Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Справа № 357/13387/19
2-з/357/271/19
іменем України
04 грудня 2019 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Кравець Вадим Валентинович приватний виконавець виконавчого округу м. Києва про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
02.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Кравець Вадим Валентинович приватний виконавець виконавчого округу м. Києва про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Вегери Л.О. № 1820 від 18.09.2019 року таким, що не підлягає виконанню.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, в якій остання просила суд винести ухвалу, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності відповідно до Договору дарування за № 1-4038 від 26.10.2000 року, та заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кравцю В.В. проводити будь-які дії по виконавчому провадженню № 6068869 /04201, м. Київ, вул.. Полярна, 15, оф. 15/ до розгляду по суті її позову.
В обґрунтування заяви зазначила наступне.
26.11.2019 року вона отримала від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. постанову про відкриття виконавчого провадження про проведення звернення стягнення на квартиру, де вона мешкає, яке здійснюється за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. № 1820 від 18.09.2019 року, де проводиться стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору за № 305022090NONREVOLVI-ZAST2 від 20.11.2011 року, частину квартири та суми основної винагороди в розмірі 27174,29 грн. за здійснення виконавчих дій ВП № 60688697. Іншого житла вона не має, а тому не вжиття заходів забезпечення позову може позбавити її права власності та протиправно стягнути з неї кошти.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи ( учасників третейського ( арбітражного ) розгляду.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задовольнити частково, з таких підстав.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.
Відповідно до частин 1, 2ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.
Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.
Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Крім того, правова позиція Верховного Суду України підтверджує необхідність при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі.
Тим самим застосування такого арешту у вигляді заборони на відчуження стосуватиметься конкретного нерухомого майна і поширюватиметься не лише на відповідача, а й усіх «причетних» до його можливого відчуження суб'єктів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З наданих до суду матеріалів убачається, що 18.09.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис нотаріуса, зареєстрований в реєстрі за № 1820, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на трикімнатну квартиру за АДРЕСА_2 , власниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка є предметом іпотеки, в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 271742, 86 грн.
22.11.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравець Вадимом Валентиновичем було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 1820, виданого 18.09.2019 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О., ВП № 60688697.
З зазначеної постанови убачається, що боржником є ОСОБА_1 .
Заявник ОСОБА_1 не погоджуючись з виконавчим написом, вчиненим 18.09.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегелою Л.О., вважаючи, що даний виконавчий напис вчинений з порушенням чинного законодавства звернулася до суду з позовною заявою про визнання вищезазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку між сторонами дійсно виник спір.
Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 р., в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частино 4 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Судом встановлено, що заявлений позивачем такий вид заходів забезпечення позову як накладення арешту на квартиру, передбачений нормами чинного законодавства та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної цивільної справи. Таке забезпечення позову, виходячи з предмету спору, можна вважати співмірним із заявленими вимогами.
Враховуючи обставини справи, а також те, що на даний час заявником ОСОБА_1 оскаржується виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого зверненно стягнення на вищевказану квартиру, суддя приходить до висновку, що вимога заявника про забезпечення позову шляхом накладення арешту 1/2 квартири АДРЕСА_1 є законною та обґрунтованою, оскільки порушено права позивача, і звернення з заявою про забезпечення позову здійснено з метою його захисту.
Отже, вимога про забезпечення позову шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження 1/2 квартири АДРЕСА_1 є такою, що підлягає задоволенню, оскільки не вжиття зазначених заходів та у разі відчуження зазначеного нерухомого майна третіми особами, може в подальшому ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.
У частині вимог про забезпечення позову шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кравцю В.В. проводити будь-які дії по виконавчому провадженню № 6068869 до розгляду справи по суті, то в цій частині вказана заява задоволенню не підлягає, так як вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Визначений ст. 152 ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані інші його види.
Отже, права та обов'язки державного виконавця, визначені в ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження". За змістом цієї норми, держвиконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного й певного виконання рішення, зазначеного в документі на його виконання, у спосіб та порядок, визначені виконавчим документом.
Тому, законних підстав для забезпечення позову в цій частині у суду немає, так як зазначена вимога щодо заборони приватному виконавцю проводити будь-які дії по виконавчому провадженню щодо виконання виконавчого напису, є по суті зупиненням виконавчого рішення.
Аналогічна провова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 211/129/18-ц.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підстав для зустрічного забезпечення судом не встановлено.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, суддя вважає, що буде достатнім для ефективного захисту прав позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.
А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов'язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов'язковою до виконання всіма суб'єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб'єктами самостійно.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процессуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити частково.
Вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , відповідно до Договору дарування за № 1-4038 від 26.10.2000 року.
В частині вимог про забезпечення позову шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кравцю Вадиму Валентиновичу проводити будь-які дії по виконавчому провадженню № 6068869, - відмовити.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам яких стосуються заходи забезпечення позову для негайного виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов