Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №802/450/17-а
адміністративне провадження №К/9901/34734/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №802/450/17-а
за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвської Світлани Миколаївни, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс Агро", про визнання дій протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Драчук Т.О., суддів: Загороднюка А.Г., Полотнянка Ю.П.,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвської Світлани Миколаївни, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс Агро", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №26533346 від 27.11.2015 щодо державної реєстрації змін до договору оренди землі №104 від 05.01.2005, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро", прийнятого на підставі додаткової угоди від 27.12.2010.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки за кадастровим номером 0522286400:04:000:0439, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області. 05.01.2005 між позивачем та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро" укладено договір №104 оренди земельної ділянки, терміном на 10 років. Строк дії даного договору закінчувався 25.10.2016. Позивач, небажаючи продовжувати договірні відносини, 18.05.2016 звернувся до третьої особи із заявою про повернення земельної ділянки власнику. Проте, на своє звернення отримав повідомлення про існування додаткової угоди, якою продовжено строк дії договору №104 від 05.01.2005 на 20 років. Відтак, вважає, що вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.В. реєстраційний запис за №04068640119 та прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №26533346 від 27.11.2015 про державну реєстрацію змін до договору №104 оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сіекс Агро", на підставі додаткової угоди від 27.12.2010, порушують його права та законні інтереси, як власника землі.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року позов задоволено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,4862 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області за кадастровим номером 0522286400:04:000:0439.
05.01.2005 між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро" укладено договір №104 оренди земельної ділянки терміном на 10 років, який було зареєстровано 25.10.2006 у Липовецькому відділі Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" за №04068640118, про що зроблено запис у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельними ділянками.
Позивач, не бажаючи продовжувати термін дії договору, звернувся до ТОВ "Концерн "Сімекс Агро" із заявою, яка була зареєстрована останнім за вх. №749, про припинення здійснення будь-яких сільськогосподарських робіт на земельній ділянці після збирання врожаю 2016 року.
Однак, позивачу стало відомо, що 27.12.2010 між ним та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро" було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №104 від 05.01.2005.
В свою чергу, 27.11.2015 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №26533346 про державну реєстрацію змін до договору №104 оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс Агро", на підставі додаткової угоди від 27.12.2010, про що вчинено реєстраційний запис за №04068640119.
Позивач вказує, що він не укладав додаткової угоди до договору оренди землі №104 від 05.01.2005 із ТОВ "Концерн "Сімекс Агро", а відтак вважає, що реєстраційні дії порушують його права та законі інтереси, як власника землі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем вказану реєстрацію здійснено без проведення перевірки відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також не перевірено суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.
Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин законодавчо визначених підстав для відмови у проведенні державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 104 у відповідача не було, а волевиявлення учасників при укладенні даного договору не спростоване.
Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його у касаційному порядку. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
У поданих запереченнях відповідач та третя особа просять відмовити в задоволенні скарги.
Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.
Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС, у відповідній редакції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас, помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Визнання протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано право щодо цієї ж самої земельної.
Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності відсутністю права користування у ТОВ «Концерн «Сімекс Арго» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача і ТОВ «Концерн «Сімекс Арго» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.
Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано право користування щодо тієї самої земельної ділянки.
Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто остання була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі якого прийнято оспорюване рішення.
Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди. Такий спір має приватноправовий характер.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 823/2043/16 та від 5 червня 2019 року у справі № 823/2049/16.
За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду судами у порядку, визначеному нормами ЦПК України.
Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС України.
Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати.
Провадження у адміністративній справі №802/450/17-а - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду