Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №826/5038/16
адміністративне провадження №К/9901/23526/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року (суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Епель О.В., Аліменко В.О.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Верховного Суду України
третя особа - Державна казначейська служба України
про зобов'язання виплатити суму вихідної допомоги, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач), в якому просив: - визнати неправомірними дії та рішення Верховного Суду України, викладені в листі вих. №202-524/0/8-16, щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 27 березня 2014 року) у розмірі 10 місячних заробітних плат; - зобов'язати Верховний Суд України нарахувати та сплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, що складає 340366 грн.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилався на протиправність відмови відповідача у виплаті вихідної допомоги відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з тієї підстави, що на момент звільнення позивача вказана стаття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключена відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ. На думку позивача, він мав законні правомірні очікування отримати задекларовану державою в статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції, чинній до 27 березня 2014 року) вихідну допомогу як один з елементів гарантії незалежності суддів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем реалізовано його право на відставку шляхом подачі відповідної заяви після набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тому суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови Верховного Суду України у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив, що законодавством, чинним на час звернення позивача із заявою про відставку та на час його звільнення, виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не передбачалась, а тому у відповідача були відсутні підстави для виплати позивачу сум зазначеної вихідної допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
ОСОБА_1 (далі - скаржник) у січні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Вважає, що має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набув таке право до фактичного виходу у відставку і таке право було гарантоване Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Посилається на те, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій суддів не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього матеріального і соціального забезпечення виникають не в момент призначення пенсії або довічного грошового утримання, а в момент виникнення права на їх призначення або реалізації цього права.
Верховний Суд України подав заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що оскільки датою виходу судді у відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання скаржником заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання вихідної допомоги. Вихідна допомога не належить до гарантій незалежності суддів. На момент виходу у відставку скаржник утратив право, передбачене ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на отримання вихідної допомоги.
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 працював на посаді судді Верховного Суду України.
Постановою Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 відповідно до п.п. 2, 3, 6, 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Верховного Суду України.
Наказом Верховного суду України від 14.01.2016 №20-К позивачу надано невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки з 14 по 16 січня 2016 року (3 робочі дні) з наступним виключенням його зі складу Верховного Суду України.
10 лютого 2016 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції, чинній до 27.03.2014), на яку листом №202-524/0/8-16 від 18.02.2016 отримав відмову з посиланням на те, що виплата вихідної допомоги позивачу згідно зі ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції, чинній до 27.03.2014) була можлива за умови звільнення позивача до 01.04.2014, тобто до моменту набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" у частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Оскільки позивача було звільнено з посади судді Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 №788-VIII, правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 відсутні.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 3 статті 22 Конституції України: при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частина 1 статті 58 Конституції України: закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пункт 9 частини 5 статті 126 Конституції України: суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.
Частини 1, 3 та 4 статті 109 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 01.04.2014): суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Частина 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 01.04.2014): судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Частини 2,3 статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII): питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Частина 2 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»: внести зміни до таких законодавчих актів України: у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами): статтю 136 виключити.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
У пункті 3.2 рішення від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"»: зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. <…>
Отже, вихідна допомога судді у зв'язку з відставкою не належить до конституційних гарантій незалежності суддів.
Приписи ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01.04.2014, пов'язували право судді на вихідну допомоги з фактом виходу такого судді у відставку, а не поданням суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції.
Конституційний Суд України в пункті 2 рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 «справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів» зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, у цьому випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 звільнено з посади судді 12 листопада 2015 року, тобто в той час, коли право на вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки ця норма виключена положенням Закону № 1166-VII.
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а право на вихідну допомогу судді пов'язане з фактом виходу у відставку, а не набуттям певного стажу на посаді судді, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність у Верховного Суду України підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
Н.В. Шевцова