з роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України в пунктах 3, 4 постанови Пленуму № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», відповідно до яких грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).
За роз'ясненнями вказаної постанови, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
З наведеного випливає, що лише ті дії, які розпочаті як крадіжка, але продовжуються винною особою з метою заволодіння майном після виявлення цих дій потерпілим чи іншою особою, можуть бути кваліфіковані як грабіж.
Проте у випадку заволодіння майном потерпілої, як вже зазначалось судом, потерпіла не бачила дій з заволодіння її майном, а лише виявила присутність обвинуваченого після вчинення ним цих дій, а обвинувачений не мав умислу на грабіж, будучи упевненим, що потерпіла не бачить його дій.
В такому випадку насильство, що було застосовано обвинуваченим і виразилось в закриванні рота потерпілої, було застосовано лише з метою уникнення затримання та не є складовою дій, підпорядкованих меті заволодіння майном.
На користь висновку суду про відсутність у ОСОБА_5 умислу на грабіж свідчать і показання свідка ОСОБА_14 , яка показала, що обвинувачений, самовільно проникнувши до її квартири вочевидь з протиправною метою, виявивши в житлі господарів, жодних дій з відкритого заволодіння майном не вчинив, а обмежився проханням дати йому попити.
Однією з засад кримінального судочинства є диспозитивність процесу, відповідно до якої суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ст. 26 КПК України).
Правосуддя у кримінальному провадженні здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченим Кримінальним процесуальним кодексом України.
Межі здійснення правосуддя в конкретному кримінальному провадженні визначені статтею 337 КПК України, за змістом якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Виключенням з цього правила є встановлені наведеною статтею кримінального процесуального законодавства випадки, коли суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, і таке право суду простирається лише на зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, і таке посягання на межі судового розгляду продиктовано метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод (ч. 3 ст. 337 КПК України).
Таким чином при кваліфікації дій обвинуваченого суд знаходить всі підстави для порушення меж висунотого проти ОСОБА_5 обвинувачення та кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України як таємного заволодіння чужим майном (крадіжки), яка вчинена повторно, поєднана з проникненням до житла.
Такий вихід за межі обвинувачення, що покращує становище обвинуваченого, відповідає завданням кримінального провадження, якими є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Дійшовши висновку, що винні дії обвинуваченого утворюють диспозицію частини третьої статті 185 КК України, а сукупність зазначених фактичних даних може бути використана судом при прийнятті процесуального рішення на користь обвинувачення за цією нормою закону про кримінальну відповідальність, суд виходить з висловленого висновку про достатність та взаємозв'язок досліджених доказів, оцінку яких навів.
До процесуальних джерел доказів в силу ст. 84 КПК України відносяться і показання обвинуваченого, тому суд вважає за необхідне оцінити їх у відповідності до ст. 94 КПК України у співставленні з іншими фактичними даними, посилання на які зробив.
Показання обвинуваченого про непричетність до інкримінованих йому кримінально караних дій, не підкріплені жодними іншими джерелами, суперечать дослідженим судом фактичним даним і спростовуються ними, тому не приймаються судом до уваги.
Твердження обвинуваченого про те, що він не показував слідчому місце схову викрадених ноутбука та телефона, спростовуються змістом протоколу огляду місця події, що проводився одразу після затримання ОСОБА_5 і в якому зафіксовано, як обвинувачений вказав слідчому у присутності двох понятих на місце зберігання викрадених ноутбуку та телефону (а. с. 169-175 т. 1).
Означені доводи спростовуються і наведеними показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , потерпілої.
За вказаних обставин такі показання обвинуваченого, вільного від самовикриття, є виявом позиції захисту від пред'явленого обвинувачення, яка застосовується особами, підданими кримінальному переслідуванню, на власний розсуд.
При призначенні покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За змістом роз'яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_5 в період розгляду судом кримінального провадження щодо нього за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України скоїв тяжкий злочин.
Враховує суд і наявність у обвинуваченого судимостей за вчинення корисливих злочинів.
Вказані обставини свідчать про схильність обвинуваченого до вчинення кримінально караних діянь.
Наведені обставини не дають суду підстав для звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, застосування положень закону про кримінальну відповідальність про призначення більш м'якого покарання або покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті обвинувачення.
Разом з цим суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке утворює один епізод крадіжки, а також ту обставину, що предмети викрадення, визнані речовими доказами, передані потерпілій на зберігання і в силу ст. 374 КПК України будуть повернені їй за належністю.
Через повернення потерпілій викрадених речей частково усунено спричинено шкоду.
Вказану обставину суд визнає такою, що пом'якшує покарання обвинуваченого.
Згадана пом'якшуюча обставина, відомості про особу винного, який має постійне місце проживання, сім'ю, хоча й без реєстрації шлюбу, де виховується малолітня дитина, що біологічно походить від обвинуваченого, що свідчить про достатній рівень його соціалізації, наявність хронічних гастроентерологічних захворювань дають суду підстави для призначення покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини статті обвинувачення.
Відсутність захворювань, що створює небезпеку для оточення, як випливає з довідки Кам'янка-Дніпровської ЦРБ (а. с. 250 т. 1), молодий вік обвинуваченого також свідчать на користь здатності обвинуваченого звернутися до соціальних та духовних цінностей і недоцільність застосування більш суворого заходу примусу.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , є рецидив злочинів, тобто наявність судимостей за інші умисні кримінально карані діяння.
Суд не вбачає підстав для згадування вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння в якості обтяжуючої покарання обставини, як про це клопочеться прокурор, керуючись наведеними положеннями про межі обвинувачення, яке не посилається на таку обставину.
Визнані речовими доказами викрадені речі підлягають поверненню потерпілій.
Визнані речовими доказами грошові кошти в сумі 100 грн., які вилучені у обвинуваченого в момент його затримання за підозрою у вчиненні злочину, належить повернути потерпілій у відшкодування завданої викраденням шкоди.
Процесуальні витрати з проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 190 грн. відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого в доход держави.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили підлягає зберерженню.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, що передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Початок строку покарання обчислювати з моменту затримання обвинуваченого за підозрою у вчиненні злочину, а саме: з 15 години 32 хвилин 10 жовтня 2018 року.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили не змінювати.
Речові докази - ноутбук «ACER» моделі «Aspire one», заводський номер Product Kay 38 DYV-JHQGP-G8PRZ-F73WK-T7HVO, в корпусі білого кольору з малюнком у вигляді різнокольорових овалів, мобільний телефон «Nokia» моделі Asha 210 в корпусі, передані на зберігання потерпілій ОСОБА_6 , - повернути їй за належністю.
Речові докази - грошові кошти в сумі 100 грн., які вилучені у обвинуваченого в момент його затримання за підозрою у вчиненні злочину, - передати потерпілій ОСОБА_6 у відшкодування завданої викраденням шкоди
Речовий доказ - спортивну туфлю чорного кольору з написом «ERRA», яка зберігається в камері схову Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізкій області, - знищити.
Стягнути з ОСОБА_5 у дохід держави в особі управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області процесуальні витрати з проведення судової експертизи в сумі 190 грн.
На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1