Справа № 755/3289/19 Головуючий 1 інстанція- Катющенко В.П.
Провадження № 22-ц/824/15345/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
04 грудня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Мережко М.В., Верланова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,-
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що із 22 листопада 1996 року по 09 січня 2009 року перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають повнолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що із 01 вересня 2017 року по 30 червня 2019 року дочка навчається у Київському коледжі зв'язку на денній формі за спеціальністю «телекомунікації та радіотехніка» і у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги. Навчання платне з оплатою 4750 грн. за семестр. Відповідач добровільно матеріальну допомогу доньці не надає, хоча має таку можливість. Посилаючись на статті 199, 200 СК України, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітньої доньки у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісяця, починаючи з 22 лютого 2019 року до закінчення навчання.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про неможливість відповідача надавати утримання доньці. Зокрема суд безпідставно послався на те, що відповідач доглядає свою 80 річну матір, яка не може працювати, оскільки докази про це відсутні, як і безпідставними є посилання суду на наявність у відповідача малолітньої доньки ІНФОРМАЦІЯ_2 , утримувати яку зобов'язані обоє батьків, а не лише відповідач. Суд помилково врахував наявність на праві власності у відповідача частини квартири, в якій проживають позивачка з донькою, та те що він не працює. Суд неправильно застосував норми ст.199 СК України та прийшов до висновку про відсутність у відповідача можливості надавати
- 2 -
допомогу. Суд невірно застосував судову практику Верховного Суду у справі № 405/8423/16-ц, в якій відповідач (платник аліментів) є інвалідом і сам потребує стороннього догляду, в той час як в даній спрраві таких обставин не встановлено.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 1996 по 09 січня 2009 року та є батьками повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також судом встановлено, що ОСОБА_3 досягла повноліття і з 01 вересня 2017 року навчається у Київському коледжі зв'язку на денній формі за спеціальністю «телекомунікації та радіотехніка». Термін навчання визначений з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2019 року (а.с.1012). Навчання здійснюється на платній основі відповідно до договору про надання освітньої послуги, укладеного 31 липня 2017 року між ОСОБА_3 та Київським коледжем зв'язку. Загальна вартість освітньої послуги становить 19000 грн. З огляду на навчання ОСОБА_3 потребує матеріальної допомоги.
Окрім того, судом встановлено, що відповідач разом із цивільною дружиною ОСОБА_7 та малолітньою дочкою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
- АДРЕСА_2 -
Вказані обставини підтверджується наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач не має фінансової можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
При цьому суд виходив з того, що позивачка не надала суду будь-яких доказів на підтвердження свого матеріального становища і як наслідок неможливість надавати допомогу доньці, як і не надала належних і допустимих доказів про можливість відповідача надавати утримання повнолітній дочці. Також, суд врахував, що на утриманні відповідача перебуває малолітня дитина, здійснення ним догляду за матір'ю, та належність йому на праві спільної сумісної власності квартира, де мешкають позивачка із повнолітньою дочкою.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
За правилами ч.1 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199, 200, 201 СК України).
Вирішуючи спір, суд в достатній мірі не врахував зміст положень ст.199 СК України, в тому числі те, що Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Аналогічні правові висновки містяться у ряді постанов Верховного Суду, а саме: від 21 лютого 2018 року у справі № 208/3075/16, від 21 березня 2018 року у справі № 308/2268/16-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 539/2580/16-ц, в яких Верховний Суд вказав на рівність обов'язків батьків брати участь у матеріальних витратах на понолітню дитину, незалежно від того, з ким із них вонм проживає.
Наведене у свою чергу свідчить про надуманість та безпідставність висновків суду про ненадання позивачкою, з якою проживає донька, доказів на підтвердження свого матеріального становища про неможливість надавати допомогу доньці, оскільки як вище вкаузвалося закон поккладає обов'язок утримувати повнолітніх дітей які продовжують навчання на обох батьків, а не на одного, як помилково вважав суд.
Суд фактично переклав обов'язок піклуватися та матеріально забезпечувати повнолітню доньку, яка навчається, винятково на матір - позивачку у справі, що є порушенням норм закону.
Це ж стосується посилань суду на ненадання позивачкою належних та допустимих доказів того про можливість відповідача надавати утримання повнолітній дочці, оскільки закон покладає рівний обов'язок на батьків.
Окрім того, такі висновки суду суперечать приписам ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відтак не позивачка має надавати докази про можливість сплати аліментів відповідачем, а сам відповідач має надати докази про це.
Також, відмовляючи у позові, суд послався на наявність на утриманні відповідача малолітньої дитини, не врахувавши, що необхідність утримувати іншу неповнолітню дитину не виключає обов'язку відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці, яка її потребує у зв'язку із навченням.
- 4 -
Безпідставні і посилання суду на здійснення відповідачем догляду за матір'ю, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, в тому числі медичні висновки, щодо необхідності догляду.
Належність відповідачу на праві спільної сумісної власності квартири, де мешкають позивачка із повнолітньою дочкою, взагалі не має правового значення для вирішення даного спору про стягнення аліментів, а тому посилання суду на необхідність врахування даної обставини при вирішенні спору помилкові.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та ухвалене з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23-х років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховоного Суд України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Колегія суддів вважає, що наявні передбачені законом підстави для стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки сторін ОСОБА_3 , оскільки вона продовжує навчання, яке є платним, і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги.
Визначаючи розмір аліментів, колегія суддів керується наступним.
Згідно ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх доньку, сина у твердій грошові сумі або у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання іншим з батьків.
Відповідно до положень ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності (володіння, користування) у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів,
- 5 -
доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів на придбання такого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що дочка сторін ОСОБА_3 не працює, навчається, мешкає із матір'ю ОСОБА_1 , яка надає їй матеріальну допомогу.
Відповідач не працює за трудовим договором. Водночас він не має статусу безробітного, оскільки не перебуває на обліку у службі зайнятості, як такий, що шукає роботу. Наведене у свою чергу свідчить про те, що відповідача влаштовує таке його матеріальне становище і він самостійно забезпечує себе і сім'ю матеріально.
Відповідач має на утриманні неповнолітню дитину. Мати відповідача, мешкає окремо, є непрацездатною особою.
З урахуванням встановлених обставин та вимог закону, колегія суддів вважає за необхідне визначити аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку.
Період стягнення аліментів суд визначає з моменту звернення, тобто із 25 лютого 2019 року до 30 червня 2010 року включно, тобто до закінчення ОСОБА_3 навчання згідно контракту.
Колегія суддів не приймає до уваги викладені у відзиві на позов посилання відповідача на неможливість сплати ним аліментів, з огляду на те, що він ніде не працює, оскількияк вище вказувалося відповідач не перебуває на обліку в службі зайнятості як безробітний, тобто як особа, яка не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстрована у державній службі зайнятості як така, що шукає роботу (ст.2 Закону України «Про зайнятість населення»). Відтак відповідач самостійно забезпечуючи себе роботою та доходом, не надав суду доказів, про розмір отримуваного ним заробітку, який би підтверджував його доводи про неможливість сплати ним аліментів.
Викладені у відзиві на позов доводи відповідача про те, що він здійснює догляд за матір'ю, що унеможливлює сплату аліментів, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
По-перше, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його мати потребує утримання і знаходиться на його утриманні, зокрема не надав доказів, що мати не отримує пенсії, чи отримує її в меншому розмірі, ніж перебачено чинним законодавством, чи що вона перебуває на обліку в органах соціального захисту як малозабезпечена особа, яка потребує допомоги, догляду тощо. Як і не надав доказів що потребує догляду за станом здоров'я, а саме відповідний медичний висновок.
По-друге, колегія суддів критично оцінює додану відповідачем до відзиву довідку старости с.Конельські Хутори Жашківського району Київської області, де мешкає мати його мати, про те, що відповідач проводить догляд за матір'ю. В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що відповідач мешкає із своєю матір'ю у с.Конельські Хутори Жашківського району Київської області. Навпаки судом у рішенні встановлено, що відповідач мешкає із цивільною доужиною і малолітньою дитиною у м.Києві, про що вні сам зазначив у відзиві, що у свою чергу спростовує його посилання на догляд за матір'ю.
Наявність непрацездатної матері у відповідача враховано судом при визначенні розміру аліментів.
Колегія суддів відхиляє як бездоказові доводи відповідача про передачу ним майна своїй доньці ОСОБА_3 в рахунок сплати аліментів, що на його думку звільняє від обов'язку утримання. Зокрема земельна ділянка у садово-дачному товаристві «Стадне» не належала відповідачу на праві власності, а відтак він не мав змоги передати її у власність ОСОБА_3 . Це ж стосується автомобіля, який не передавався у власність ОСОБА_3 .
Доводи відповідача про часткову участь в утриманні доньки, яке мало місце раніше,
- 6 -
не звільняють його від обов'язку утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 03 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 (зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи із 25 лютого 2019 року і до закінчення навчання 30 червня 2019 року.
Стягнути із ОСОБА_2 (зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: