ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
25 листопада 2019 року м.Харків Справа № 922/2977/19
Провадження №913/547/19
За позовом Фізичної особи-підприємця Старомужева Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця Вільда Олександра Павловича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 716 707 грн 00 коп.
Суддя Смола С.В.
Секретар судового засідання Медуниця Р.І.
У засіданні брали участь:
позивач: Старомужев А.В;
від відповідача: представник не прибув.
Фізична особа-підприємець Старомужев Анатолій Васильович (далі - ФОП Старомужев А.В.) 16.09.2019 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Вільда Олександра Павловича (далі - ФОП Вільд О.П.) про стягнення заборгованості за договором від 14.01.2014 про передачу товару на консигнацію у сумі 716 707 грн 00 коп.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.09.2019 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду Луганської області.
02.10.2019 матеріали позовної заяви надійшли до Господарського суду Луганської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору від 14.01.2014 про передачу товару на консигнацію позивач поставив відповідачеві товар, який останній в порушення умов договору не оплатив.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2019 справа передана на розгляд судді Смолі С.В.
Ухвалою господарського суду від 03.10.2019, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 29.10.2019.
Позивач у письмових поясненнях від 23.10.2019 зазначив, що на виконання ухвали суду проведено повторну звірку розрахунків з відповідачем за договором від 14.01.2014 про передачу товару на консигнацію та за її результатами складено акт, який направлено на адресу електронної пошти відповідача та засобами поштового зв'язку до найближчого населеного пункту, що контролюється українською владою - відділення №91480 м.Щастя з одночасним повідомленням відповідача СМС - повідомленням на мобільний телефон.
Поставка товару відповідачеві здійснювалась наступним чином: продукцію, виготовлену ФОП Старомужевим А.В. на замовлення відповідача, останній вивозив вантажним автомобілем «Газель» особисто зі складу. Випуск товару здійснювався згідно накладних, які слугували провізними документами, та виготовлялися у день поставки виробів у трьох екземплярах та підписувались сторонами.
Отримання заказів від ФОП Вільда О.П. та складання накладних проводилось менеджером зі збуту ОСОБА_4 . Вже на складі відповідач подавав один екземпляр накладної комірнику ОСОБА_2 , яка згідно документу відпускала товар. Завантажувати автомобіль допомагав закупник ОСОБА_3 .
Ухвалою господарського суду від 29.10.2019, зокрема, закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2019.
У судове засідання 25.11.2019 відповідач не прибув, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується роздруківкою про надсилання ухвали суду на адресу електронної пошти відповідача, розміщення повідомлення про розгляд справи на сайті суду та довідкою про неможливість встановити зв'язок з абонентом за номерами телефонів, що значаться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, господарський суд
14.01.2014 між Фізичною особою-підприємцем Старомужевим Анатолієм Васильовичем (позивач, консигнант) та Фізичною особою-підприємцем Вільдом Олександром Павловичем (відповідач, консигнатор) укладений договір про передачу товару на консигнацію, за умовами якого в порядку та а умовах, визначених цим договором, консигнант зобов'язується поставляти, а консигнатор зобов'язується приймати товари на реалізацію та від свого імені і за обумовлену цим договором винагороду продавати ці товари третім особам на території Луганської області (п.1.1 договору).
Предметом цього договору є: меблі та обладнання для ванної кімнати. Найменування, кількість, ціна консигнанта на товари та інші характеристики товарів, що поставляються на консигнацію за цим договором, визначаються у бухгалтерських документах (накладних) на передачу певної партії товару (п.2.1 договору).
Відповідно до п.2.2 договору термін консигнації товарів визначається весь строк дії договору (36 місяців) з дня укладення договору. Після закінчення вказаного терміну консигнації консигнатор зобов'язується оплатити повну вартість за поставлені консигнантом товари протягом наступних 15 календарних днів.
Згідно з п.5.1 договору ціна консигнанта на товари вказується в накладних, які видаватимуться в період дії договору.
Консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти консигнанту на поточний рахунок протягом п'ятнадцяти банківських днів після закінчення дії договору (п.7.2 договору).
У відповідності до п.8.1 договору датою поставки товару вважається дата передачі товару (партії товару) від консигнанта консигнатору, яка вказана у відповідній накладній поставки.
Цей договір згідно з п.12.1 договору вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом трьох років.
На виконання умов договору позивач протягом строку дії договору передав відповідачеві товар на загальну суму 716 707 грн 00 коп., який відповідач не оплатив.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зs ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи правову оцінку укладеному між сторонами договору від 14.01.2014, суд виходить із того, що він за змістом правовідносин сторін відповідає договору купівлі-продажу, відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення приписів ЦК України та ГК України, що регулюють купівлю-продаж товару.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п.8.1 договору датою поставки товару вважається дата передачі товару (партії товару) від консигнанта консигнатору, яка вказана у відповідній накладній поставки.
Позивачем було відпущено товар відповідачеві за накладними від 23.01.2014 №15 на суму 48 868 грн 00 коп., від 27.01.2014 №22 на суму 44 819 грн 00 коп., від 13.02.2014 №62 на суму 37 687 грн 00 коп., від 22.02.2014 №82 на суму 47 815 грн 00 коп., від 07.03.2014 №123 на суму 49 529 грн 00 коп., від 17.03.2014 №147 на суму 32 871 грн 00 коп., від 04.04.2014 №192 на суму 48 854 грн 00 коп., від 18.04.2014 №226 на суму 53 335 грн 00 коп., від 25.04.2014 №246 на суму 54 696 грн 00 коп., від 30.04.2014 №259 на суму 31 882 грн 00 коп., від 23.05.2014 №293 на суму 46 700 грн 00 коп., від 30.05.2014 №315 на суму 38 173 грн 00 коп., від 12.06.2014 №385 на суму 37 687 грн 00 коп., від 15.07.2014 №401 на суму 39 100 грн 00 коп., від 11.08.2014 №463 на суму 39 516 грн 00 коп., від 05.09.2014 №528 на суму 65 175 грн 00 коп., всього на суму 716 707 грн 00 коп.
Копії указаних накладних містяться в матеріалах справи.
Також на підтвердження факту передачі товару відповідачу на видатковими накладними позивачем надані суду пояснювальні записки його працівників.
Відносно вказаних пояснень суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2 ст.87 ГПК України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), передбачено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Пунктом 2.1 Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до п.2.13 Положення керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що надані позивачем пояснювальні записки не можуть бути прийняті до уваги у якості доказів у правовідносинах купівлі-продажу між двома фізичними особами-підприємцями, оскільки, враховуючи приписи ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відомості щодо передачі товарів від покупця до позивача мають бути зафіксовані у первинних документах, якими, у даному випадку, є надані позивачем накладні.
Відповідно до п.2.2 договору термін консигнації товарів визначається весь строк дії договору (36 місяців) з дня укладення договору. Після закінчення вказаного терміну консигнації консигнатор зобов'язується оплатити повну вартість за поставлені консигнантом товари протягом наступних 15 календарних днів.
Днем укладення договору є 14.01.2014, тому строк його дії сплинув 15.01.2017.
Таким чином, відповідач повинен був оплатити отриманий товар у строк до 30.01.2017 включно, але не зробив цього.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Відповідач позов не оспорив, доказів відсутності заборгованості не подав.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 14.01.2014 у сумі 716 707 грн 00 коп.
Судовий збір у сумі 10 750 грн 61 коп. покладається на відповідача згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240 ГПК України, господарський суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця Старомужева Анатолія Васильовича до Фізичної особи-підприємця Вільда Олександра Павловича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вільда Олександра Павловича, АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Фізичної особи-підприємця Старомужева Анатолія Васильовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , заборгованість у сумі 716 707 грн 00 коп., судовий збір у сумі 10 750 грн 61 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Старомужев Анатолій Васильович, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач: Фізична особа-підприємець Вільд Олександр Павлович, АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 05.12.2019.
Суддя С. Смола