03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10555/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.
за участі секретаря судового засідання Болюк Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року (суддя - Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст судового рішення складено 10 травня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання незаконними дій,-
ОСОБА_2 Я. 03.08.2017 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної ради, у якому просила: визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017, незаконними та такими, що здійснили втручання в особисте та сімейне життя; визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017, як незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних моїх та моєї сім'ї, а також поширення неправдивої та неперевіреної інформації; визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017, такими, які посягають на честь і гідність як мою так і моєї сім'ї в цілому; стягнути з Львівської обласної ради завдану такими діями моральну шкоду в розмірі 50000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 31.01.2017 під час наради у Львівській обласній раді відповідачем було зачитано лист, у якому містилась інформація про особисте та сімейне життя позивачки, чимало фактів та обставин, які належать до конфіденційної інформації та відносяться до персональних даних. Позивач вважає, що відповідач, своїми діями здійснив незаконне втручання в особисте та сімейне життя позивача, незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних щодо позивача та її сина. Із врахуванням викладеного, позивач просила суд відновити її порушене право та відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними діями Львівської обласної ради.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 813/2806/17 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім цього, до апеляційної скарги включені заперечення на ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та від 14 березня 2019 року, у якому позивач просить такі скасувати та задовольнити заяву про відвід судді Брильовського Р.М.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 23.01.2017 на адресу Львівської обласної ради надійшло звернення фізичної особи ОСОБА_3 щодо можливого неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 . В даному зверненні заявниця зазначила, що неповнолітній син ОСОБА_1 може проживати в непридатних для життя умовах.
Львівською обласною радою для забезпечення належного вивчення звернення громадянки ОСОБА_3 31.01.2017 проведено нараду та було запрошено представників уповноважених органів влади та установ, що забезпечують захист дітей та ОСОБА_1 . Під час наради оголошено вищевказане звернення та заслухано пояснення ОСОБА_1 щодо викладених обставин у зверненні. Так, як достатніх доказів заявницею до звернення не було долучено, за результатами звернення було прийнято рішення скерувати листа до начальника Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації для вжиття заходів у межах наданих повноважень.
Позивач вважаючи, що дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017 є втручанням в її особисте та сімейне життя, звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Львівською обласною радою не вчинено жодних дій, спрямованих на збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації, персональних даних позивача та її неповнолітнього сина, оскільки відповідачем здійснювався розгляд звернення громадянки ОСОБА_3 із залученням уповноважених представників органів та установ, що здійснюють захист дітей відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Разом з тим суд першої інстанції розглянув вказаний позов в порядку КАС України, виходячи з того, що даний спір є адміністративним. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: -хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або -хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Із змісту позовних вимог ОСОБА_1 слідує, що позивач фактично заявляє вимоги про відновлення свого особистого немайнового права, зокрема, спростування недостовірної інформації.
В зв'язку з наведеним, суд зауважує, що відповідно до статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що вимоги позивача стосуються особистого, приватного та сімейного життя, захист яких здійснюється за правилами ЦПК України.
Згідно зі статтею 276 ЦК України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Аналізуючи наведені норми, апеляційний суд доходить висновку, що даний спір не можна вважати публічно-правовим в розумінні КАС України та, відповідно, його не можна розглядати в порядку адміністративного судочинства. Натомість, розгляд такої справи процесуальним законом віднесено до сфери цивільного процесу.
Так, зокрема, згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява.
Так як характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Водночас, суд роз'яснює, що справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами КАС України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання незаконними дій, у зв'язку з тим, що вона звернулася за захистом цивільних прав своїх та свого сина, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного колегія судів апеляційної інстанції дійшла до висновку про належність даного спору до судів загальної юрисдикції, адже саме вони на загальних підставах вирішують усі спори щодо захисту оспорюваних та порушених прав, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Щодо заперечень на ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та від 14 березня 2019 року, у якому позивач просить такі скасувати та задовольнити заяву про відвід судді Брильовського Р.М., апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції такими повноваженнями в силу приписів КАС України не наділений. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що такий відвід був вирішений в порядку визначеному статтею 40 КАС України та визнаний необґрунтованим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, тому оскаржуване рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 319, 321, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання незаконними дій закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 04 грудня 2019 року.