28.11.2019 Справа № 920/1053/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1053/19
за позовом: Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 26147131),
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ),
про стягнення 56050,00 грн,
Позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 26147131) звернулося до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь завдану шкоду в порядку регресу в сумі 56050,00 грн та витрати по сплаті судовий збору в сумі 1921,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц ухвалено стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілої особи 50000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 500,00 грн на відшкодування судових витрат. Після сплати вищезазначених коштів позивач у цій справі у відповідності до частини другої статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» має право звернутися до суду з регрес ним позовом до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, і який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 920/1053/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та призначено судове засідання на 28.11.2019, 11:30; запропоновано відповідачу надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; а також запропоновано позивачу в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на позов.
Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 25.10.2019.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
08.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 387/ю від 07.11.2019, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди проводить позивач у порядку, встановленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів». ОСОБА_1 , якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 05.04.2016, та за яким закріплено транспортний засіб ГАЗ-6605, військовий номер НОМЕР_4 , звільняється від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Крім наведеного відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 6050,00 грн (витрат на сплату виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження), на думку відповідача є безпідставними та не повинні підлягати задоволенню.
Письмових заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
19.11.2019 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив вих. № 50115/ІНС від 25.11.2019, де представник позивача зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «ГАЗ», державний номер НОМЕР_4 не належав на праві власності фізичні особі ОСОБА_1 , а тому приписи пункту 13.1. статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», яким передбачено, що учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені Законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, не можуть бути застосовані до даних відносин.
На підставі наведеного представник позивача підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
02.07.2016 в м. Суми на перехресті вул. Харківська та СКД відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Порше», реєстраційний № НОМЕР_5 та транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний № НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27.07.2016 у справі № 591/3454/16-п винним у настанні ДТП визнано водія транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний № НОМЕР_4 , ОСОБА_1 .
Відповідно до преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон України № 1961-IV), вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону України № 1961-IV, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач у справі) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
На виконання вимог Закону України № 1961-IV цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.
Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України № 1961-IV позивач є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до підп. а) п. 41.1. ст. 41 Закону України № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Рішенням Зарічного районного суду Сумської області від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц задоволено позовні вимоги потерпілої особи та ухвалено стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь потерпілої особи 50000,00 грн на відшкодування майнової шкоди, а також 500 грн. на відшкодування понесених по справі судових витрат; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь потерпілої особи 31305,46 грн на відшкодування майнової шкоди, 4227,84 грн на відшкодування витрат на проведення дослідження спеціаліста, 5000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, а також 363,05 грн на відшкодування понесених по справі судових витрат.
Постановами Апеляційного суду Сумської області від 01.02.2018 та від 05.03.2018 у справі № 591/4524/16-ц ухвалено рішення Зарічного районного суду Сумської області від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц залишити без змін.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України № 1961-IV позивач після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.
Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),
Позивач у позовній заяві зазначає, що загальний розмір витрат відповідно до рішення Зарічного районного суду Сумської області від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц та постанови про відкриття виконавчого провадження склало 56050,00 грн та наполягає на їх стягненні з відповідача на підставі частини другої статті 38 Закону України № 1961-IV.
Проте суд, дослідивши надані позивачем матеріали та встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 5000,00 грн з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду передні потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з-таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створю підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних, Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення, щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та,інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
Аналогічний правових висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15.
Відповідно до п. 13.1 статті 13 Закону України № 1961-IV учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Даною нормою встановлено дві обов'язкові умови щодо відшкодування шкоди позивачем за окремих категорій осіб, а саме:
1) керування особисто транспортним засобом;
2) належність даного транспортного засобу такій особі.
Як свідчать матеріали цієї справи гр. ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «ГАЗ», державний номер НОМЕР_4 , не належав на праві власності, а тому приписи п. 13.1. ст. 13 Закону України № 1961-IV не можуть бути застосовані до даних відносин.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового кодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому відповідач, як володілець транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний № НОМЕР_4 , зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу позивачу завдану шкоду.
Таким чином, з урахуванням норм чинного законодавства, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача в порядку регресу 50000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім наведеного, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на його користь 500,00 грн судових витрат згідно рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц та витрати виконавчого провадження згідно постанови головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кедик Т.В. від 12.04.2018 ВП № 56164456 щодо примусового виконання виконавчого листа № 591/4524/16-ц від 14.03.2018, а саме: 5050,00 грн виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця та 500,00 грн витрат виконавчого провадження.
Суд розглянувши матеріали цієї справи, дійшов висновку про відмову у відшкодуванні позивачеві вищезазначених витрат на сплату судового збору за рішенням суду та витрат виконавчого провадження за рахунок відповідача, оскільки зазначені витрати понесені позивачем у даній справі у зв'язку з не виконанням ним рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц в добровільному порядку. Витрати по сплаті судового збору за рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц судом покладено на позивача та відповідача у цій справі пропорційно задоволеній частині позовних вимог у справі № 591/4524/16-ц, і зазначені витрати (500,00 грн. судового збору за рішенням суду у справі № 591/4524/16-ц) позивач поніс не з вини відповідача у цій справі.
Отже, враховуючи вище наведене, позовні вимоги в частині стягнення 500,00 грн судових витрат згідно рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07.12.2017 у справі № 591/4524/16-ц, 5050,00 грн виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця та 500,00 грн витрат виконавчого провадження задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збір покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позивних вимог та підлягають стягненню з останнього в сумі 1713,65 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 26147131) завдану шкоду в порядку регресу в сумі 50000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1713,65 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 03 грудня 2019 року.
Суддя Ю.А. Джепа