Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 758/13749/17
провадження № 61-8436 св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - регіональний сервісний центр в Кіровоградській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва у складі судді Васильченка О. В. від 03 грудня 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г., від 01 квітня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до регіонального сервісного центру в Кіровоградській області про скасування наказу про дисциплінарне стягнення.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовано тим, що позивач, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, повторно не з'явився у судове засідання, не забезпечив явку свого представника, не повідомляв про причини неявки і не подавав заяв про розгляд справи за його відсутності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо належного повідомлення позивача та його представника про розгляд справи судом першої інстанції, тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року від регіонального сервісного центру в Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що позивач та його представник протягом року не з'являлись в судові засідання та не цікавились станом поданого позову.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою цього ж суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 жовтня 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до регіонального сервісного центру в Кіровоградській області про скасування наказу про дисциплінарне стягнення.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 13 березня 2018 року.
Судові повістки про виклик у судове засідання на 14 червня 2018 року та 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 надіслані поштою рекомендованим листом за зазначеною ним адресою, однак повернуті за закінченням терміну зберігання (а. с. 28, 37).
Про відкладення розгляду справи на 03 грудня 2018 року на 10:30 год. повідомлено представника ОСОБА_2 повісткою про виклик, яка вручена 13 липня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 36).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
За правилом частин першої та другої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі у судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
За правилами пункту 2 частини другої, частини п'ятої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з частиною п'ятою статті 223 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду з наведеної правової підстави лише у разі одночасного існування таких умов: 1) належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи; 2) його неявка в два і більше судові засідання поспіль; 3) неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Тобто підставою для залишення позову без розгляду є саме повторна неявка позивача, повідомленого належним чином у судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Залишаючи позовну заяву без розгляду суди попередніх інстанцій виходили із того, що належним чином повідомлений позивач у судові засідання, призначені на 14 червня 2018 року та 03 грудня 2018 року повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, не забезпечив явку свого представника, із заявою про розгляд справи за його відсутності не звертався, що є підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Проте погодитися з таким висновком судів не можна.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що судові повістки судом першої інстанції направлялись на вказані у позові адреси позивача та його представника та повертались за закінченням терміну зберігання (а. с. 24-25, 28-30, 37-38).
В останнє судове засідання представником позивача ОСОБА_2 отримано судову повістку (а. с. 36), а вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі з огляду на положення частини першої статті 64 та частини п'ятої статті 130 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави для залишення позову без розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту належного повідомлення ОСОБА_1 та його представника про судове засідання, призначене на 14 червня 2018 року. Повернення судової повістки з вказівкою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про належне повідомлення позивача, тому не можна вважати, що позивач повторно не з'явився в судове засідання.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ невід'ємними частинами права на суд слід розглядати, зокрема, такі: змагальність процесу, що відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на публічне слухання, що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, рішення від 26 травня 1988 року); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства, рішення від 16 грудня 1999 року).
Враховуючи зазначене, під повідомленням про процес необхідно розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін правом на суд.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Таким чином, залишаючи позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повторність нез'явлення позивача у судові засідання. При цьому участь позивача у цих судових засіданнях не визнавалася судом обов'язковою.
На вказане уваги не звернув й суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, не врахував, що залишення позову без розгляду за змістом вказаного положення можливо лише при повторній неявці у судове засідання належно повідомленого позивача, а тому, з огляду на належне повідомлення представника позивача у судове засідання лише на 03 грудня 2018 року, не можна вважати неявку позивача у таке засідання повторною.
Встановивши, що судові засідання у справі призначалися тричі, позов перебував у провадженні більше року, позивач та його представник станом розгляду справи не цікавились, кореспонденцію за адресою, зазначеною у позові не отримували, ці обставини суд апеляційної інстанції розцінив як відсутність інтересу позивача до своєї справи та зловживання процесуальними правами.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною другою цієї статті визначено дії, які за конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами.
Наслідки зловживання процесуальними правами передбачено частиною третьою, четвертою статті 44 ЦПК України.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що суд першої інстанції залишив позов без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України (через повторну неявку належно повідомленого позивача), а не з підстав, передбачених частиною третьою статті 44 ЦПК України (зловживання процесуальними правами), тому посилання суду апеляційної інстанції на зловживання позивачем процесуальними правами, як на підставу залишення позову без розгляду, суперечить меті та межам апеляційного перегляду судового рішення (стаття 367 ЦПК України).
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович