Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 711/8428/17
провадження № 61-32325св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора,,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси в складі судді Скляренко В. М. від 15 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Черкаської області вскладі суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., від 21 березня 2018 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 . У визначений законом строк ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Корчемної М. В. із заявою про прийняття спадщини, однак після спливу шести місяців нотаріус повідомила його про те, що існує заповіт, складений на ім'я відповідача ОСОБА_2 на належну спадкодавиці 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позивач вважав даний заповіт, складений на ім'я відповідача, недійсним, оскільки з 2006 року його мати постійно хворіла та їй було встановлено другу групу інвалідності безстроково. В лютому 2011 року мати перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні 3-тьої Черкаської міської лікарні з діагнозом: гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, декомпенсація хронічної гіпертонічної атеросклеротичної десциркуляторної енцефалопатії, хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. В лютому 2017 року його мати перенесла інсульт в зв'язку з чим в березні перебувала на лікуванні в 2-й Черкаській міській лікарні з діагнозом: відновний період мозкового ішемічного інсульту в басейні лівої СМА при гіпертонічній хворобі, церебральному атеросклерозі у вигляді помірних когнітивних порушень, легкого правобічного геміпарезу, атактичного синдрому і їй був рекомендований нагляд невропатолога та психіатра.
Посилаючись на те, що він проживав разом з матір'ю та здійснював за нею догляд, а також на те, що мати не могла виразити свою волю щодо розпорядженням своїм майном, позивач просив суд визнати недійсним заповіт, складений 27 грудня 2016 року ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Другої Черкаської нотаріальної контори Демиденко О. А., зареєстрований в реєстрі № 1- 3216.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які він зазначив як підстави для звернення до суду із даним позовом. Згідно з висновком судово-психіатричного експертизи № 452 від 30 листопада 2017 року ОСОБА_3 на час укладення заповіту від 27 грудня 2016 року не виявляла будь-якого хронічного психічного захворювання або тимчасового розладу психічної діяльності і була здатна розуміти значення свої дій та керувати ними.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Станом на момент складання оспореного заповіту його мати тяжко хворіла та не могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. Експерти під час проведення судово-психіатричної експертизи № 452 не в повному обсязі та не об'єктивно дослідили надані їм документи, що залишено поза уваги судами попередніх інстанцій. Апеляційний суд помилково відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про проведення повторної судової експертизи.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років померла ОСОБА_3
ОСОБА_3 була матір'ю ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, де йому було повідомлено про існування заповіту на іншу особу.
27 грудня 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_2 , яким заповіла останньому всю належну їй частину квартири АДРЕСА_1 . Вказаний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-3216.
За клопотанням позивача під час розгляду справи, 23 жовтня 2017 року судом першої інстанції була призначена судова-психіатрична (посмертна) експертиза, на вирішення якої ставилися питання про психічний стан ОСОБА_3 на час складення нею заповіту від 27 грудня 2016 року на користь ОСОБА_2 та її можливість за своїм психічним станом у зазначений час розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно даних висновку судово-психіатричної експертизи № 452 від 30 листопада 2017 року на час складення заповіту 27 грудня 2016 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зафіксовані у медичній документації підекспертної прояви тих чи інших психічних розладів, які кваліфікувалися лікарями - невропаталогами як прояви «психоорганічного синдрому... помірних когнітивних розладів з елементами моторної афазії», зафіксовані з 23 лютого 2017 року (після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу) не мали паталогічного хворобливого впливу на здатність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними 27 грудня 2016 року, тобто на час підписання заповіту.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) ж могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з вимогами частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент подання позову у даній справі, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності оспореного заповіту та врахувавши, що згідно з висновком судово-психіатричного експертизи № 452 від 30 листопада 2017 року ОСОБА_3 на час укладення заповіту від 27 грудня 2016 року була здатна розуміти значення свої дій та керувати ними, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в даній справі, у зв'язку із його недоведеністю.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються дослідженими судами матеріалами справи, які не містять доказів на підтвердження того, що станом на момент укладення спірного заповіту спадкодавиця не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що під час проведення судово-психіатричної експертизи № 452 експерти не в повному обсязі та не об'єктивно дослідили надані їм документи вже бути предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який зазначив, що згідно письмових пояснень експертів помилки допущена в прізвищі та в даті народження підекспертної особи є технічними описками та не впливають на правильність висновку експертизи.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення повторної судової експертизи є безпідставними, оскільки за наслідком розгляду указаного клопотання ОСОБА_1 було винесено ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2018 року, яка містить вичерпні підстави та обґрунтування відмови у задоволенні такого клопотання позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко