Справа № 357/9170/19
2/357/3909/19
Категорія 45
(ЗАОЧНЕ)
04 грудня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Тодосієнко О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є власником 12/25 частини (квартира АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_3 - племінниця позивачки, та її син ОСОБА_2 зареєстровані за вказаною адресою, однак фактично не проживають в будинку з липня 1996 року. Факт реєстрації останніх за вказаною адресою створює для позивачки ряд незручностей та перешкоджає повноцінно розпоряджатись власним майном, а тому позивачка просить суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідачі до суду не з'явились, про день і час розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, а тому згідно ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27.02.1997 року, посвідчений державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Вишняк О.А., зареєстровано в реєстрі за №5-878 та копією технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений станом на 12.09.2016 року.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідач ОСОБА_3 - племінниця позивачки зареєстрована за вказаною адресою 09.07.1996 року, та ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою з 02.09.1988 року, що підтверджується довідкою № 622 від 27.02.2019 року, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області.
Однак, як зазначає позивачка в позовній заяві, відповідачі добровільно залишили будинок та не проживають у вказаному приміщенні з липня 1996 року.
Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року «Справа Кривіцька і Кривіцький проти України», у контексті Конвенції, поняття «Житло» не обмежується приміщеннями, в яких проживають на законних підставах або які були у законному порядку встановлені, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.
За ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до приписів ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном. Зокрема, стаття 72 ЖК України передбачає визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. Відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст.71 ЖК України, особа може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за умови її відсутності понад шість місяців без поважних причин, за виключенням випадків.
Відповідно до п.34 Постанови ПВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Зокрема, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 втратили право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , оскільки не проживають у вказаному жилому приміщенні більше одного року без поважних причин.
Позивачка не ставить вимогу про відшкодування судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 280, 281, 258-259, 265, 268, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
СуддяБ. І. Кошель