Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №820/1124/16
адміністративне провадження №К/9901/10410/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року (головуючий суддя - Панченко О.В., судді - Зінченко А.В., Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Бенедик А.П., Філатов Ю.М.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Президента України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Президента України (далі -відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Президента України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 до Президента України від 6 липня 2015 року; - зобов'язати Адміністрацію Президента України провести перевірку доводів зазначених у заяві ОСОБА_1 до Президента України від 6 липня 2015 року; - зобов'язати Адміністрацію Президента України надати чітку та обґрунтовану відповідь у письмовій формі відповідно до законодавства України.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що 06.07.2015 він звернувся до Президента України із заявою, в якій просив скасувати Укази Президента України про присвоєння ОСОБА_2 класних чинів державного радника юстиції 3, 2 та 1 класу. Листом заступника Глави Адміністрації Президента України №46-01/2900 від 07.09.2015 позивача повідомлено, що його звернення розглянуто та підстав для скасування указів Президента України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції ОСОБА_2. не вбачається. Позивач зазначає, що відповідь відповідачем надана з порушенням приписів Конституції України та Закону України "Про звернення громадян", що унеможливлює реалізацію його права на отримання інформації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що кожен громадянин має право звернутись до органів державної влади із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, а також наділений законодавцем безпосереднім правом на отримання відповіді за результатами розгляду своїх звернень, скарг, заяв, клопотань тощо. Відповідачем у повній мірі з'ясовано викладене позивачем у своєму зверненні питання, цілком правомірно та обґрунтовано надано на нього відповідь.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2016 залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції і зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано повної та обґрунтованої відповіді на звернення позивача, чим порушено Закон України "Про звернення громадян", що, в свою чергу, позбавило позивача можливості реалізації права на отримання відповіді на звернення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
ОСОБА_1 (далі - скаржник) у липні 2016 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року.
В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що у своєму зверненні він повідомляв про порушення законодавства, а надана відповідачем відповідь не містить перевірку його доводів, викладених у заяві. Також відповідачем не зазначено порядку оскарження відповіді. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції не наведено мотивів рішення в частині порушення відповідачем строку надання відповіді на звернення скаржника. Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково посилалися на висновки Верховного Суду України, які наведені в постанові від 15.12.2015 № 21-536а15, і не застосували Указ Президента України від 07.02.2008 №109/2008, на який звертав увагу скаржник.
Адміністрація Президента України подала заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій вірно встановили, що відповідачем надано вичерпну письмову відповідь позивачу на його звернення, а тому жодної протиправної бездіяльності у відношенні відповідача не допущено. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Також вважає, що рішення суду не може носити декларативний характер.
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6 липня 2015 року позивач звернувся із заявою до Адміністрації Президента України, в якій просив скасувати Укази Президента України про присвоєння ОСОБА_2 класних чинів державного радника юстиції 3, 2 та 1 класу.
Листом заступника Глави Адміністрації Президента України №46-01/2900 від 07.09.2015 позивачу надано відповідь, якою повідомлено, що звернення ОСОБА_1 стосовно незаконного присвоєння відповідних класних чинів ректору Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого ОСОБА_2 . розглянуто та підстав для скасування Указів Президента України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції ОСОБА_2. 3, 2 та 1 класу не вбачається.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною 2 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з ч. 1 статті 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР ) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Приписами ст. 20 вказаного Закону встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Зміст наведених положень Закону №393/96-ВР дає підстави для висновку, що органи, до яких направлені звернення, зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв.
Суд зазначає, що з урахуванням приписів ст.ст. 2, 6, 11 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Зі змісту встановлених судом обставин випливає, що у зверненні від 06.07.2015 ОСОБА_1 просив скасувати акт індивідуальної дії щодо іншої особи ( ОСОБА_2 ) і відповідачем повідомлено про відсутність підстав для задоволення такої вимоги.
Позивачем не наведено жодного обґрунтування щодо випливу на його права та законні інтереси вирішення Президентом України питання щодо скасування Указів про присвоєння ОСОБА_2 класних чинів державного радника юстиції 3, 2 та 1 класу.
Повідомлені скаржником у позовній заяві та касаційній скарзі обставини не вказують на порушення його конкретних індивідуальних прав при отриманні відповіді на його звернення, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволені позову.
Доводи касаційної скарги в частині застосування висновків Верховного Суду України, які наведені в постанові від 15.12.2015 № 21-536а15, і не застосування Указу Президента України від 07.02.2008 №109/2008 не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідь №46-01/2900 від 07.09.2015 не породжує для позивача будь-яких юридичних наслідків.
Також суд зазначає, що скаржником не наведено обставин, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій, норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень згідно зі ст. 353 КАС України. Судами попередніх інстанцій не було допущено порушення норм процесуального права, які б могли призвести до ухвалення незаконного рішення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
Н.В. Шевцова