Іменем України
Справа № 285/3330/19
провадження у справі №2/0285/1212/19
05 грудня 2019 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді………………...Літвин О. О.
секретаря…………………………Дуянової Г. Г.
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу
за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості, -
У вересні 2019 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - банк), звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 20 березня 2015 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови).
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 18 серпня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 12 049,91 грн., з яких: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 675,65 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 674,26 грн. - пені за прострочене зобов'язання; 2 650 грн. - пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 550 грн. - штрафу (процентна складова). Посилаючись на викладене, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості.
Сторони в судове засідання не прибули.
Представник позивача в письмовій заяві підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, відповідно до вимог розділу І глави 7 ЦПК України. Про причини повторної неявки до суду не повідомив, заперечення проти позову не подав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе ухвалити рішення заочно на підставі наявних доказів у справі без фіксації судового процесу звукозаписувальним технічним засобом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступне.
20 березня 2015 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил представлення банківських послуг у Банку, в якій висловив свою згоду, що ця заява разом з Умовами, Тарифами та пам'яткою клієнта складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач отримав платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» (далі - Тарифи) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Умовами передбачено право банку на встановлення будь-якого кредитного ліміту та його зміну. Перед укладенням кредитного договору відповідач був вільним в погодженні всіх умов кредитування в банку, про що свідчить його підпис.
Належним чином не виконуючи умови кредитного договору, на день звернення позивача до суду з даним позовом загальна заборгованість відповідача, згідно з наданим банком розрахунком, станом на 18 серпня 2019 року склала 12 049,91 грн., яка складається з: 0,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 675,65 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 7 674,26 грн. - пені за прострочене зобов'язання; 2 650 грн. - пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 550 грн. - штрафу (процентна складова).
Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст.3 ЦК), яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Статтями 1049, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однієї із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами).
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то й права і обов'язки виникають у кожного контрагента.
Таким чином факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується кредитним договором (який є чинним). Оскільки сторони досягли домовленості згідно з положеннями чинного на момент укладання кредитного договору ЦК України та уклали цей договір, у якому передбачені певні умови, то вони підлягають виконанню.
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника, підписаній сторонами, не зазначена процентна ставка та відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник, яка станом на день подачі позову становить 0,00 грн.), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяги з Тарифів та Умов, як невід'ємні частини спірного договору, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також додаткові положення щодо дії договору (12 місяців з моменту підписання), позовної давності щодо вимог банку та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо розмірів, порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), тощо.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки він повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Окрім того, суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяги з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяги з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, суд зауважує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
Вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд звертає увагу, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки останні - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності і уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
Таким чином, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем станом на 18 серпня 2019 року заборгованість за тілом кредиту (сумою, яку фактично отримав в борг ОСОБА_1 ) становить 0,00 грн., суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за простроченим тілом кредиту та нарахованих за порушення умов кредитного договору пені і штрафу.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, - суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О.О.Літвин