03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11223/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
за участі представника відповідача: Сабін І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 року (рішення ухвалене о 13:02 хв. у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Мачульського В.В., повне судове рішення складено 24.09.2019р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,-
У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. Крім того, у період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло», тож за вказаний період роботодавець вже сплатив за нього як найманого працівника єдиний внесок, а тому вважає що у нього не може виникати обов'язку зі сплати єдиного внеску як особи, що перебуває у трудових відносинах. На думку позивача, перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов'язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. Просив позов задоволити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 10.08.2011 зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.
У період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло».
12.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу на податкову адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1495-52У з єдиного соціального внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15 819,54 грн.
У зв'язку із збільшенням боргу відповідачем сформовано та надіслано позивачу нову вимогу № Ф-1495-52У від 14.02.2019 з єдиного соціального внеску яка станом на 31.01.2019 становить 18 276,72 грн. (а.с.14-зворот, 15).
З 02.07.2019 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи.
Статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, зокрема, є:
1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);
4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).
Відповідно до частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Пунктом 3 частини 1 статті7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в частині 4 статті 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом вищевказаних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.
Таким чином, у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.
Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до винесення ГУ ДФС у Волинській області вимог про сплату боргу від 12.11.2018 № Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року № Ф-1495-52У, позивач та представник відповідача суду не надав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 02.07.2019.
Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
До 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» врегульовано, що мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-III «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3 200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3 200, 00 грн. х 22%).
Відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3 723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819, 06 грн. (3 723, 00 грн. х 22%).
Станом на 31.01.2019 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в загальну суму 18 276, 72 грн. (15 819,54 грн. + 2 457,18 грн.)
Згідно частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).
Згідно пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера «У» (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що оскаржувані вимоги за № Ф-1495-52У від 12.11.2018 та № Ф-1495-52У від 14.02.2019 року було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас у вимогах зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 18 276,72 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
Разом з тим, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, в тому числі обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.
Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.
Єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.
Застрахованою особою у розумінні положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та водночас працював з 06.02.2014 по теперішній час у АДС ПТМ «Ковельтепло», не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов'язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 року у справі №140/2475/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 04.12.2019р.