04 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10753/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,-
суддя в 1-й інстанції - Шульгач М. П.,
час ухвалення рішення - 23.09.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 23.09.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Тернопільської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської міської ради №7/33/110 від 05 квітня 2019 року, яким визнано таким, що втратило чинність рішення дев'ятої сесії сьомого скликання Тернопільської міської ради №7/9/45 від 16 червня 2019 року «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0230 га за адресою вул. Я АДРЕСА_1 ».
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за її подання у розмірі 768,40 грн. та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до десяти днів з моменту вручення цієї ухвали.
На виконання вимог цієї ухвали позивач подала клопотання про звільнення від сплати судового збору, мотивуючи це важким матеріальним становище, вказавши, що є непрацюючим пенсіонером, здійснює догляд за дитиною-інвалідом, розмір її пенсії за віком на день подання позовної заяви становив 1497 грн., що є меншим, ніж прожитковий мінімум; на підтвердження вказаних обставин позивач долучила копію посвідчення дитини-інваліда серії НОМЕР_1 , копію пенсійного посвідчення №2397917442 та оригінал довідки про розмір пенсії за віком за період з січня по серпень 2019 року №9119511780691100 від 13 вересня 2019 року, виданої Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та виписку з медичної картки доньки позивача.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року позовну заяву у цій адміністративній справі повернуто позивачу у зв'язку з тим, що позивач не усунула недоліки позовної заяви.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, разом з тим, позивач перебуває у скрутному матеріальному становищі, є непрацюючим пенсіонером та здійснює догляд за дочкою - інвалідом з дитинства 2 групи, на підтвердження чого долучено відповідні докази, які були залишені судом першої інстанції поза увагою. Просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати з таких підстав.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що остання не усунула недоліки позовної заяви, підстав передбачених чинним законодавством для звільнення позивача від сплати судового збору немає, а тому в клопотанні такого необхідно відмовити.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви, чітко визначені у ст.160 КАС України.
Суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Таким чином, якщо позивач не дотримав якоїсь із вимог до позовної заяви і відсутність певної інформації не дає можливості суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі та виконати обов'язок з повідомлення про це осіб, які беруть участь у справі, суд залишає позовну заяву без руху і пропонує позивачеві виправити виявлені недоліки.
Ст.160 КАС України стандартизує структуру позовної заяви - містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Разом з тим, суд не повинен тлумачити положення статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також, застосовуючи положення ст.160,161 КАС України, формально підходити до цих норм, у зв'язку з чим позовні заяви безпідставно залишати без руху та повертати.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за її подання у розмірі 768,40 грн. та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до десяти днів з моменту вручення цієї ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 03 вересня 2019 року подала клопотання про звільнення від сплати судового збору, мотивуючи це важким матеріальним становище, вказавши, що є непрацюючим пенсіонером, здійснює догляд за дитиною-інвалідом, розмір її пенсії за віком на день подання позовної заяви становив 1497 грн., що є меншим, ніж прожитковий мінімум; на підтвердження вказаних обставин апелянт долучила копію посвідчення дитини-інваліда серії НОМЕР_1 , копію пенсійного посвідчення №2397917442 та оригінал довідки про розмір пенсії за віком за період з січня по серпень 2019 року №9119511780691100 від 13 вересня 2019 року, виданої Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та виписку з медичної картки доньки позивача
Таким чином, позивач вчиняла дії на усунення недоліків встановлених судом щодо вимог до позовної заяви, подавши клопотання про звільнення від сплати судового збору з відповідним обґрунтуванням та доказами на підтвердження зазначених обставин.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що підстав передбачених чинним законодавством для звільнення позивача від сплати судового збору немає.
Оцінюючи висновок суду першої інстанції в частині відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для звільнення сторони від його сплати.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Європейський суд з прав людини у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» наголошував на тому, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового становища заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий розмір судового збору, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
Також Європейський Суд неодноразово вказував на необхідність дотримання, з одного боку, балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншого, - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.
Отже, при оцінюванні розміру судового збору необхідно обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.
Аналізуючи фактичні обставини справи, заявлене клопотання та додані докази, враховуючи прецеденту практику ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив питання сплати судового збору, не надавши належної оцінки матеріальному становищу позивача, оскільки остання є непрацюючим пенсіонером, отримує пенсію в мінімальному розмірі, яка є єдиним джерелом її доходу, здійснює догляд за дочкою - інвалідом з дитинства 2 групи, а тому сплата судового збору, на думку колегії, є обтяжливою для позивача.
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи матеріальне становище позивача, мав змогу відстрочити або розстрочити сплату ним судового збору за подання позовної заяви, разом з тим, така можливість судом першої інстанції не розглядалася.
Враховуючи усе вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Колегія суддів також звертає увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух.
Разом із тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскаржувана ухвала, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі скасуванню, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 246, 250, 310, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 500/1977/19 скасувати та направити справу на продовження розгляду в суд першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. Я. Качмар
А. Р. Курилець