28 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10520/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Курильця А.Р.,
за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року про закриття провадження у справі № 1.380.2019.003524 (ухвала постановлена в м. Львові, суддя Сподарик Н.І., повний текст ухвали складено та підписано 17.09.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації в особі голови Синютки Олега Михайловича, Львівського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" в особі Велійки Івана Богдановича про визнання незаконним меморандум, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 12.07.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації в особі голови Синютки Олега Михайловича, Львівського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" в особі Велійки Івана Богдановича, в якому просив визнати незаконним меморандум Львівської обласної Державної адміністрації і Львівським обласним осередком "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" позбавивши інваліда 1-ї групи безкоштовного проїзду в приміських автобусах, а також позбавивши інвалідів 2-ї групи проїзду в приміських автобусах з 50% оплатою до 15 травня; - зняти в приміських автобусах рейсу № 187 оголошення з протизаконним змістом; - підписувачам меморандуму, голові Львівської обласної Державної адміністрації п. Синютці Олегу Михайловичу і голові Львівського обласного осередку "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" п. Велійку Івану Богдановичу оплатити ОСОБА_1 по 5 тис. грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року закрито провадження в адміністративній справі, оскільки така не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він є інвалідом І групи і має законне право безкоштовного проїзду в автобусах приміського сполучення. Вказує, що оскаржуваний меморандум не враховує законні права та інтереси інвалідів 1 та 2 групи, а томі відповідно будуть виникати суперечки та зневаження інвалідів безпосередніми виконавцями вимог меморандуму - водіями автобусів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Позивач подав заяву про розгляд даної справи без його участі.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що такий спір має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як видно з матеріалів справи, предметом даного спору є незгода позивача із меморандумомё укладеним 31 травня 2018 року між Львівською облдержадміністрацією та Львівським обласним осередком "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" (а.с. 8-10).
Зокрема, позивач просить визнати незаконною відмову надавати право на безкоштовний проїзд з підстав спірного меморандуму, який підписаний між Львівським обласним осередком "Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників" та Львівською обласною державною адміністрацією, щодо пільгового перевезення пільговиків, де не включена певна категорія осіб (інваліди 1 та 2 групи).
За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За положеннями статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для регулярних пасажирських перевезень для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення.
Стаття 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.
Таким чином, Законом України «Про автомобільний транспорт» встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред'явивши водієві автобуса посвідчення встановленого зразка.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що договір про перевезення автомобільним транспортом укладається відповідно до вимог цивільного (господарського) законодавства між замовником та виконавцем, і для осіб, які користуються правом пільгового проїзду є укладеним з моменту посадки в автобус, тобто вчинення дії, спрямованої на набуття цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту заявленого позову видно, що позивачем заявлені вимоги, що не підлягають розгляду в порядку КАС України, оскільки ОСОБА_1 поставлені перед судом питання що пов'язані по суті з договірними зобов'язаннями (зміною або припинення цивільних прав та обов'язків), а тому даний спір не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних відносин і не має вирішуватися за правилами Кодексу адміністративного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Також, з огляду на суб'єктний склад учасників процесу такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи та зміст заявленого позову свідчать про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі, оскільки цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що той факт, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору з їх участю проводиться, в тому числі, і за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року про закриття провадження у справі № 1.380.2019.003524 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 04.12.2019