Справа № 183/3707/15
№ 2/183/25/19
02 грудня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Пащенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Новомосковська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту від 01 квітня 2014 року, складеного ОСОБА_4 , посвідченого Новомосковською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-424,-
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_5 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_6 ,
представника третьої особи - Михалевич Л.Ф., -
встановив:
18.06.2015 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень позовних вимог від 21.07.2015 року (т.1 а.с. 33) просила суд визнати недійсним заповіт від 01 квітня 2014 року, складений ОСОБА_4 , посвідчений Новомосковською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 1-424.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що приблизно з 2003 року вона почала проживати однією сім'єю з ОСОБА_4 , з яким вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Спочатку вони проживали в будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на праві приватної власності, однак діти ОСОБА_4 почали зловживати спиртними напоями та вчиняти сварки, внаслідок чого вони були змушені переїхати та винаймати інше житло. В подальшому вони переїхали проживати в будинок АДРЕСА_2 , що належить позивачеві, та проживали в ньому до серпня 2013 року, коли ОСОБА_4 переніс інсульт. Оскільки будинок по АДРЕСА_2 не мав належних умов для проживання в ньому хворої людини, вони вирішили знову повернутися в будинок, що належить ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . Після проходження певного курсу лікування стан здоров'я ОСОБА_4 почав покращуватися, однак 02.02.2014 року він переніс ще один інсульт, внаслідок чого перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні. В цей період він був оглянутий лікарем-психіатром, останній поставив діагноз - органічне ураження головного мозку, виражений психоорганічний синдром з психотичними включеннями. 11.02.2014 року ОСОБА_4 дозволили забрати додому, оскільки надії на його виживання лікарі не висловлювали.
Позивач вказує, що перевезла ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_1 , здійснювала за ним догляд, оскільки він був фактично паралізований, не міг говорити, мало що пам'ятав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
За життя, ще 07.12.2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким ѕ частини належного йому на праві власності будинку за АДРЕСА_1 заповів їй, тому після смерті заповідача вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що 01.04.2014 року ОСОБА_4 склав новий заповіт, посвідчений Новомосковською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 1-424, у якому вона не визначена спадкоємцем, все своє майно в рівних частинах ОСОБА_4 заповів своїм дітям.
Позивач наполягає на тому, що на момент посвідчення 01.04.2014 року заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, він перебував в той період в безпорадному стані, тому просить визнати зазначений заповіт недійсним.
Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Мельником О.М. від 19.06.2015 року відкрите провадження по справі (т.1, а.с. 18).
Ухвалою суду від 22.09.2015 року по справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Комунальному закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» (а.с. 54,55), провадження по справі зупинено.
Ухвалою суду від 21 вересня 2016 року провадження по справі поновлене (т.1 а.с. 83).
Ухвалою суду від 17 січня 2017 року ОСОБА_3 було залучено в якості третьої особи (т.1 а.с. 121).
Ухвалою суду від 17.01.2017 року зобов'язано Новомосковську державну нотаріальну контору надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 (т.1 а.с. 127,128).
В зв'язку з закінченням повноважень судді Мельника О.М., справу передано в провадження судді Сороки О.В. (а.с. 51,52).
Цивільна справа, у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.
У відзиві на позов відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на те, що наприкінці березня 2014 року його батько ОСОБА_4 , знаходячись при здоровому глузді, без будь-якого тиску попросив привезти нотаріуса, висловивши своє бажання скласти заповіт, яким на випадок своєї смерті має бажання на власний розсуд розпорядитися їх сімейним будинком, що розташований по АДРЕСА_1 , який вони всі разом будували. Домовившись з державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Носенком А.Г. щодо необхідності посвідчення заповіту за місцем проживання батька, останній попросив знайти трьох свідків, які б могли підтвердити вільне волевиявлення батька. Такими свідками стали ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в призначений час прийшли до них додому. Нотаріус спочатку вислухав батька, зробив записи, записав паспортні дані свідків і він відвіз його знову до нотаріальної контори для підготовки самого тексту заповіту, потім нотаріуса знову привезли до батька, де заповіт був прочитаний батькові вголос, замість батька розписався ОСОБА_9 в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько помер, у встановлений строк він та його сестра ОСОБА_3 звернулися до новомосковської державної нотаріальної контори, де відповідач звернувся з заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_3 - з заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , в подальшому відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Крім того, відповідач звертає увагу на ту обставину, що житловий будинок по АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю їх батьків, не дивлячись на отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на своє ім'я, бо це житло є їх роднинним. Після смерті їх матері, батько дійсно познайомився з ОСОБА_1 , з якою почав зустрічатися, остання почала наводити різного роду наклепи на них, внаслідок чого вмовила ОСОБА_4 скласти заповіт, яким ѕ частини заповідав ОСОБА_1 , а ј - своїм онукам. Згодом батько впевнився в тому, що ОСОБА_1 використовувала його для наживи, з метою заволодіння їх майном, тому і висловив бажання скласти новий заповіт. У відзиві відповідач ставить під сумнів проведену посмертну судово-психіатричну експертизу, вважає її недопустимим доказом, оскільки вона проведена виключно на підставі довідки лікаря-психіатра, якого ОСОБА_1 викликала в період гострої хвороби батька, який перебував на стаціонарному лікуванні. Такий огляд був здійснений одноразово, ОСОБА_4 не визнаний в судовому порядку недієздатним, не перебував на обліку лікаря-психіатра, в період з лютого 2014 року по 01 квітня 2014 року вони вживали всіх заходів для покращення стану здоров'я їх батька, який після перенесеного інсульту прожив ще до жовтня 2014 року, перебуваючи при здоровому глузді.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримала, надала пояснення про те, що проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю. З його дітьми у неї склалися стосунки, тому щоб їм не заважати вони спочатку винаймали житло, а потім переїхали у її будинок. Після перенесеного в жовтні 2013 року вони були змушені повернутися до будинку по АДРЕСА_1 , оскільки в ньому кращі умови для проживання хворої людини. Його стан здоров'я значно покращився, однак 02 лютого 2014 року він переніс другий інсульт. Перебуваючи на стаціонарному лікуванні, внаслідок ураження головного мозку, він почав себе неадекватно вести, тому лікарі запропонували запросити лікаря-психіатра, що і було нею зроблено. Компетентний лікар оглянула його, призначила прийом ліків, що і допомогло ОСОБА_4 у його психічному стані. Однак лікарі не давали шансів на його виживання, тому вона забрала ОСОБА_4 додому, перевезла у будинок АДРЕСА_1 . Весь цей час вона працювала, разом з дітьми вони дійсно доглядали за ОСОБА_4 , він потребував постійної сторонньої допомоги, був паралізований. 01.04.2014 року діти ОСОБА_4 скористалися тією обставиною, що вона перебувала на роботі, та привезли нотаріуса, який посвідчив заповіт від імені особи, яка за своїм психічним станом не могла надавати звіт своїм діям та не керувала своїми діями, тому замість нього і розписувалися свідки. В подальшому діти ОСОБА_4 вигнали її з будинку, про наявність нового заповіту їй стало відомо лише після смерті ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, з підстав зазначених у відзиві, також звернув увагу на ту обставину, що їх батько ще після перенесеного першого інсульту мав намір по іншому розпорядитися своєю власністю, ніж зазначив у заповіті від 07.12.2007 року. Задля переоформлення будинку на своїх дітей, 11.09.2014 року ОСОБА_4 видав на його ім'я довіреність, яка також посвідчувалася при свідках, якою уповноважив свого сина бути представником у відповідних установах з питань належного йому на праві власності будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . В листопаді 2015 року батько власноручно підписував довіреність на його ім'я для оформлення земельної ділянки під будинком. Відповідач наполягає на тому, що його батько докладав усіх зусиль, щоб змінити заповіт, який ним було складено ще в 2007 році, оскільки зрозумів, що ця людина має намір ошукати їх сім'ю.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позов ОСОБА_10 не визнала, також надала пояснення про те, що батько після того, як ОСОБА_1 ошукала його, змінив своє ставлення до неї, хотів спочатку за життя переоформити будинок, а потім зажадав скласти новий заповіт. Вона була в будинку 01.04.2014 року в той час, коли привозили нотаріуса, та наполягала на тому, що батько надавав звіт своїм діям та керував ними, він був фізично здоровою людиною
Представник Новомосковської державної нотаріальної контори надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Свідок зі сторони позивача - ОСОБА_11 надав суду показання про те, що він являється чоловіком сестри дружини ОСОБА_4 . Після смерті дружини ОСОБА_4 вступив у шлюб з ОСОБА_12 , однак у неї не склалися відносини з дітьми, тому вони виїхали з будинку по АДРЕСА_1 , винаймали житло. Коли у ОСОБА_4 стався другий інсульт, він пішов його провідати у лікарню. ОСОБА_4 його не впізнав, взагалі був без пам'яті, поводив себе не адекватно, був в оголеному вигляді, після цього він з ним не зустрічався, не був на похороні, не знав про його стан здоров'я до самої смерті.
Свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_7 надав суду показання про те, що для посвідчення заповіту його запросив сам ОСОБА_4 по телефону. Коли він прийшов у спальню, в кімнати вже був нотаріус та двоє свідків, в момент самого посвідчення заповіту ОСОБА_13 та ОСОБА_3 не перебували у кімнаті. ОСОБА_4 повідомив нотаріуса, що хоче переробити заповіт, однак права рука у нього не дуже добре працювала, тому замість нього розписувався ОСОБА_9 . В момент посвідчення заповіту ОСОБА_4 сидів на кроваті, відповідав на всі запитання нотаріуса, був при пам'яті, заповіт йому вголос зачитували, бо він погано бачив.
Свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_9 надав суду показання про те, що він замість ОСОБА_4 , за його дорученням, розписувався у заповіті, складеному 01.04.2014 року, посвідченого нотаріусом вдома, оскільки його права рука погано рухалася. ОСОБА_4 сам висловив таке бажання скласти заповіт на своїх дітей, йому зачитували заповіт.
Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_14 надала суду показання про те, що знала ОСОБА_4 з 2004 року. В березні 2014 року діти ОСОБА_4 запросили її до себе додому, щоб вона проводила масажі ОСОБА_4 . Оскільки вона має відповідну кваліфікацію та досвід роботи з пацієнтами, які перенесли інсульт вона погодилася, та в березні 2014 року почала приходити до ОСОБА_4 , робити йому масаж. В цей час ОСОБА_4 не дуже добре бачив, однак впізнавав людей по голосу, запитував у неї чи переоформив її чоловік хату на себе, він міг пошуткувати, у нього була паралізована права сторона, однак по хаті він пересувався за допомогою палиці, а після масажів вона його підтримувала, він міг пересуватися з її підтримкою. Здійснивши 15 сеансів масажу свідок жодного разу не бачила біля ОСОБА_4 позивача по справі.
Свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_15 надав суду показання про те, що знає ОСОБА_4 з 1999 року. Після перенесеного у лютому 2014 року інсульту він особисто спілкувався з ОСОБА_4 , останній висловлював своє бажання переробити заповіт, оскільки ОСОБА_1 розпорядися його картковими рахунками. Свідок пояснив, що бачив ОСОБА_4 15 березня 2014 року, а 8 березня 2014 року був день народження сина ОСОБА_16 , на якому він також бачив ОСОБА_4 , останній розмовляв, шуткував.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, сторін, оцінивши надані сторонами та отримані судом докази, судом встановлені наступні обставини справи.
07 грудня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Шевченко О.М., яким ѕ частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 , а ј частину зазначеного майна - ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , в рівних частках кожному (т.1 а.с. 6).
Позивачем подано акт, складений головою квартального комітету, у відповідності до якого ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_4 з 01.09.2013 року по 07.07.2014 року в будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 7), а також висновок ДІМ Новомосковського МВ УМВС України від 07.08.2014 року, у відповідності до якого 06.07.2014 року після сварки з березою ОСОБА_19 , вона просила провести з ним профілактичну бесіду (т.1, а.с. 9).
Згідно довідки про склад сім'ї (т.1 а.с. 11) та відмітки у паспорті позивача, остання зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 11, 4-5).
01 квітня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений Носенко А.Г., державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-424, яким заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в рівних частинах. В зв'язку з хворобою заповідача та на його особисте прохання в присутності нотаріуса, відповідно до ст. 1253 ЦК України, заповіт посвідчено при свідках ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . На прохання заповідача за його дорученням заповіт підписано ОСОБА_9 (т.1 а.с. 69).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 71).
Причиною смерті ОСОБА_4 є генералізований атеросклероз, смерть наступила в будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 70)
04 грудня 2014 року позивач подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом від 07.12.2007 року за р.№775 (т.1 а.с. 138).
28 січня 2015 року ОСОБА_13 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом від 01.04.2014 року (т.1 а.с. 138), а ОСОБА_3 з заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом на користь ОСОБА_2 (т.1 а.с. 138, зворотна сторона).
24 квітня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (т.1 а.с. 139).
24 квітня 2015 року ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на спадкове майно - житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с. 141, зворотна сторона).
Постановою нотаріуса від 30 квітня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі оскільки 01.04.2014 року ОСОБА_4 складений новий заповіт, в якому ОСОБА_1 спадкоємцем не значиться (т.1 а.с. 10).
Крім того, судом досліджено виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 193, у відповідності до якої ОСОБА_4 в період з 02.02.2014 року по 11.02.2014 року перебував в неврологічному відділенні Новомосковської ЦМЛ ДОР» (т.1 а.с. 8).
На виконання ухвали суду від 22.09.2015 року суду надано висновок судово-психіатричної експертизи № 14 від 16.06.2016 року, у відповідності до якого ОСОБА_4 в період складення заповіту 01.04.2014 року мав ознаки хронічного психічного захворювання у формі стійкого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, дисцеркуляторна енцефалопатія, склероз судин головного мозку, наслідки повторних гострих порушень мозкового кровообігу (т.1, а.с. 80-82).
Також судом досліджено медичні документи ОСОБА_4 , які направлялися для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи: оригінал амбулаторної карти ОСОБА_4 , медичну карту стаціонарного хворого № 503, медичну картку стаціонарного хворого № 193, медичну картку стаціонарного хворого № 1395.
Вирішуючи позов по суті, суд виходить з такого.
Нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регулюється питання спадкування за заповітом.
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Стаття 1248 ЦК України передбачає умови посвідчення заповіту нотаріусом, а саме, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
У частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з'ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.
Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:
по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту.
по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.
В даному випадку, внаслідок посвідчення 01.04.2014 року заповіту від імені ОСОБА_4 втратив чинність попередній заповіт, складений ОСОБА_4 07 грудня 2007 року.
При цьому слід звернути увагу на наступне, принцип презумпції психічного здоров'я, відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» означає, що особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними доки зворотне не буде доведено. Згідно з цим визначенням, кожна особа, яка досягла встановленого законом віку, апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій, тобто, у визначенні чинного законодавства, дієздатною.
Таким чином, початково психічне здоров'я особи не підлягає доведенню. Доводити необхідно наявність хворобливого психічного розладу і певний стан здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.
Отже, вирішуючи даний спір суд повинен встановити психічний стан заповідача в момент вчинення заповіту, тобто чи розумів останній значення своїх дій та чи міг керувати ними в цей момент. Висновок про тимчасову недієздатність сторони правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.
Суду не надано доказів того, що станом на 01.04.2014 року ОСОБА_4 перебував на обліку у лікаря-психіатра, а так само не надано доказів визнання особи недієздатною чи обмеженою в дієздатності.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, суд відповідно до ст. 105 ЦПК України, в редакції, що діяв до 15.12.2017 року, призначив судово-психіатричну експертизу (в даному випадку посмертну судово-психіатричну експертизу) за клопотанням позивача.
У відповідності до висновку психіатричної експертизи № 14 від 16.06.2016 року, ОСОБА_4 в період складення заповіту 01.04.2014 року мав ознаки хронічного психічного захворювання у формі стійкого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, дисцеркуляторна енцефалопатія, склероз судин головного мозку, наслідки повторних гострих порушень мозкового кровообігу (т.1, а.с. 80-82).
Між тим, у відповідності до положень ст. 89 ЦПК України висновок такої експертизи оцінюється судом у сукупності з іншими доказами по справі, показаннями свідків, даними медичних документів, що підтверджують або ж спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення заповідач не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Аналогічні роз'яснення надані в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 та в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, після призначення судом посмертної судово-психіатричної експертизи Дніпропетровською клінічною психіатричною лікарнею Дніпропетровської обласної ради до суду направлено клопотання про надання експертам додаткових матеріалів у виді копії заповіту, копії свідоцтва про смерть, копії лікарського свідоцтва про смерть, довідки від лікаря-психіатра за місцем проживання ОСОБА_4 про те, чи знаходився він на обліку у лікаря-психіатра, оригінал медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 (т.1 а.с. 61).
На запит суду Комунальне некомерційне підприємство «Новомосковський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» надало суду оригінал амбулаторної картки ОСОБА_4 , виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 193,1395, виписний епікриз історії хвороби № 1553, виписку з історії хвороби № 2098, копію лікарського свідоцтва про смерть (т.1 а.с. 64)
Дніпропетровською клінічною психіатричною лікарнею Дніпропетровської обласної ради до суду повторно направлено клопотання про надання експертам додаткових матеріалів, в тому числі довідки від лікаря-психіатра за місцем проживання ОСОБА_4 (т.1 а.с. 66, 72).
Комунальне некомерційне підприємство «Новомосковський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на запит суду повідомило, що ОСОБА_4 був одноразово оглянутий лікарем-психіатром 05.02.2014 року в неврологічному відділенні «КЗ «Новомосковська ЦМЛ «ДОР» під час його лікування з приводу гострого мозкового порушення кровообігу. Йому була призначена седативна терапія, в зв'язку з наявністю психотичної симптоматики (т. 1, а.с. 76).
На підставі поданих на експертизу медичних документів, посмертною судово-медичною експертизою визначено, що ОСОБА_4 станом на 01.04.20014 року мав ознаки хронічного психічного захворювання у формі вираженого розладу особистості (т. а.с. 81- 82).
До такого висновку експерти дійшли на підставі дослідження:
- медичної карти амбулаторного хворого, в якій відсутні дані про перебування ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра чи його огляду відповідним спеціалістом;
- медичної картки стаціонарного хворого № 505 в неврологічному відділені в період з 21.03. 2013 по 01.04. 2013 року;
- медичної картки стаціонарного хворого № 1395 в неврологічному відділені в період з 21.03.2013 по 01.04. 2013 року;
- медичної картки стаціонарного хворого № 193 в неврологічному відділені в період з 02.02.2014 року по 11.02.2014 року, яка містить запис про те, що 05.02.2014 року ОСОБА_4 одноразового оглянутий лікарем-психіатром, на момент огляду скарг ОСОБА_4 не висловлював, зовнішньо був спокійний, заторможений. Зі слів дружини психіатру відомо, що у хворого періодично спостерігається психомоторне збудження з негативізмом, гнівливістю;
- в амбулаторній картці хворого міститься запис від 02.04.2014 року, що найбільш наближено до дати складення заповіту, про те, що ОСОБА_4 був оглянутий лікарем спеціалістом з приводу скарг на болі в поясниці та затруднення сечопускання близько 5 днів, неспокійність вночі близько 1,5 місяців;
- довідки № 582 Комунального некомерційного підприємства «Новомосковський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на запит суду повідомило, що ОСОБА_4 був одноразово оглянутий лікарем-психіатром 05.02.2014 року в неврологічному відділенні «КЗ «Новомосковська ЦМЛ «ДОР» під час його лікування з приводу гострого мозкового порушення кровообігу. Йому була призначена седативна терапія, в зв'язку з наявністю психотичної симптоматики (т. 1, а.с. 76).
Оцінюючи подані на експертизу медичні документи, слід дійти до висновку, що наявність психічного захворювання у ОСОБА_4 експертною установою фактично було встановлено на підставі одноразового огляду лікаря-психіатра 05.02.2014 року, якому зі слів дружини відомо що у хворого періодично спостерігаються психомоторне збудження з негативізмом, гнівливістю.
Однак, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження, оскільки підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій і керувати ними і в основу рішення суд не може покласти висновок експерта, який ґрунтується на припущеннях. Така правова позиція міститься у постанові ВС від 29.02.2012 у справі №6-9цс12.
Саме тому, суд критично оцінює висновок судово-медичної експертизи № 14, оскільки медичними документами, поданими на експертизу та дослідженими в судовому засіданні, спростовуються доводи щодо психічних порушень у ОСОБА_4 на момент посвідчення заповіту 01.04.2014 року, цей висновок ґрунтується на припущеннях, є неповним та не містить відповіді на всі питання поставлені перед експертом.
Таким чином, обставини, з якими закон пов'язує застосування ч.1 ст.225 ЦК щодо недійсності заповіту не знайшли свого підтвердження, оскільки підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій і керувати ними, а в основу рішення суд не може покласти, як беззаперечний доказ висновок експерта.
Крім того, у п.17 постанови Пленуму ВС від 30.05.97 №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
У відповідності до ст. 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами, за правилами, встановленими ст.89 цього кодексу.
Стаття 212 ЦПК зазначає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом із тим доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, враховуючи, що висновок судово-психіатричної експертизи не містить чітких й однозначних висновків, суд приймає до уваги показання свідків судовому засіданні, які у сукупності з письмовими доказами спростовують позицію позивача, що ОСОБА_4 , в силу свого психічного стану здоров'я, на момент посвідчення заповіту - 01.04.2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Пунктом 4 статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , треті особи - Новомосковська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту від 01 квітня 2014 року, складеного ОСОБА_4 , посвідченого Новомосковською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-424.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_13 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора, юридична адреса - Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Паланочна, 5.
Суддя Сорока О.В.