03 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 760/11749/18
провадження № 22-ц/824/12533/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Надія Степанівна
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л.А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Надія Степанівна про зобов'язання відновити стан права спільної часткової власності на будинок та визнання права власності на частину будинку, зобов'язання відновити стан права користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішення та державного акту про право власності на землю, наказу та свідоцтв про право власності на будинок, договорів дарування, свідоцтва про право власності на спадщину, перерахування дольової участі співвласників будинку, -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: зобов'язати Департамент будівництва житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації відновити стан права спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 19/30 частин, а за відповідачкою ОСОБА_2 - 11/30 частин цього будинку, який існував до видачі Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його матері ОСОБА_4 Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 01 березня 2006 року на 33/100 частини зазначеного будинку, а ОСОБА_2 Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 на 67/100 частини спірного будинку; зобов'язати Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відновити стан права користування земельними ділянками по АДРЕСА_1 та визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0, 0410 га, який існував до видачі ОСОБА_2 . Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014 від 08 квітня 2008 року на 67/100 частини земельної ділянки від 0,0796 га; визнати недійсним рішення Київської міської ради IV сесії V скликання від 24 травня 2007 року № 697/1358 в частині передачі у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд ОСОБА_4 розміром 33/100 частини від 0,0787 га та ОСОБА_2 розміром 67/100 частини від 0,0787 га; визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на 67/100 частин від 128 кв.м житлового будинку АДРЕСА_1 , видане 01 березня 2006 року ОСОБА_2 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації, реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № 277-258 за реєстровим № 3850; визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на 33/100 частини від 128 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 , видане 01 березня 2006 року його матері ОСОБА_4 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №018014 на 67/100 частини від 0,0796 га по АДРЕСА_1 , виданий Київською міською радою 08 квітня 2008 року ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-03271; визнати недійним Договір дарування частини житлового будинку від 03 липня 2008 року серії ВКК № 307195, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 1723, яким ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 . 67/100 частин від 128 кв.м . будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Договір дарування частини земельної ділянки від 03 липня 2008 року серії ВКК № 607196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрований в реєстрі за №1727, яким ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 . 67/100 частин від 0,0796 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; визнати недійним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2008 року серії ВКІ № 007896 на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 , видане йому П'ятою Київською державною нотаріальною конторою, записане у реєстрову книгу №д.277-258 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі власності за реєстровим № 3850 від 26 березня 2008 року; визнати недійсним перерахунок дольової участі співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 , зазначений у листі від 14 грудня 2004 року № 226 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, де зазначено, що ОСОБА_2 належить 67100 частин цього будинку вартістю 29 927,00 грн, а ОСОБА_4 належить 33/100 частин вартістю 14 958,00 грн; визнати недійсним наказ № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2016 року Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині оформлення та видачі Свідоцтва про право власності на 67/100 частин ОСОБА_2 та 33/100 частин ОСОБА_4 від 128 кв.м житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог зазначав, що рішенням народного суду Жовтневого району м. Києва від 11 вересня 1978 року його матері ОСОБА_4 було виділено на праві особистої власності 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , а його батькові ОСОБА_5 - 3/10 частини цього ж будинку, що разом становить 19/30 частини будинку.
11/30 частин будинку на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Києва № 857 від 27 листопада 1978 року та Свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27 липня 1988 року належало ОСОБА_6 , після смерті якої вказані 11/30 частин будинку перейшло у спадок її доньці ОСОБА_7 .
На підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 1991 року ОСОБА_7 продала належну їй частину будинку відповідачці ОСОБА_2 .
Після смерті батька позивача ОСОБА_5 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕВ № 999479 від 16 листопада 2001 року належні йому 3/10 житлового зазначеного будинку успадкувала його мати ОСОБА_4 та стала власником 19/30 частин спірного житлового будинку, а ОСОБА_2 - 11/30 частин.
Будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0, 0786 га.
У користуванні батьків ОСОБА_1 було 376 кв.м. земельної ділянки, у користуванні ОСОБА_2 - 410 кв.м, про що свідчать плани земельних ділянок №69178001 та № 691780002.
21 вересня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла позивачу все рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, на що вона мала право за законом, і що належало їй на день смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_1 померла і після її смерті позивачу мало перейти у спадок 19/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1 і відповідно він мав право користуватися прибудинковою земельною ділянкою площею 0,0376 га (376 кв.м), проте при оформленні права на спадщину останнім було встановлено, що його частина будинку становила 33/100.
У той же час ОСОБА_2 на праві власності належало не 11/30 частин, а 67/100 від 128 кв.м., на землю не 410 кв.м., а 67/100 частин від 796 кв.м, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 у своїй заяві на безоплатну передачу у власність земельної ділянки, яку вона подавала 11 липня 2006 року на ім'я голови Київської міської ради, а також у заяві про видачу Державного акта на право власності на земельну ділянку, яку вона подавала 24 вересня 2007 року на ім'я заступника голови, їй було виділено 67/100 від 787 кв.м.
Уважав, що ОСОБА_2 незаконно збільшила свою земельну ділянку на 116,62 кв.м за рахунок земельної ділянки, яка була у користуванні його матері ОСОБА_4 .
Указував на те, що у подальшому йому стало відомо, що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу №340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року ОСОБА_2 незаконно, на його думку, 01 березня 2006 року було видано Свідоцтво про право власності на 67/100 спірного будинку, яке нею було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації від 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № 277-2 за реєстровим № 3850.
Рішенням Київської міської ради № 697/1358 ОСОБА_2 було дозволено приватизувати земельну ділянку розміром 67/100 від 0,0787 га, проте останньою було приватизовано земельну ділянку в розмірі 67/100 від 0,0796 га.
08 квітня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №018014, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-0327.
03 липня 2008 року ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 67/100 частин будинку АДРЕСА_1 , а також 67/100 частини земельної ділянки, що підтверджується договором дарування частини жилого будинку серії ВКК №670195, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., зареєстрованим у реєстрі за №1723, та договором дарування частини земельної ділянки серії ВКК №607196, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козиряк Н.С., зареєстрованим в реєстрі за №1727.
01 березня 2006 року ОСОБА_4 Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року було видано Свідоцтво про право власності на 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1, яке було зареєстроване в Київському БТІ 09 березня 2006 року у реєстрову книгу № д277-258 за реєстровим № 3850.
Державний акт на земельну ділянку біля будинку АДРЕСА_1 ані мати позивача ОСОБА_4 , ані сам ОСОБА_1 не отримували.
12 березня 2008 року позивачем було отримано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане П'ятою державною нотаріальною конторою, яке було зареєстроване в реєстрі № 5-671 та в Київському БТІ з занесенням у реєстрову книгу № д277-258 за реєстровим № 3850 від 26 березня 2008 року.
Посилався на те, що у період, коли він мав намір оформити спадщину на спірний будинок та оформити приватизацію земельної ділянки, йому було повідомлено, що ОСОБА_4 , мати позивача, надала згоду на збільшення частки в праві власності ОСОБА_2 на частину спірного будинку, і на зменшення її права власності на даний будинок до 33/100 частини, і в такій же пропорції приватизувати земельну ділянку, що знаходиться біля будинку.
Уважаючи, що ОСОБА_2 незаконно заволоділа частиною житлового будинку та земельної ділянки, що належали його матері ОСОБА_4 , а в подальшому і йому, він звертався з відповідними заявами до КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», Київського БТІ, Солом'янського управління поліції м. Києва, Національного антикорупційного бюро України, Головного управління національної поліції у м. Києві, Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів, Прокуратури м. Києва, Прокуратури Солом'янського району м. Києва, Київської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Першої Київської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України.
26 січня 2009 року на підставі звернення позивача Солом'янське РУ ГУ МВС України в м. Києві порушило кримінальну справу №09-14913 щодо заволодіння ОСОБА_2 частиною земельної ділянки, яка була у користуванні його матері та його користуванні шляхом внесення неправдивих відомостей до документів, які подаються для оформлення правовстановлюючих документів на землю, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Справа зареєстрована за №12012110090001852 та розслідується СВ Шевченківського управління поліції м. Києва, що підтверджується листом Прокуратури м. Києва від 05 лютого 2018 року № 04/2/2-320313 та довідкою старшого слідчого Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві Лібєги Р.М.
Також зазначав, що ОСОБА_2 у період з 2004 по 2006 роки у незаконний спосіб, самовільно було прибудовано до своєї частини будинку ряд приміщень та сарай, який вона потім незаконно, на його думку, узаконила.
Розпорядженням Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 21 травня 2004 року № 659 «Про погодження надання дозволу прийняття в експлуатацію прибудов до жилого будинку по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_14» надано дозвіл на введення в експлуатацію 8 об'єктів прибудов до будинку АДРЕСА_1 загальною площею 31,3 кв. м. без зазначення сараю під літ. «Е».
На підставі цього розпорядження Управління державного архітектурно-будівельного контролю КМДА був наданий дозвіл №579 від 16 серпня 2004 року на введення в експлуатацію закінченого будівництвом (розширеного реконструкцією) приватного житлового будинку на 5 об'єктів прибудови із зазначенням сараю під літ. «Е», загальною площею 31, 3 кв.м.
Відповідно до заяви за підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 04 листопада 2002 року, поданої на ім'я начальника Держархбудконтролю м. Києва, про обстеження та видачу дозволу на введення в експлуатацію прибудов, а також технічного паспорту на спірний будинок, розмір прибудов значно відрізняється від вказаних у розпорядженні Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та дозволів, і становить 38,9 кв.м.
На думку позивача, вказані ОСОБА_2 завищені площі прибудов стали підставою для Київського БТІ для незаконного, на його думку, перерахунку часток будинку АДРЕСА_1 . Лист Київського БТІ № 226 від 14 грудня 2004 року став підставою для видачі Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказу № 340-С/ЖБ від 22 лютого 2006 року про видачу Свідоцтв про право власності на спірний житловий будинок.
Уважає заяву, подану його матір'ю ОСОБА_4 щодо відмови на користь ОСОБА_2 від частини житлового будинку та земельної ділянки підробленою, що підтверджується тим, що остання в період з 11 липня 2006 року по 19 липня 2006 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №6, а також Висновком №2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №09-14913 КНІДСЕ, яким установлено, що текст і підпис в заяві ОСОБА_4 , написаній на ім'я голови Київської міської ради, виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою. Отже, вказані правочини, що вчинялися на користь ОСОБА_2 , мають бути визнанні недійсними.
18 лютого 2008 року на адресу голови Київської міської державної адміністрації від імені ОСОБА_4 надійшла заява про виготовлення Державного акту про право власності на землю, не дивлячись на те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Уважає дії відповідачів, а також прийняті ними рішення незаконними, такими, що призвели до порушення його прав шляхом зменшення його права власності на житловий будинок та земельну ділянку, а тому просить задовольнити позов.
Окрім того, посилаючись на те, що намагався вирішити спір у позасудовому порядку, просив визнати строки звернення до суду пропущеними з поважних причин.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 02 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неправильному дослідженні та оцінці судом доказів. 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги.
Зазначає, що після того, як ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у 2004 році зробили прибудову до своїх частин будинку, вони написали на ім'я керівника Київського бюро технічної інвентаризації відповідні заяви, в яких просили перерахувати частини будинку №17 / 9 з прибудовами для оформлення права власності, а не домоволодіння.
Указує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що заяви, подані від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оформлені неналежним чином та не відповідають вимогам Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року №1820.
Уважає, що прибудови, які зробили ОСОБА_2 та ОСОБА_4 кожна окремо за свої кошти, є їхньою власністю і не можуть змінювати розміри часток співвласників та, відповідно, не можуть бути підставою для зміни таких часток у праві спільної часткової власності, які були встановлені раніше.
Зазначає, що місцевий суд помилково та безпідставно послався в рішенні на Висновок №2937 від 26 жовтня 2009 року, який є недопустимим доказом у справі.
Посилається на те, що перерахунок часток, зроблений Київським бюро технічної інвентаризації відповідно до листа №226 від 14 грудня 2004 року, призвів до того, що у ОСОБА_4 частка у будинку зменшилася з 19/30 до 33/100 частин і, відповідно, площа будинку зменшилася з 55,2 кв.м до 42,24 кв.м, а у ОСОБА_2 частка у будинку збільшилася з 11/30 до 67/100 частин, а площа будинку збільшилася з 72,8 кв.м до 85,76 кв.м за рахунок площі частини будинку ОСОБА_4 , що суперечить положенням частини четвертої статті 357 ЦК України.
Вказує на те, що суд першої інстанції помилково послався та застосував норми статей 1233, 1257 ЦК України, які не підлягали застосуванню, оскільки позивачем не заявлялось вимог про визнання заповіту недійсним.
Також місцевим судом не надано оцінки підробленим, на думку позивача, актам про встановлення та узгодження меж земельної ділянки між суміжними користувачами із земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Уважає, що приватний нотаріус Козярик Н.С. не зазначила в договорі дарування частини спірного жилого будинку від 03 липня 2008 року конкретної частини площі будинку, яка дарується, чим порушила вимоги, встановлені Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року №1820.
У Державному акті №018014 також зазначений лише розмір площі земельної ділянки 67/100 частин від 0,0796 га, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, проте не зазначено конкретної площі - 533,32 кв.м, що не відповідає статті 121 ЗК України та пунктам 6.1 та 6.2 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами, затвердженого рішенням Київської міської ради ІХ сесії ХХІІІ скликання від 14 березня 2002 року №313/1747.
Також позивач звертає увагу на те, що строк позовної давності ним пропущено з поважних причин, оскільки ані він, ані його мати не знали, що ОСОБА_2 таємно та незаконно привласнила частину будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності, та частину земельної ділянки, що була у користуванні матері позивача, та які у порядку спадкування мали перейти ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4
18 вересня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_11 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом та не подали відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційного скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
20 листопада 2019 року Київським апеляційним судом у встановленому законом порядку зареєстровано пояснення третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., згідно яких приватний нотаріус зазначає, що документи на право власності, надані дарувальником ОСОБА_2 , були видані компетентними органами згідно з вимогами чинного законодавства, належним чином зареєстровані та не викликали ніяких сумнівів щодо них; видача дубліката договору дарування частини земельної ділянки була здійснена у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 67/100 частин земельної ділянки здійснена за заявою власника ОСОБА_3 на підставі наданих необхідних документів.
Позивач та його представники у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
У вищезазначених поясненнях, отриманих апеляційним судом 20 листопада 2019 року, третя особа приватний нотаріус Козярик Н.С. зазначила, що пояснення нею надано у повному обсязі, справу просила розглядати за її відсутності.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що померла ОСОБА_4 , як співвласник будинку, надала згоду на проведення відповідачкою ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних його приміщень), їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку, як співвласників. Проте, волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки в цей момент було відсутнє. При цьому, вирішуючи питання про права та інтереси позивача щодо втрати можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати її, суд першої інстанції застосував позовну давність. Отже, місцевий суд уважав, що відповідач ОСОБА_2 , як власник майна, розпорядилася своїм майном у гарантований законом спосіб і її право на розпорядження своїм майном не може бути обмежено та виходив з відсутності підстав для задоволення вимог позивача як в частині визнання угод між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсними, так і такого способу захисту, як відновлення прав позивача Департаментом будівництва та Департаментом земельних ресурсів.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням народного суду Жовтневого району м. Києва від 11 вересня 1978 року було виділено ОСОБА_4 , матері позивача, на праві особистої власності 1/3 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка складається з кімнат 1-3, площею 16,0 кв.м, кухні 1-1, площею 6,3 кв.м, розділено кімнату 1-2, площею 12,8 кв.м, виділено на користь ОСОБА_4 6,2 кв.м площі, погреб під кімнатою 1-2.
Виділено ОСОБА_5 на праві приватної власності 3/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з кімнат 1-4, площею 15,9 кв.м, площа 6,6 кв.м, в кімнаті 1-2 загальною площею 12,8 кв.м (т.1, а.с. 30 - 32).
Відповідно до Свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27 липня 1988 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 27 листопада 1978 року №857 про проведення перерахунку часток співвласників, 11/30 частин будинковолодіння належало ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_6 належні їй 11/30 частин будинковолодіння на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 жовтня 1988 року успадкувала її донька ОСОБА_7 .
На підставі договору купівлі-продажу №1с-1348 від 27 червня 1991 року, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 5, право власності на 11/30 частини будинку АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_2 (т.1, а.с. 32 - 36).
Судом першої інстанції також установлено, що після смерті ОСОБА_5 3/10 зазначеного житлового будинку було отримано у спадок ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕВ № 999479 від 16 листопада 2001 року.
21 вересня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким розпорядилася своїм майном на користь позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
12 березня 2008 року позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 37 - 41,45).
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснено, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.
Судом установлено, що на підставі звернень співвласників будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Розпорядженням Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації №659 від 21 травня 2004 року було надано дозвіл на введенння в експлуатацію прибудов до будинку, а саме: тамбуру-площею 4,4 кв.м, туалету-1,1 кв.м, ванни-2,1 кв.м, пральні-3,5 кв.м, прихожої-9,5 кв.м, веранди-4,3 кв.м, їдальні-6,5 кв.м в жилому будинку під літерою-А, а також сараю-Е, а також погоджено їх розміщення на земельній ділянці17 АДРЕСА_4 .
Дане Розпорядення учасниками справи не оспорюється.
Із заяви ОСОБА_4 убачається, що вона датована 05 квітня 2003 року.
На підставі заяв співвласників 14 грудня 2004 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна був проведений перерахунок дольової участі співвласників по фактичному користуванню, згідно з яким у користуванні ОСОБА_2 знаходилось 67/100 частин, а ОСОБА_4 - 33/100 частини будинковолодіння.
22 лютого 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації видано наказ №340-С/ЖБ про видачу Свідоцтв про право власності Стручок ЛВ - на 67/100 частин будинковолодіння, ОСОБА_4 - 33/100.
01 березня 2006 року ОСОБА_4 видано Свідоцтво про право власності на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 44 - 66).
З Висновку №2937 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №09-14913 від 19 жовтня 2009 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз убачається, що рукописний текст заяви від імені ОСОБА_4 від 05.04.2003 року на ім'я начальника Київського міського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_12 виконано не ОСОБА_4 .
Записи дати «2003 р. 5.04» в рядку « ОСОБА_4 » в оригіналах двох заяв від імені ОСОБА_4 , а також підписи від імені ОСОБА_4 в оригіналах двох заяв, які містяться в інвентаризаційній справі №44537 на а.с. 148, 175, виконані ОСОБА_4 (т.1, а.с.63 ; т.2, а.с. 181 -187).
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що померла ОСОБА_4 , як співвласник будинку, надала згоду на проведення відповідачкою ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку, як співвласників, а та обставина, що сам зміст заяви від 05 квітня 2003 року виконаний не ОСОБА_4 , з урахуванням вище викладеного, не може свідчити про відсутність її згоди на проведення прибудов відповідачкою ОСОБА_2 та подальшого перерахунку їх часток, як співвласників.
Така згода підтверджується також отриманням нею 01 березня 2006 року Свідоцтва про право власності на належну частину будинку.
Отже, правильним є висновок місцевого суду і про те, що зважаючи на отримання ОСОБА_4 Свідоцтва про право власності після проведеного перерахунку часток співвласників, збільшення частки відповідачки ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на будинок проведено з додержанням встановленого порядку використання спільного майна, визначеного ч.3 ст.357 ЦК України.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні вимог позивача в частині визнання недійсними перерахунку часток співвласників будинку, оформленого листом №226 від 14 грудня 2004 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, та наказу № 340-с/ЖБ від 22лютого 2006 року Головного управління житлового забезпечення в частині оформлення Свідоцтв про право власності, а також у задоволенні вимог у частині визнання недійсними Свідоцтв про право власності серії НОМЕР_2 та НОМЕР_1 про право власності відповідачки ОСОБА_2 на 67/100 частин будинку та ОСОБА_4 на 33/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
За змістом ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження і споруди.
Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Рішенням Київської міської ради № 313/1747 від 14 березня 2002 року/з наступним змінами/був затверджений Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.3, 6.4 та 6.5 Порядку громадяни України, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у їх користуванні, подають заяви до Київської міської ради.
У заяві вказується місце розташування та розмір земельної ділянки, а також мета її використання.
У разі, якщо на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, що перебувають у спільній власності кількох громадян України, заяви подають всі співвласники будівель і споруд.
Управління земельних ресурсів розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки.
Підготовлений проект рішення подається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування та землекористування.
Комісія опрацьовує поданий проект рішення та виносить його на пленарне засідання Київської міської ради для прийняття рішення.
Після прийняття рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність здійснюється перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право власності на землю.
Управління земельних ресурсів після виготовлення документа, що посвідчує право власності на землю, проводить його державну реєстрацію.
Рішенням Київської міської ради № 697/1358 від 24 травня 2007 року «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у Солом'янському районі м. Києва» земельну ділянку по АДРЕСА_1 передано у спільну часткову приватну власність ОСОБА_4 (в частині 33/100 від 0,0787 га) та гр. ОСОБА_2 (в частині 67/100 від 0,0787 га) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
З пункту 3.2 рішення вбачається, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж в натурі (на місцевості).
На підставі рішення Київської міської ради 08 квітня 2008 року відповідачці ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 67/100 від 0,0796 га по АДРЕСА_5 (т.1, а.с. 43, 9).
Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
З матеріалів справи убачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідачка ОСОБА_2 звернулася до Київського міського голови із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки розміром 67/100 від 0,0787 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд 11 липня 2006 року.
Аналогічна заява, датована 11 липня 2006 року, була зареєстрована 19 липня 2006 року в Київській міській державній адміністрації від імені ОСОБА_4 .
Представники позивача в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції зазначили і це підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні №4, що ОСОБА_4 з 11 липня 2006 року до 19 липня 2006 року перебувала на лікуванні в стаціонарі.
Відповідно до Висновку №2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №09-14913 від 19 жовтня 2009 року рукописний текст/буквенний та цифровий/у заяві від імені ОСОБА_4 на ім'я Київського міського голови Черновецького Л.М. від 11 липня 2006 року, яка зареєстрована за № 42470 від 19 липня 2006 року, виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Суміжні землевласники та землекористувачі» у рядку «ОСОБА_5» в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки/без зазначення дати виконання/, а також в графі «Суміжні землевласники та землекористувачі» в рядку «ОСОБА_5» в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки/без зазначення дати виконання/виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою (т.1, а.с 68 - 78).
Таким чином, зважаючи на вищезазначені висновки судово-почеркознавчої експертизи, зроблені у кримінальній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки в цей момент було відсутнє.
Отже, виходячи з того, що ОСОБА_4 за життя не набула на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку ані права користування, ані права власності, а ОСОБА_1 , у свою чергу, не успадкував такого права після смерті своєї матері, колегія суддів доходить висновку, що права позивача на користування земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизацію цієї ділянки не порушено, а вимоги позовної заяви щодо вказаної земельної ділянки є необґрунтованими.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заперечував проти позову по суті спору, проте, в той же час заявив про пропуск позивачем строку на звернення до суду.
Вирішуючи заяву представника відповідачів про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції, зважаючи на заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з позовом, дійшов висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду не є такими, що дають підстави для їх поновлення.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
З точки зору ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункту 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Згідно із роз'ясненнями, що викладені в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Проте, як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не відмовив позивачу у поновленні строку на звернення до суду з позовом, розглянув його вимоги щодо втрати позивачем можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати цю земельну ділянку, визнав такі вимоги необґрунтованими, посилаючись при цьому на приписи позовної давності.
Таким чином, виходячи з того, що судом першої інстанції дійдено висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки за життя було відсутнє, колегія уважає, що відсутні і підстави для застосування строку позовної давності з огляду на необґрунтованість позову в цій частині.
Судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Київради №697/1358 від 24 травня 2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, виданого відповідачці ОСОБА_2 встановлено, що саме по собі непогодження меж земельної ділянки не є підставою для висновку про незаконність рішення Київради про передачу земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 та виданого їй державного акта на землю та дійдено висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог з підстави пропуску строку звернення до суду.
Разом з тим, оскільки судом установлено, що ОСОБА_4 за життя не набула на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку ані права користування, ані права власності, ОСОБА_1 не успадкував після смерті своєї матері таких прав на вказану земельну ділянку, колегія суддів доходить висновку, що у ОСОБА_1 не виникло і право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення Київради №697/1358 від 24 травня 2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №018014, виданого відповідачці ОСОБА_2 , оскільки його права вказаними актами органів державної влади не порушені.
Отже, за умови визнання позовних вимог щодо втрати позивачем можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати цю земельну ділянку, а також вимог про визнання недійсним рішення Київради №697/1358 від 24 травня 2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014 необґрунтованими, суд першої інстанції безпідставно посилався на норми закону, що встановлюють правила застосування строку позовної давності.
Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім'я самого позивача, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач отримав у спадок той обсяг майна, яким володіла ОСОБА_4 на момент своєї смерті, а обставина, що спадкодавець первинно володіла більшою частиною будинку, не є підставою для висновку про порушення прав спадкоємця та незаконність отриманого позивачем свідоцтва про право на спадщину та обсягу спадкового майна, оскільки підставою позову в цій частині є впевненість позивача у невідповідності розміру отриманого ним у спадщину майна тому обсягу, яким володіла його мати після отримання його у власність, а також незаконні дії відповідачки ОСОБА_2 та державних органів при перерахунку часток у праві власності та видачі нових свідоцтв про право власності на будинок. При цьому, суд дійшов обґрунтованого висновку про законність проведеного перерахунку часток співвласників у праві власності на будинок та отримання ними, в тому числі спадкодавцем ОСОБА_4 , свідоцтв про право власності на спірний будинок.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними договору дарування частин жилого будинку від 03 липня 2008 року серії ВКК №607195 та договору дарування частин земельної ділянки від 03 липня 2008 року серії ВКК №607196 колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
03 липня 2008 року укладено договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 подарувала належні їй 67/100 частин спірного будинку відповідачу ОСОБА_3 .
В цей же день був укладений договір дарування частини земельної ділянки, за яким відповідач ОСОБА_2 подарувала належні їй 67/100 частин земельної ділянки від загальної площі 0,0796 га відповідачу ОСОБА_3 .
Договори укладені в письмовій формі, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. та зареєстровані у визначеному законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с.85 - 88).
Як зазначається в ч.ч.1,2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, з огляду на викладене, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
З точки зору цивільного законодавства до прав, що підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, належні суб'єктам цивільного права, що входять до змісту їх правоздатності.
Таким чином, цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Тобто, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що в зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю порушуються права особи, яка звернулася до суду за захистом.
З урахуванням норм ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
З огляду на абсолютність права власності власнику законом гарантовано право такого захисту, а також визначено способи та засоби захисту свого права.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Тобто, при вирішенні спору судом підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Всі зазначені позивачем при зверненні до суду вимоги обґрунтовуються незаконними, з точки зору позивача, діями як відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , так і державних органів при перерахунку часток співвласників будинку та передачі земельної ділянки у власність співвласників у розмірах, виходячи з цього перерахунку.
Таким чином, за обставин, коли померла ОСОБА_4 , як співвласник будинку, надала згоду на проведення відповідачкою ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку, як співвласників, при цьому, згода ОСОБА_4 також підтверджується отриманням нею 01 березня 2006 року свідоцтва про право власності на належну їй частину будинку, перерахунок їх часток у будинку здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства. Вимоги позивача щодо спірної земельної ділянки, які зводяться до незгоди останнього з тим, що ОСОБА_2 приватизувала та отримала у власність 67/100 частин земельної ділянки від загальної площі 0,0796 га, є необґрунтованими, оскільки права та законні інтереси позивача у даному випадку відповідачами не порушено з огляду на те, що ОСОБА_4 за життя не отримала у встановленому законом порядку спірну земельну ділянку ні у власність, ні у користування, що підтверджується висновком №2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №09-14913 від 19 жовтня 2009 року, а ОСОБА_1 , як спадкоємець, не успадкував таких прав після смерті матері.
Виходячи з викладеного, відповідач ОСОБА_2 , як власник майна, розпорядилася цим майном у гарантований законом спосіб і її право на розпорядження своїм майном не може бути обмежено, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Окрім того, зважаючи на встановлений законом порядок вирішення питань, пов'язаних з передачею земельної ділянки у власність, які належать до повноважень органу місцевого самоврядування, місцевий суд обґрунтовано зазначив про невірно обраний позивачем спосіб захисту у вигляді відновлення його прав Департаментом будівництва та Депаратментом земельних ресурсів.
Також правильним є висновок, що приведений позивачем та його представником аналіз порушень при прийомі та обробці вхідної кореспонденції зазначених у позові державних органів не тягнуть за собою незаконності прийнятих рішень, які оспорюються позивачем.
Що стосується кримінального провадження за заявою позивача, судом першої інстанції, виходячи з норм статті 124 Конституції України, вірно враховано, що воно триває 10 років, досудове розслідування проводиться за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 2 статті 190 КК України, щодо незаконного оформлення документів на приватизацію земельної ділянки невстановленими особами, у зв'язку з чим наявність даного кримінального провадження не може бути перешкодою для реалізації відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 гарантованих законом прав на розпорядження своєю власністю.
Отже, колегія суддів уважає, що місцевий суд, дослідивши надані сторонами докази у справі й надавши їм належну правову оцінку та встановивши відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, проте безпідставно послався на норми законодавства про застосування строку позовної давності до вимог щодо втрати позивачем можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати цю земельну ділянку, а також до вимог про визнання недійсним рішення Київради №697/1358 від 24 травня 2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №018014, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку про виключення з мотивувальної частини рішення посилання на приписи про позовну давність.
Наведенні в апеляційній скарзі доводи колегією суддів відхиляються, оскільки вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, а тому колегія суддів уважає, що місцевим судом правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками місцевого суду щодо їх оцінки.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на приписи про позовну давність.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на приписи про позовну давність.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай