25.11.2019 м. Ужгород Справа № 907/12/19
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни, м. Ужгород
про визнання укладеними у редакції позивача пункту 14 та абзацу 1 пункту 30 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1(договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) та
за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни, м. Ужгород (далі - ФОП Грицик)
до департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород (далі - департамент)
про визнання недійсними п.п. 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18)
представники (за первісним позовом):
позивача - Данканич А.Е., представник за довіреністю
відповідач - Грицик Л.О., особисто, Сковородько І.Ф., адвокат
Позивач звернувся до суду з позовом (первісний позов) до відповідача про визнання укладеними у редакції позивача пункту 14 та абзацу 1 пункту 30 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) щодо встановлення штрафних санкцій у разі невнесення орендної плати у строки визначені договором та несвоєчасного здійснення реєстрації права оренди землі. Посилається на те, що на його пропозицію укласти додаткову угоду до договору оренди землі та внести зміни до зазначених пунктів договору відповідач повернув підписану додаткову угоду від 30.10.18 (договір оренди землі у новій редакції) з протоколом розбіжностей, за змістом яких запропонував власну редакцію зазначених пунктів договору.
Представник позивача у ході судового розгляду справи наполягає на задоволенні позовних вимог та визнанні укладеними спірних пунктів додаткової угоди до договору оренди у редакції позивача, посилаючись на типову форму договору, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» з урахуванням змін до неї внесених 22.12.17 постановою Кабінету Міністрів України № 890, а також на п.п. 12.5, 12.6 затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 30.08.16 № 356 Тимчасового положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам.
Відповідач письмовими відзивом, усними поясненнями відповідача та його уповноваженого представника у ході судового розгляду проти позову заперечує, зокрема з наступних підстав.
Вважає, що запропонована позивачем редакція п.п. 14, 30 додаткової угоди до договору у частині встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати за цим договором, та відповідальності за несвоєчасну реєстрацію права оренди є незаконною та безпідставною, розмір таких штрафів є неспіврозмірним та несправедливим.
Стверджує про неправомірність встановлення відповідальності за порушення строків сплати орендної плати за землю комунальної власності або державної власності, що є предметом спору у даній справі, підзаконним актом, яким є постанова Кабінету Міністрів України, оскільки така встановлюється положеннями Податкового кодексу України. До того ж, постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається позивач у спірних відносинах, не містить приписів про обов'язковість внесення змін до чинних договорів
Вважає також, що встановлення штрафних санкцій у договорі на підставі рішення Ужгородської міської ради суперечить принципам свободи договору та рівності учасників цивільних відносин як загальних засад цивільного законодавства.
Відповідач поданим зустрічним позовом до департаменту просить про визнання недійсними п.п. 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2018р., встановлення вартості орендної плати на рік та щомісячних орендних платежів, залишивши зазначені пункти договору оренди у редакції договору оренди землі № 1691/1 від 18.02.14. Стверджує, що департаментом з порушенням чинного законодавства визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, і відповідно - суму річної орендної плати та щомісячних орендних платежів, чим порушено права позивача за зустрічним позовом як орендаря.
Посилається при цьому, зокрема, на те, що на момент укладення додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі не було виготовлено технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, а затверджена рішенням Ужгородської міської ради № 1398 від 14.07.14 технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода не може бути законною підставою для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки переданої в оренду ФОП Грицик, оскільки така не отримала позитивного висновку державної експертизи (висновок від 5.06.14 містить зауваження) і в будь-якому випадку втратила свою чинність зі спливом трьох років від дати видачі висновку.
Департамент письмовим відзивом та усними поясненнями представника у ході судового розгляду справи заперечує проти зустрічного позову, вважаючи, що зазначений у договорі розмір річної орендної плати та щомісячних орендних платежів є правомірним, визначеним згідно затвердженої нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода та чинного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши у ході судового розгляду справи пояснення представників сторін, встановив наступне:
Сторони перебувають у договірних відносинах, оскільки 18.02.14 департаментом - позивачем у справі за первісним позовом - як орендодавцем та ФОП Грицик - відповідачем у справі - як орендарем укладено договір оренди № 1691/1 земельної ділянки площею 1,2617 га у м. Ужгороді по вул. Електрозаводській, 35, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості строком до 24.10.18 (далі - договір оренди від 18.02.14).
Укладенню договору передувало прийняття Ужгородською міською радою рішення від 24.10.13 за № 1106 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», п. 1.19 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ФОП Грицик Л.О. зазначеної земельної ділянки із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У договорі зазначена нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка становить 2222989,23 грн. (п. 5), орендна плата за рік встановлена у сумі 66689,68 грн (п. 10), що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та розмір щомісячних орендних платежів - 5557,47 грн. (п.11).
Умовами договору передбачено, зокрема, перегляд розміру орендної плати щороку у разі, в т.ч., зміни нормативно-грошової оцінки землі (п. 13), справляння пені у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 14), зміну умов договору у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору - спір вирішується у судовому порядку (п. 33).
30.10.18 рішенням Ужгородської міської ради № 1354 «Про поновлення, припинення та відмову у поновленні дії договорів оренди земельних ділянок» дію договору оренди зазначеної земельної ділянки ФОП Грицик поновлено строком на 5 років до 30.10.23.
23.11.18 за вих. № 353680 департамент надіслав ФОП Грицик пропозицію по укладенню договору оренди землі, посилаючись на зміну порядку укладення договорів оренди землі у зв'язку з прийняттям Ужгородською міською радою рішення від 30.08.16 № 356 «Про Тимчасове положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам».
В додатку до зазначеної пропозиції департамент надіслав проект додаткової угоди до договору оренди землі від 18.02.14, якою викладено договір оренди землі у новій редакції від 30.10.18 та за змістом якої запропоновано внести зміни до п.п. 5, 8, 10, 11, 14 договору оренди землі від 18.02.14 щодо нормативної грошової оцінки землі, строку дії договору, розміру орендної плати на рік та на місяць, відповідальності за невнесення орендної плати у встановлені строки, доповнити п. 30 договору щодо обов'язків орендаря.
Так, п. 5 встановлюється нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018р. у сумі 13859395,99 грн., п. 8 - строк дії договору встановлено до 30 жовтня 2023р.; розмір орендної плати на рік та на місяць - відповідно 415781,88 грн. та 34648,49 грн. (п.п. 10,11).
Пункт 14 договору департаментом запропоновано в такій редакції: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:
- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати встановленої цим договором;
- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення».
Пункт 30 договору «Обов'язки орендаря» у новій редакції доповнено абзацом 1 наступного змісту «…здійснити у 20-ти денний термін державну реєстрацію права оренди у відповідності до вимог чинного законодавства. У разі несвоєчасного здійснення права оренди справляється пеня у розмірі визначеному п. 14 даної угоди».
11.12.18 відповідач за первісним позовом повернув позивачу підписану додаткову угоду з протоколом розбіжностей щодо п.п. 14, 30 договору, за змістом якого відповідач запропонував виключити абзац 1 п. 14 щодо сплати штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати та власну редакцію абзацу 1 п. 30 договору, згідно якої запропонував виключити з нього друге речення щодо справляння пені.
Позивач, не погоджуючись із запропонованою відповідачем редакцією п.п. 14, 30 договору оренди землі звернувся з даним позовом до суду та наполягає на визнанні укладеними зазначених пунктів договору в редакції позивача.
Отже, сторони уклали договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18, в якій не було досягнуто згоди по п.п. 14, 30 договору, спір щодо яких передано на вирішення суду.
Предметом даного спору за первісним позовом є встановлення у договорі оренди землі додатково відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату орендної плати за земельну ділянку комунальної власності шляхом сплати, крім пені, також штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати, та встановлення обов'язку орендаря у 20-ти денний термін здійснити державну реєстрацію права оренди, за несвоєчасне виконання якого встановити відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі визначеному п. 14 даної угоди.
Суд, вирішуючи спір за первісним позовом, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Договором, відповідно до приписів ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору, відповідно до ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як наведено вище п. 33 договору про оренду землі від 18.02.14 укладеного сторонами спірних відносин у даній справі встановлено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Такі ж правила щодо змін умов договору оренди землі за взаємною згодою сторін містить і стаття 30 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Статтями 651, 652 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Вимоги позивача у даній справі за первісним позовом щодо внесення змін до п. 14 договору оренди землі від 18.02.14 обґрунтовано прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.17 за № 890, якою внесено зміни до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03. 04 № 220 типового договору оренди землі та встановлено в останньому відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати за землю шляхом сплати штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати.
Внесення змін до п. 30 договору оренди землі від 18.02.14 обґрунтовано позивачем посиланням на приписи п.п. 12.5, 12.6 Тимчасового положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам (Тимчасове положення), затвердженим рішенням Ужгородської міської ради від 30.08.16 № 356. За текстом наведених пунктів Тимчасового положення йдеться про те, що порядок та строки державної реєстрації змін до договорів оренди визначаються умовами договору у відповідності до вимог чинного законодавства; за кожний день протермінування здійснення орендарем державної реєстрації відповідних змін нараховується пеня, розмір та порядок її сплати встановлюється договором оренди землі у відповідності до вимог чинного законодавства.
За приписами ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку; якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, згідно ст. 179 ГК України можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи договір оренди землі сторонами спірних відносин було укладено 18.02.14, рішенням Ужгородської міської ради від 30.10.18 № 1306 зазначений договір поновлено строком на 5 років до 30.10.23, при цьому міською радою не зазначено про необхідність внесення змін до цього договору. Постановою Кабінету Міністрів України, якою внесено зміни до форми типового договору оренди землі в частині встановлення додаткової відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, також не вимагається приведення у відповідність до нових вимог типового договору договорів, укладених раніше.
Аналізуючи пункт 12.6 Тимчасового положення, яким обґрунтовані позивачем зміни п. 30 договору оренди, суд дійшов висновку, що міська рада, встановивши можливість нарахування пені за кожний день прострочення здійснення орендарем державної реєстрації змін до договору оренди землі, фактично незаконно покладає на орендаря відповідальність за дії (бездіяльність) інших осіб, які законом уповноважені на здійснення державної реєстрації правочинів.
За фактичних обставин даної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання укладеними у редакції позивача п.п. 14, 30 договору оренди землі в новій редакції від 30.10.18.
При цьому суд виходить з того, що у ході судового розгляду даної справи не доведено наявності підстав змін договору, що є предметом первісного позову, за рішенням суду на вимогу позивача за змістом ст.ст. 651, 652 ЦК України, оскільки не доведено обставин, з наявністю яких зазначені приписи цивільного закону пов'язують зміну договору за рішенням суду: наявності істотного порушення договору другою стороною; доведеністю, що даний випадок внесення змін передбачений умовами договору або законом; наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
До загальних принципів господарювання відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено, зокрема, свободу договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватися добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, дотримуватися правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), та із вимог справедливості та розумності, що виражається в рівності поведінки та у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Згідно правової позиції наведеної у постанові Верховного Суду України від 8.06.16 у справі № 6-330цс16 несправедливі умови договору - це умови, які призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов'язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним
Виходячи з наведеного вище та приймаючи до уваги, що умовами договору оренди землі у даній справі і в попередній і в новій редакції врегульовано питання відповідальності орендаря за прострочення внесення орендної плати шляхом справляння пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, суд вважає, що позовна вимога про визнання укладеним у редакції договору позивача п. 14 договору про оренду землі у новій редакції від 30.10.18 щодо встановлення додаткової відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату орендної плати за земельну ділянку шляхом сплати штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати, яка становить 415781,88 грн., є несправедливою, суперечить принципам розумності, добросовісності, її задоволення призведе до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін за спірним договором на шкоду орендаря - відповідача за первісним позовом.
Щодо зустрічного позову у даній справі.
Як встановлено судом вище, сторони уклали додаткову угоду від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18), в якій не було досягнуто згоди по п.п. 14, 30 договору, спір щодо яких становить предмет розгляду у даній справі за первісним позовом.
Предметом спору за зустрічним позовом ФОП Грицик до департаменту є визнання недійсними п.п. 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) з підстав порушення відповідачем чинного законодавства при визначенні нормативної грошової оцінку земельної ділянки, і відповідно визначенні суми річної орендної плати та щомісячних орендних платежів, чим порушено права позивача за зустрічним позовом як орендаря.
Суд, вирішуючи спір за зустрічним позовом, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст договору, згідно ст. 628 ЦК України, становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, визнання недійсним в частині якого становить предмет спору, є договором оренди землі, відтак - його істотні умови встановлюються приписами Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон про оренду).
Так, відповідно до ст. 15 Закону про оренду істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Орендна плата як істотна умова договору оренди землі згідно ст. 21 Закону про оренду - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі; розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України); обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Визначення розміру орендної плати при укладенні договору оренди землі, зокрема, комунальної власності, якою є спірна у даній справі земельна ділянка, відповідно до приписів ст. 5, 13 Закону України «Про оцінку земель» (далі - Закон про оцінку) здійснюється на підставі нормативної грошової оцінки земель, що є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки, визначеним за встановленими і затвердженими нормативами (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки) (ст. 1 Закону про оцінку).
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ст.ст. 21, 23 Закону про оцінку).
Витяг з технічної документації є документом, який оформляється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.
Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (далі - Закон про експертизу) визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення та статтею 1 передбачено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.
За змістом ст. 9 Закону про експертизу технічна документація з нормативної грошової оцінки земель підлягає обов'язковій державній експертизі, ініціювання якої віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної експертизи (ст. 21 Закону про експертизу), у даному випадку - це повноваження Ужгородської міської ради.
За приписами ст. 35 Закону про експертизу результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи.
Висновок державної експертизи повинен містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.
Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.
Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, у даному випадку - технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування.
Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.
Позивач за зустрічним позовом наполягає, що відповідач визначив (п. 5) нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, яка є підставою встановлення розміру річної орендної плати та щомісячних орендних платежів (п.п. 10,11), з порушенням вищенаведених приписів чинного законодавства.
У ході судового розгляду встановлено, що нормативна грошова оцінка земель міста Ужгорода, на підставі якої для укладення договору оренди землі у новій редакції від 30.10.18 здійснено витяг з технічної документації щодо спірної окремої земельної ділянки, затверджена рішенням Ужгородської міської ради № 1398 від 14.07.14.
Разом з тим, до матеріалів справи долучено висновок державної експертизи землевпорядної експертизи від 5.06.2014 за № 698-14 щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту міста Ужгород, зі змісту якого вбачається, що він містить зауваження та пропозиції до землевпорядної документації та не містить оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи. Згідно наведеного у підсумковій оцінці результатів експертизи - «технічна документація з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту міста Ужгород не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання».
Суду не надано доказів, що технічна документація після доопрацювання отримала позитивний висновок та була погоджена після внесення змін і доповнень до неї. Сама лише відмітка на висновку «Держземагентство України Зауваження враховані», на наявність якої посилається представник відповідача за зустрічним позовом, не свідчить про позитивний висновок державної експертизи технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, з огляду на те, що відмітка не містить дати, інформації про посадових осіб, якими враховані зауваження та, власне, наявності оцінки землевпорядної документації, яка згідно ст. 35 Закону про експертизу, є обов'язковою.
Відтак, за змістом наведеного вище законодавства така технічна документація не може бути законною підставою для визначення нормативної грошової оцінки земель міста Ужгорода, а відповідно і спірної земельної ділянки при укладенні договору оренди землі у новій редакції від 30.10.18. При цьому, суд приймає до уваги, що у зв'язку укладенням цього договору з урахуванням нової грошової оцінки спірної земельної ділянки необґрунтовано та значно зросла річна орендна плата за земельну ділянку, що визначається у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки цієї ділянки та становить 415781,88 грн. проти 66689,68 грн. за договором у старій редакції (більше, ніж у 6 разів).
Наведеним порушено конституційне право (ст. 13 Конституції України) позивача як суб'єкта господарювання на користування відповідно до закону землею як природним об'єктом права власності Українського народу
За таких обставин, оскільки судом встановлено, що зміст додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі в частині оспорюваних за зустрічним позовом пунктів 5, 10, 11 суперечить закону, з її укладенням порушено права позивача, такі підлягають захисту судом шляхом визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди в оспорюваній частині щодо внесення відповідних змін до договору укладеного сторонами 18.02.14.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. Зустрічний позов задоволити.
2.1. Визнати недійсними п.п. 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.14 № 169/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18)
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 3.12.19.
Суддя Ушак І.Г.