36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
05.12.2019 Справа № 917/562/19
Суддя Ціленко В.А., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хорішка Олександра Олександровича (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 25А, корп. 1, оф. 2), щодо правомірності відкриття виконавчого провадження ВП № 59726543 у порядку примусового виконання наказу господарського суду Полтавської області, виданого на виконання судового рішення від 04.07.2019 року по справі
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівський комплекс", с. Гиряві Ісківці, Лохвицький район, Полтавська область, 37223, адреса для листування: вул. Аеродромна, 1/1, м. Лохвиця, Полтавська область, 37200
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область,37300
про стягнення 11 225 967,92 грн.
Представники сторін та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Хорішко Олександр Олександрович в судове засідання не з'явились
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
04.07.2019 року Господарським судом Полтавської області ухвалено рішення по справі № 917/562/19, яким задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Млинівський комплекс", с. ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч про стягнення 11 225 967, 92 грн. заборгованості за поставку молочної сировини та 168 389,52 грн. судового збору. На виконання зазначеного рішення господарським судом Полтавської області видано наказ від 29.07.2019 року № 917/562/19 на підставі якого приватним виконавцем Хорішко Олександром Олександровичем 06.08.2019 року винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" основної винагороди та постанову про арешт рухомого майна боржника та виявлені в ході виконавчого провадження кошти.
Заявник посилається на те, що:
- у приватного виконавця Хорішко Олександра Олександровича відсутні законні підстави для відкриття виконавчого провадження так як боржник фактично знаходиться та здійснює діяльність на території Полтавської області, а приватний виконавець згідно, Єдиного реєстру приватних виконавців, уповноважений здійснювати діяльність на території виконавчого округу м. Києва;
- єдиною підставою, за якою приватний виконавець прийняв рішення щодо наявності у нього повноважень відкрити виконавче провадження це наявність у боржника на території м. Києва грошових коштів на банківських рахунках, на які вже існував арешт головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- місце зберігання коштів саме по собі не моє встановлюючої ознаки щодо відкриття виконавчого провадження, оскільки такою ознакою є актив, який може бути реалізовано для задоволення вимог стягувача. Згідно довідок кошти на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" відсутні, а значить і будь-яке майно, включаючи грошові кошти на території м. Києва, теж відсутні.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Питання, що виникають на стадії виконання рішень, винесених господарським судом, вирішуються в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України та Законом України "Про виконавче провадження". Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України "Про виконавче провадження", яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень. Поряд з цим Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно з частиною 1 статті 22, пункту 4 частини 2 статті 23 та частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. За пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону, у повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність. У Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України "Про виконавче провадження" і Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 вищевказаного Закону право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Визначення місця вчинення приватним виконавцем виконавчих дій у вже відкритому виконавчому провадженні здійснюється відповідно до загальних норм, якими визначаються вимоги щодо місця вчинення відповідної виконавчої дії - без обмеження дій приватного виконавця виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність (частина 6 статті 25 Закону та абзац 2 частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження").
Зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Підставою оскарження боржником дій приватного виконавця Хорішко О.О. з виконання наказу суду від 29.07.2019 року є, на думку боржника, порушення виконавцем вимог щодо територіальної компетенції з відкриття ним виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення та вчинення ним у межах цього виконавчого провадження виконавчих дій.
Судом встановлено, що приватний виконавець Хорішко О.О. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру приватних виконавців України.
Частиною 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Суд звертає увагу на те, що наявність у боржника відкритих і активних банківських рахунків передбачає можливість зарахування грошових коштів, які могли б бути спрямовані на виконання боржником судового рішення у даній справі в будь-який час. Сама по собі наявність рахунку боржника в банківській установі, місцезнаходженням якої є м. Київ, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду від 29.07.2019 року в справі № 917/562/19 приватним виконавцем, а той факт, що грошові кошти можуть бути як зараховані, так і списані з рахунку боржника в будь-який момент, виключає можливість підтвердження факту знаходження таких коштів на рахунку на момент відкриття виконавчого провадження.
В частині 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням АТ "Укрсоцбанк", АТ "Креді Агріколь Банк", АТ АТ "ОТП Банк" є м. Київ.
У ч. 7 ст. 26 та ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
У зв'язку із викладеним та враховуючи, що рахунки боржника, відкриті в банківських установах, які знаходяться на території міста Києва, а подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця, суд зазначає, що дії приватного виконавця Хорішко О.О., який здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, з відкриття виконавчого провадження ВП № 59726543 шляхом винесення постанов від 06.08.2019 та подальші виконавчі дії не суперечать наведеним нормам законодавства, а тому суд відхиляє протилежні доводи скаржника.
Згідно зі ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, яка регулює питання законності і обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
Зокрема, відповідну правову позицію щодо віднесення місця виконання виконавчого документу до відповідного виконавчого округу приватного виконавця, виходячи з місця знаходження установи банку, у якій є поточні рахунки боржника, висловив також Верховний Суд при розгляді справ № 905/3542/15 у постанові від 10.09.2018 року, № 910/13508/15 від 01.08.2019 року, № 922/1293/15 від 19.08.2019 року. При цьому, Верховний Суд не констатував необхідності дослідження факту наявності чи відсутності коштів боржника на вказаних рахунках.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" №. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на викладене, оскаржувані дії приватного виконавця були вчинені у відповідності до діючого законодавства. Тому відсутні підстави для визнання їх неправомірними, також відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних постанов від 06.08.2019 року.
Стосовно оскарження постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 06.08.2019 року ВП № 59726543 суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Також судом враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 06.06.2018 р. у справі № 921/16/14-г/15, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 03.10.2018 у справі № 813/4440/16, щодо підвідомчості адміністративному суду вимог про оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Отже, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо витрат виконавчого провадження, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вона видана.
Таким чином, скарга в частині вимог про скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 06.08.2019 року ВП № 59726543, не підлягає розгляду господарським судом. При цьому суд роз'яснює боржнику, що розгляд цих вимог віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 231 (п. 1 ч. 1), 234, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В частині вимог про скасування постанови ВП № 59726543 про стягнення з боржника основної винагороди від 06.08.2019 року - закрити провадження за скаргою.
2. В іншій частині вимог відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” у задоволенні скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича по виконавчому провадженню № 59726543 в справі № 917/562/19.
3. Ухвалу надіслати учасникам справи та приватному виконавцю Хорішку О.О. (вул. Дегтярівська, 25А, корп. 1, оф. 2, м. Київ, 04119) в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту складення повного тексту ухвали (ст.ст.235,255-256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Ціленко В. А.