03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9671/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Большакової О.О., Гінди О.М.
за участі секретаря судового засідання Болюк Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року про повернення позовної заяви (суддя - Чуприна О.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення,-
ОСОБА_1 15.07.2019 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності відповідно до вимог підпункту 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання здійснити нарахування і виплату позивачу таку допомогу, як військовослужбовцю, який отримав другу групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №300/1502/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Івано-Франківського обласного військового комісаріату повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Не погодившись із вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на надмірний формалізм суду першої інстанції, який повернув позовну заяву з підстав пропуску шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідачі правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 15.07.2019 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності відповідно до вимог підпункту 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання здійснити нарахування і виплату позивачу таку допомогу, як військовослужбовцю, який отримав другу групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, серед яких, власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; визначення у позовній заяві належного процесуального статусу Івано-Франківського обласного військового комісаріату і Міністерства оборони України, як відповідача (відповідачів) чи іншого учасника справи за відповідними позовними вимогами; ідентифікації рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, яку ОСОБА_1 просить визнати протиправним, із зазначенням номера, дати прийняття, назви документа і найменування суб'єкта владних повноважень, який його видав; подання обґрунтованої зави про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням конкретних поважних підстав такого пропуску.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем 02.08.2019 подано нову позовну заяву із зазначенням Міністерства оборони України, як відповідача та Івано-Франківського обласного військового комісаріату як співвідповідача, із зазначенням номера і дати рішення Міністерства оборони України від 20.05.2016 №36 щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, яке є предметом оскарження за первинним позовом. Крім цього, у позовній заяві від 02.08.2019, на останній сторінці, ОСОБА_1 виклав текст з проханням поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду із вказаним позовом. В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позивач вказав на хворобу, а також нечітку відповідь Міністерства оборони України про причини відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. Із вказаних підстав ОСОБА_1 вважав, що ним пропущено строк звернення до суду з поважних причини.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Івано-Франківського обласного військового комісаріату повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 КАС України.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого, у суду немає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Виходячи зі змісту фактичних обставин справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
При цьому, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом, як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних позивачем причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
У заяві про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, ОСОБА_1 вказував на поважну причину пропуску - хворобу. На підтвердження вказаної обставини позивачем долучено до матеріалів справи документи, які підтверджують його тривале лікування. Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що позивач в період з 18.07.2014 по 01.08.2014 і з 17.11.2014 по 01.12.2014 перебував на стаціонарному лікуванні у Державному закладі Вузлова лікарні ст. Коломия ДТГО «Львівська залізниця», що підтверджується виписками з історії хвороби №1213 і №1887, а також в період з 16.11.2015 по 26.11.2015 знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Кутської міської лікарні, свідченням чого є виписка з історії хвороби №1750. В подальшому, ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в період: з 16.12.2016 по 01.07.2017 у Комунальному закладі «Івано-Франківський обласний госпіталь», про що свідчить виписка №1021 з медичної картки стаціонарного хворого; з 28.04.2017 по 12.05.2017 у Комунальному закладі «Івано-Франківський обласний госпіталь», про що свідчить виписка №738 з медичної картки стаціонарного хворого; з 09.11.2018 по 19.11.2018 у Комунальному закладі «Івано-Франківський обласний госпіталь», про що свідчить виписка №1925 з медичної картки стаціонарного хворого; з 17.01.2019 по 09.02.2019 в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни, про що свідчить виписка №358 з медичної картки стаціонарного хворого; з 14.05.2019 по 28.05.2019 у Комунальному закладі «Івано-Франківський обласний госпіталь», про що свідчить виписка №848 з медичної картки стаціонарного хворого.
На переконання суду апеляційної інстанції, вказані обставини є належним підтвердженням поважності причин пропуску звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази щодо дати ознайомлення ОСОБА_1 із змістом оскаржуваного рішення, а також дати отримання такого, що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про визнання неповажними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та повернення позовної заяви з цих підстав.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не надав належну оцінку вказаним обставинам, можливості поновлення строків на оскарження прийнятого рішення відповідача, враховуючи неодноразове тривале перебування позивача на лікуванні, а також у зв'язку із відсутністю доказів отримання оскаржуваного рішення позивачем.
Суд першої інстанції не надав належну оцінку зазначеним обставинам під час прийняття процесуального рішення, не врахував об'єктивний характер таких, а тому надав неправильну правову оцінку причинам пропуску позивачем строку звернення із позовом до суду та дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
Також суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не повинен тлумачити положення статті 122 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не, як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Так, Європейський суд з прав людини у п.27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У Рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, оцінюючи обставини, за яких позивачу стало відомо про оскаржуване рішення, не надав таким належну оцінку, не врахував всіх наведених у поясненнях позивача доводів поважності пропуску строку звернення із позовом до суду, а тому прийшов до помилкового висновку щодо повернення позовної заяви, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. О. Большакова
О. М. Гінда
Повне судове рішення складено 04 грудня 2019 року.