ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.11.2019Справа № 910/9645/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса буд.35/37)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича буд.31)
про стягнення 569 308,71 грн.
за участю представників
від позивача: Мірвода А.М.
від відповідача: Винокуров О.В.
У судовому засіданні 29.11.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення 569 308,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов'язань по відшкодуванню витрат позивача, як агента за договором про надання асистентських послуг №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016, на оплату послуг третіх осіб - вартості медичних послуг, наданих застрахованим особам, що стало наслідком виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 569 308,71 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/9645/19 та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 04.09.2019.
15.08.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що позивачем, як агентом, не надано доказів понесених витрат на оплату послуг медичних закладів, що здійснювали медичне обслуговування застрахованих осіб. У відзиві відповідач також зазначає, що позивач не здійснював оплати послуг медичних закладів (кореспондентів/підрядників), які надавали медичні послуги застрахованим особам, та не надавав страховику повного пакету документів, передбачених умовами договору, з чого слідує, що послуги надавались не в повному обсязі, а відтак позивач не має права на отримання сервісної (агентської) винагороди. Поряд з наведеним, відповідач звертає увагу, що листом від 12.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" повідомило про припинення з 13.04.2016 надання асистантських послуг відповідно до умов договору, однак, на думку відповідача, позивачем було безпідставно припинено та грубо порушено зобов'язання за договором про надання асистантських послуг. Також у відзиві відповідач зазначає про пропущений строк позовної давності для звернення позивача з позовом до суду.
29.08.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, до якої позивач долучив гарантійні листи, які були розміщені Товариством з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" щодо застрахованих осіб, та зазначив, що умовами договору не передбачено, що пакет документів повинен містити документи на підтвердження фактичної оплати агентом послуг підрядників, за наявності гарантійних листів від імені агента. У відповіді на відзив позивач зауважує, що розірваним з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" був договір №65К від 11.11.2014, а договір №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016 є чинним на сьогоднішній день. Крім того, позивач не погоджується із доводами відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки його перебіг почався від дня отримання відповідачем претензії від 04.03.2019 з Актами врегульованих збитків, а саме з 13.03.2019.
У судовому засіданні 04.09.2019 суд на місці ухвалив задовольнити письмове клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, відклавши останнє на 25.09.2019.
24.09.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про визнання неналежними доказів понесення витрат агента на оплату послуг третіх осіб, які страховик зобов'язаний відшкодувати у відповідності до п. 5.1.3. договору, а саме: гарантійні листи, видані позивачем медичним клінікам; платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на користь Компанії Savitar Group LTD; листи медичних клінік про отримання грошових коштів від позивача/ Savitar Group LTD.
Цією ж датою відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності та заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що договір не містить обов'язку позивача попередньо оплачувати медичні послуги є помилковими, оскільки обов'язковою умовою для відшкодування шкоди страховиком медичних витрат агента є оплата останнім послуг кореспондентів/підрядників. Крім того, в порушення умов п. 3.3. договору позивач від свого імені не укладав договори з медичними клініками та самостійно не оплачував їхні послуги, адже медичні послуги застрахованим особам надавала не Компанія Savitar Group LTD, а інші клініки. У запереченнях відповідач також повідомляє, що при розгляді справи №910/17261/16 було встановлено, що розірвання договору про надання асистанських послуг 2014 року здійснювалось страховиком шляхом направлення листа від 26.05.2016 №3010, у якому страховик повідомив про розірвання не лише договору від 11.11.2014, а і договору №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016, на підставі якого пред'явлено позов.
25.09.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про призначення судової економічної експертизи, на розгляд якої відповідач просить поставити питання чи підтверджується документально та в якому розмірі заборгованість відповідача перед позивачем по відшкодуванню медичних витрат згідно актів врегульованих збитків №3/2в, №4в, №4/2в за договором №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016.
Цією ж датою відповідач подав клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі.
У судовому засідання 25.09.2019 суд на місці ухвалив поновити строк для подання заперечень на відповідь на відзив, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 09.10.2019.
02.10.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку із наявністю рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2016 у справі №910/9055/16, яке набрало законної сили. Так, на думку відповідача, до ціни позову у справі №910/9055/16 були включені позовні вимоги по тим же застрахованим особам, що розглядаються у даній справі.
08.10.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення щодо заперечень, у яких позивач зазначає, що у п. 3.3.договору не йдеться про обов'язок позивача проводити оплату послуг до отримання коштів від відповідача, а йдеться про обов'язок перерахувати кошти від свого імені після отримання від відповідача на рахунок підрядників. Також позивач зауважив, що справа №910/17261/16 року жодним чином не стосується даної справи, зокрема, заявлених страхових випадків та договору №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016.
Цією ж датою від позивача надійшли пояснення щодо заяви про застосування строків позовної давності, пояснення щодо клопотання про призначення судової експертизи, пояснення щодо клопотання про визнання доказів неналежними та пояснення щодо клопотання про витребування доказів.
У судовому засіданні 09.10.2019 суд на місці ухвалив відкласти розгляд клопотання про закриття провадження у справі та відкласти підготовче засідання на 23.10.2019.
18.10.2019 до канцелярії суду надійшли пояснення позивача щодо клопотання про закриття провадження у справі.
У судовому засіданні, призначеному на 23.10.2019, суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі, про призначення судової експертизи, про витребування доказів та відкласти підготовче засідання на 30.10.2019.
28.10.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання позивач про встановлення додаткового строку для прийняття доказів, а саме постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №910/16106/18.
30.10.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання про долучення письмових доказів.
У судовому засіданні 30.10.2019 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та долучити до матеріалів справи додаткові документи по справі; задовольнити клопотання відповідача про поновлення строку для подання додаткових доказів по справі та долучити останні до матеріалів справи; закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 20.11.2019.
20.11.2019 до канцелярії суду відповідач надав свою правову позицію у даній справі.
У судовому засіданні 20.11.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні на стадії дослідження доказів до 29.11.2019.
26.11.2019 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли таблиці відповідно до Акту врегулювання збитків.
28.11.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про визнання недопустимими та недостовірними фактичних даних стосовно надання медичних послуг застрахованим особам.
29.11.2019 від відповідач також надійшло клопотання про визнання про визнання недопустимими та недостовірними фактичних даних щодо понесення позивачем витрат на медичне обслуговування застрахованих осіб.
У судовому засіданні 29.11.2019 суд заслухав представник позивача, яка підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі. Представник відповідача щодо позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
10 лютого 2016 року між Страховою компанією Приватне акціонерне товариство "ВУСО" (надалі - страховик, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" (надалі - агент, позивач) був укладений договір про надання асистантських послуг №SGU-VUSO-10/02/16 (надалі - договір).
Предметом договору визначено, що страховик доручає, а агент приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з організації сервісного та медичного обслуговування при настанні страхових випадків та території України та за кордоном за договорами страхування укладеними між страхувальниками та страховиком відповідно до законодавства України та Закону України «Про Страхування».
У пункті 1.1. договору міститься визначення поняття "застрахована особа", тобто особа, щодо страхування якої укладено договір добровільного страхування медичних витрат, надалі Поліс - переданий для асистанського обслуговування агенту.
Відповідно до п. 3.1 договору агент зобов'язується надати застрахованій особі, при мотивованому зверненні цієї особи або її представника до агента протягом застрахованої поїздки, наступні послуги, передбачені полісом.
Згідно з п. 3.3 договору для реалізації власних зобов'язань, передбачених пунктами 3.1, 3.2 договору, агент має право залучати компетентних третіх осіб, зокрема : медичні установи, транспортні компанії, в т.ч. авіакомпанії, організації, що реалізують медичні препарати та товари медичного призначення, бюро, що представляють послуги перекладачів, кур'єрські служби і юридичні компанії тощо).
При цьому, агент від свого імені укладає договори з третіми особами, надає ним гарантійні листи та здійснює оплату третім особам послуг і медичних препаратів, що надаються застрахованим особам, у разі залучення третіх осіб до процесу врегулювання подій, з метою попередження затримки в наданні необхідного, з медичної точки зору, лікування або транспортування застрахованої особи.
В пункті 4.3 договору встановлено, що під час звернення застрахованої особи, агент проводить перевірку валідності полісу, попередньо визначає відповідність полісу ознакам страхового випадку (згідно умов полісу і відповідної програми страхування, обраної у полісі) та проводить оцінку правомірності звернення застрахованої особи за наданням послуг.
Пунктом 4.4. договору передбачено, що при зверненні застрахованої особи, агент забезпечує організацію надання застрахованій особі вхідних послуг згідно умов полісу (програми страхування), зокрема, за умови, якщо певна Інформація щодо умов конкретного Полісу додатково надана агенту з боку страховика. Якщо звернення застрахованої особи не відповідає умовам Полісу (програмі страхування), агент мотивовано відмовляє застрахованій особі у наданні послуг, пояснюючи конкретні причини відмови та залишаючи за застрахованою особою право отримання відповідних послуг за власний рахунок. У випадку відмови застрахованій особі в організації надання послуг, агент зобов'язаний протягом 1-го робочого дня сповістити про це страховика будь-яким доступним засобом зв'язку.
Агент має право на свій розсуд, здійснювати вибір підрядників та залучати кореспондентів для організації надання застрахованим особам послуг при настанні подій (п. 5.4.1. договору).
Пунктом 6.1. договору встановлено, що за виконання агентом своїх обов'язків, згідно з цим договором, страховик зобов'язаний виплачувати агенту винагороду за кожний Врегульований збиток при настанні страхового випадку (СВ), у розмірах вказаних у Додатку 1 до договору.
Сплата страховиком грошових коштів, суми яких були гарантовані або виплачені агентом кореспондентам і підрядникам, тобто медичним та іншим установам, що здійснили надання відповідних послуг застрахованим особам при настанні з ними страхових випадків, здійснюються наступним чином: звітним періодом за договором є декади: з 01 по 10 число, з 11 по 20 число, з 21 по останнє число кожного календарного місяця дії договору (п. 6.4. договору).
Відповідно до п. 6.5 договору протягом 3 робочих днів з дати закінчення декади агент складає і направляє страховику акт заявлених збитків, в якому зазначаються страхові випадки, що стались з конкретними застрахованими особами протягом звітної декади, а також вказуються орієнтовні суми вартості послуг, наданих цим особам, які підлягають відшкодуванню страховиком.
Протягом 5 робочих днів з дати отримання страховиком акта заявлених збитків він погоджує і підписує цей документ, а також на свій розсуд протягом того ж строку перераховує агенту попередню оплату вартості послуг, вказаної в акті у розмірі до 100% загальної суми зазначеної в акті.
По мірі отримання агентом від підрядників і кореспондентів повних пакетів документів, пов'язаних з остаточними розрахунками та конкретними страховими випадками (повні пакети), агент вносить відповідні відомості в акти врегульованих збитків (виконаних робіт) і направляються страховику у строки, визначені п. 6.5.1 Договору разом з актами заявлених збитків.
До актів врегульованих збитків (виконаних робіт) у складі повних пакетів агент додає рахунки на сплату вартості фактично наданих послуг за виставленим рахунком сум,визначених в розрізі конкретних застрахованих осіб в акті заявлених збитків і фактично сплачених страховиком згідно п. 6.5 договору.
Акт врегульованих збитків погоджується і підписується страховиком протягом 5 робочих днів з моменту отримання цього акту від агента (п. 6.6 договору).
Пунктами 8.1-8.3 договору сторони погодили, що він вступає в силу з дати підписання повноважними представниками сторін. Строк дії договору 1 (один) календарний рік. Якщо протягом 30 днів до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить про намір розірвати його, то він вважається пролонгованим на наступний рік, подальша пролонгація договору здійснюється в тому ж порядку.
11.03.2016 року, 22.03.2016 року, 04.04.2016 року та 12.04.2016 року на адресу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" було направлено звіти запланованих збитків № 3з, № 3/2з, № 3/3з, № 4з у яких зазначались страхові випадки, які стались із застрахованими особами. Разом із актами № 3з, № 3/2з, № 3/3з, № 4з , були виставлені рахунки:
№ 301 від 11.03.2016 року на сплату відшкодування медичних витрат на суму 70 177,56 грн;
№ 311 від 22.03.2016 року на сплату відшкодування медичних витрат на суму 73 226,16 грн.
№ 359 від 04.04.2016 року на сплату відшкодування медичних витрат на суму 94 886,24 грн.
№ 413 від 12.04.2016 року на сплату відшкодування медичних витрат на суму 37 2077,44 грн.
За твердженням позивача, рахунки №301, 311, 359, 413 виставлені по запланованим збиткам та сервісній винагороді сплаченими так і не були.
Після отримання усіх необхідних документів відносно страхових випадків, які були включені до звітів запланованих № 3з, № 3/2з, № 3/3з, № 4з було сформовано та направлено Акти врегульованих збитків разом з Актами виконаних робіт, рахунками та завіреними копіями первинних документів щодо страхових подій, а саме:
Акт врегульованих збитків№ та дата рахунку, сумаАкт виконаних робіт№ та дата рахунку, сумаДата відправкиДата отримання ПрАТ «СК «ВУСО»
№3/2в (частина 1) від 03.08.2016435 від 03.08.2016, 12 535,71 грн.№ 3/2в (частина 1) від 03.08.2016 436 від 03.08.2016, 26 908,32 грн.05.08.2016 09.02.2016
№ 3/2в (частина 2) від 03.08.2016715 від 05.08.20І6, 17 161,08 грн.№ 3/2в (частина 2) від 03.08.2016 716 від 05.08.2016, 18 766,32 грн.09.08.2016 30.08.2016
№ 3/2 в (частина 3) від 03.08.2016 718 від 08.08.2016, 21 407,14 грн.№ 3/2в (частина 3) від 03.08.2016 719 від 08.08.2016, 36 887,24 грн.09.08.2016 30.08.2016
№ 4/2в від 19.08.2016 729 від 19.08.2016, 86 022,84 грн.№ 4/2в від 19.08.2016 730 від 19.08.2016, 21 621,03 грн.23.08.201626.08.2016
11.08.2016, 02.09.2016 та 06.09.2016 від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначалось, що особи, які зазначені в надісланих документах на асистанське обслуговування до ТОВ "Савітар Груп" страховиком не передавалися, а тому витрати ТОВ "Савітар Груп" на їх обслуговування (в тому числі сервісна винагорода) оплаті не підлягають з посиланням на п. 4.4., 5.1.1. договору №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016.
За доводами позивача, внаслідок ігнорування відповідачем своїх зобов'язань перед ТОВ "Савітар Груп", останнє звернуло до ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" з прохання підписати акти врегульованих збитків та погасити заборгованість, направивши відповідачу відповідний акт врегульованих збитків № 3/2в та рахунок № 0322 від 22.01.2018 на суму 260 419,77 грн. (медичні витрати), а також рахунок на оплату сервісної винагороди № 0322/1 від 22.01.2018 на суму 97 754,90 грн. (сервісна винагорода агента).
14.02.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з проханням підписати акт врегульованих збитків та погасити заборгованість, направивши останньому акт врегульованих збитків № 4в, рахунок № 0414 від 14.02.2019р. на суму 89 476,10 грн. (медичні витрати), рахунок на оплату сервісної винагороди № 0414/1 від 14.02.2019 р. на суму 18 992,08 грн. (сервісна винагорода агента) та акт врегульованих збитків 4/2в, рахунок 0415 від 14.02.2019 р. на суму 83 565,40 грн. (медичні витрати), рахунок на оплату сервісної винагороди № 0415/1 від 14.02.2019 р. на суму 19 100,46 грн. (сервісна винагорода агента).
Оплата сервісної винагороди за послуги надані агентом прямо передбачені у п. 5.1.3 договору про надання асистанських послуг від 10.02.2016 року, розмір якої визначено у додатку № 1 та №8 до договору.
20.12.2017 року та 06.02.2019 до позивача звернувся з претензією підрядник Savitar Group LTD, з яким у ТОВ "Савітар Груп" було укладено договір № 10 - 06/14 - М від 10.06.2014 року, для виконання умов договору №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016. У своїх претензіях підрядник просив погасити заборгованість, яка виникла перед ним, у зв'язку із тим, що він розрахувався із підрядниками за організацію та надання медичної допомоги застрахованим особам ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО". На підтвердження остаточного розрахунку було надано перелік Застрахованих осіб із зазначенням вартості медичних послуг, бухгалтерську документацію та підтвердження від підрядників про отримання коштів.
Як стверджує позивач, в період з 31.10.2017-11.02.2019 ТОВ "Савітар Груп" розрахувався із підрядниками за організацію та надання медичної допомоги застрахованим особам ПрАТ "СК "ВУСО".
23.01.2019 року позивач направив відповідачу претензію з проханням погасити збитки, які зазнало ТОВ "Савітар Груп" у зв'язку із настанням страхових випадків із застрахованими особами ПрАТ "СК "ВУСО".
28.02.2019 року позивач отримав відповідь від ПрАТ "СК "ВУСО", у якій останнє відмовилось відшкодовувати збитки, які зазнало ТОВ "Савітар Груп".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання асистанських послуг.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що за виконання позивачем своїх обов'язків, згідно з цим договором, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу винагороду за кожний врегульований позивачем страховий випадок (п. 6.1. договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Як вбачається із матеріалів справи, у березні-квітні 2016 року на адресу відповідача були направлені звіти запланованих збитків №3з, № 3/2з, № 3/3з, № 4з, у яких зазначались страхові випадки, які стались із застрахованими особами, разом із відповідними рахунками на оплату №301, №311, №359 та №413.
Крім того, судом встановлено, що після отримання усіх необхідних документів відносно страхових випадків, які були включені до звітів запланованих, відповідачу направлялись Акти врегульованих збитків разом з Актами виконаних робіт, рахунками та завіреними копіями первинних документів щодо страхових подій.
У період з серпня по вересень 2016 року на адресу позивача надійшли заперечення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", у яких останній повідомляє, що особи, які зазначені в надісланих документах на асистанське обслуговування до ТОВ «Савітар Груп» страховиком не передавалися, а тому витрати ТОВ «Савітар Груп» на їх обслуговування (в тому числі сервісна винагорода) оплаті не підлягають з посиланням на п. 4.4., 5.1.1. договору.
Як встановлено судом, згідно з п.1.1 договору, який визначає предмет договору, вказано, що агент приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з організації сервісного та медичного обслуговування при настанні із застрахованими особами подій за Полісами, які укладено між страхувальниками та страховиком.
В пункті 3.1 договору вказано, що агент надає послуги при мотивованому зверненні застрахованої особи.
Крім того, в п. 4.1, 4.2, 4.3 договору також вказується, що послуги надаються на підставі звернення застрахованої особи після перевірки валідності поліса та підтвердження правомірності звернення застрахованої особи за наданням послуг.
Таким чином за умовами договору, підставою для надання послуг є:
- настання обставин, що можуть кваліфікуватись як страховий випадок;
- звернення застрахованої особи до Агента;
- підтвердження факту валідності полісу та визнання особи застрахованою страховиком.
Посилання відповідача на п.4.4 договору є необґрунтованим, оскільки в згаданому пункті йдеться не про загальні підстави надання послуг, а випадок, коли для встановлення правомірності звернення застрахованої особи позивачу необхідно отримати додаткову інформацію від страховика.
З аналізу умов згаданого пункту можна дійти висновку, що мова йде не про передачу особи на асистанське обслуговування, а про передачу певної інформації (не Полісу), щодо умов конкретного полісу, яка додатково надається Агенту. У згаданому пункті також зазначається про необхідність відмови у наданні послуг, якщо звернення застрахованої особи не відповідає умовам Полісу, а не переданої додатково інформації.
Положення п. 4.5. договору надають також агенту право без будь-якого погодження із страховиком та на свій розсуд визнавати подію страховою, визначати способи надання послуг та проводити їх оплату, у разі якщо сума витрат за оцінкою агента не перевищуватиме 100 доларів.
Крім вищезазначеного, у акті виконаних робіт за договором (п.1.2 додатку №2) містяться дані щодо звернень застрахованих осіб до позивача за звітний місяць. Жодних вимог про необхідність зазначати дату передачі особи на асистанське обслуговування від страховика агенту не міститься.
Відповідно до п. 5.4.1. договору позивач має право на свій розсуд, здійснювати вибір підрядників та залучати кореспондентів для організації надання застрахованим особам послуг при настанні подій.
Судом встановлено, що у п. 6.4. договору сторони передбачили, що відповідачем здійснюється сплата грошових коштів, суми яких були гарантовані або виплачені позивачем кореспондентам і підрядникам, тобто медичним та іншим установам, що здійснили надання відповідних послуг застрахованим особа.
Умовами договору передбачено можливість складання гарантійного листа, що містить в собі гарантії оплати за надані послуги та є способом забезпечення виконання зобов'язання стороною угоди, при цьому, гарантом по листу виступає саме агент, оскільки відповідно до п. 3.3 Договору гарантійний лист надається саме від імені агента.
Суд зазначає, що позивачем були долучені до матеріалів справи копії гарантійних листів, які надавались підрядникам відповідно до п. 3.3 договору, оскільки відповідно до умов договору страховик здійснює сплату грошових коштів, суми яких були гарантовані або виплачені Агентом кореспондентам та підрядникам, тобто медичним та іншим установам.
Поряд з наведеним, суд звертає увагу, що умовами договору не передбачено, що пакет документів, що подається агентом страховику для відшкодування вартості послуг підрядників, що надавали медичні послуги застрахованим особам, повинен містити документи на підтвердження фактичної оплати агентом послуг підрядників, за наявності гарантійних листів від імені агента, оскільки із п.п. 3.3, 4.5, 5.4.1. 6.4 вбачається, що агент, при виконанні своїх обов'язків з надання послуг медичного обслуговування застрахованим особам може надавати гарантійні листи третім особам, або проводити оплату послуг і медичних препаратів третім особам, з метою попередження затримки в наданні необхідного, з медичної точки зору, лікування або транспортування застрахованої особи.
Судом також встановлено, що в період з 31.10.2017 по 11.02.2019 позивач розрахувався із підрядниками за організацію та надання медичної допомоги застрахованим особам ПрАТ "СК "ВУСО".
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23.01.2019 року позивач направив відповідачу претензію з проханням погасити збитки, які зазнало ТОВ "Савітар Груп" у зв'язку із настанням страхових випадків із застрахованими особами ПрАТ "СК "ВУСО", проте остання була залишена без задоволення.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо оплати ним витрат на медичне обслуговування у розмірі 433 461,27 грн та агентської винагороди у розмірі 135 847,44 грн, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016 належним чином доведений та документально підтверджений.
При цьому посилання відповідача на те, що договір було розірвано з 30.06.2016, а відтак зобов'язання з оплати послуг за страховими випадками, які виникли з березня по квітень 2016 року, є припиненими, не приймаються судом до уваги, оскільки розірвання договору з вищевказаної дати жодним чином не може вплинути на зобов'язання, які виникли під час дії договору. Так, у п. 8.6 договору сторони передбачили, що усі зобов'язання, які виникли під час дії договору, залишаються у силі до їх фактичного виконання.
24.09.2019 відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, у якій останній зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" було пропущено трирічний строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
У відповідності до п. 6.6.1 та 6.6.3 договору відповідач має виконати свої зобов'язання, щодо оплати (строк виконання зобов'язань) протягом п'ять днів після отримання медичної документації разом із рахунками та актом врегульованих збитків. Повний пакет документів ПрАТ "СК "ВУСО" було направлено перший раз у серпні 2016 року та отримано ПрАТ "ВУСО". У вересні 2016 року ПрАТ «СК «ВУСО» було направлено заперечення, хоч ТОВ "Савітар Груп" і вважав дані заперечення безпідставними ТОВ "Савітар Груп" були внесені коригування до Акту врегульованих збитків та сформовано відкориговані Акт врегульованих збитків, який було направлено ПрАТ «СК «ВУСО» у січні 2018 року, та лютому 2019 року, але жодних перерахувань коштів від ПрАТ «СК «ВУСО» не відбулось, тому ТОВ "Савітар Груп" 04.03.2019 року направило повторно разом з претензією Акт врегульованих збитків №3/2в, Акт врегульованих збитків №4в та Акт врегульованих збитків №4/2в, який було отримано ПрАТ "СК "ВУСО" 13.03.2019 року.
Враховуючи наведене, суд погоджується із висновками позивача, що зобов'язання є порушеними з 13.03.2019, а відтак, зазначена дата є початком строку перебігу позовної давності.
Отже, як вбачається з вищезазначеного, ТОВ "Савітар Груп" звернувся до суду у межах трьохрічного строку позовної давності.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Враховуючи наведене та зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" заборгованості за договором про надання асистантських послуг №SGU-VUSO-10/02/16 від 10.02.2016 у загальному розмірі 569 308,71 грн.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича буд.31, ідентифікаційний код 31650052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савітар Груп" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса буд.35/37, ідентифікаційний код 38205255) суму витрат на медичне обслуговування у розмірі 433 461 (чотириста тридцять три) грн чотириста шістдесят одна) грн 27 коп., агентську винагороду у розмірі 135 847 (сто тридцять п'ять тисяч вісімсот сорок сім) грн 44 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 539 (вісім тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн 63 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.12.2019
Суддя Л. Г. Пукшин