Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 191/623/18
провадження № 61-16220св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Кухар Д. О., від 06 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В., від 29 липня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 24 січня 2012 року відповідно до тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою 30% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 114 566, 27 грн, з яких: 1 973, 15 грн заборгованість за кредитом, 101 042, 73 грн заборгованість за процентами, 5 618, 66 грн пеня та комісія, 500 грн штраф (фіксована частина), 5 431, 73 грн штраф (процентна складова).
Вказану суму заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог
АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк звернувся до суду із позовом після спливу трирічного строку позовної давності, початок якого варто рахувати з 12 червня 2014 року (дата останнього платежу, здійсненого відповідачем за договором).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 06 липня 2018 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в межах доводів позивача повно і всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О. Л., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди в порушення статей 257-264, 1054-1056 ЦК України, належним чином не перевірили доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема умовам укладеного між сторонами договору щодо строку його дії.
Суди не встановили строк дії картки (до 30 вересня 2015 року), зі спливом якого починається перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову банку.
Позивачем надано належні та допустимі докази по справі, при цьому розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 24 січня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Суди також встановили, що відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 31 грудня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 114 566, 27 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 1 973, 15 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 101 042, 73 грн, заборгованість за пенею - 5 618, 66 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 5 431, 73 грн.
Останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 12 червня 2014 року.
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся із позовом до суду 23 лютого 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Оскільки умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
Частиною четвертою статі 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умовами кредитного договору, який було укладено між сторонами встановлено погашення заборгованості по кредитній лінії та платіжній карті шляхом щомісячного внесення платежу з 1 по 25 число кожного місяця.
Судами встановлено, що останній платіж з погашення кредитної заборгованості було здійснено відповідачем 12 червня 2014 року, а із позовом до суду банк звернувся 23 лютого 2018 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявила сторона спору. Строк позовної давності умовами кредитного договору не збільшувався, а тому й підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд зокрема у постановах
від 28 жовтня 2019 року по справі № 504/3286/15-ц, від 02 жовтня 2019 року по справі № 202/821/16-ц, від 17 жовтня 2019 року по справі
№ 141/1105/16-ц.
Переглядаючи рішення районного суду, апеляційним судом дотримано положення статей 12, 367 ЦПК України.
Колегія суддів враховує, що довідка про встановлення строку дії платіжної картки, на яку посилається банк як на доказ дотримання строку звернення до суду, на час розгляду справи судом першої інстанції в матеріалах справи була відсутня, а тому не могла бути врахована при ухвалені оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович