28 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/7860/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Курильця А.Р.,
за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,
представника позивача Вуйцік О.Б.,
представника відповідача Смілки В.І.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі № 1340/4978/18 (рішення ухвалено в м. Львові, головуючий суддя Гулкевич І.З., повний текст рішення виготовлено 25.06.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Львівський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 24.10.2018 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа Львівський обласний військовий комісаріат, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України, оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 19.06.2018 р №60 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку із встановленням групи інвалідності;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 19.06.2018 р №60 у формі п.44 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, щодо відмови ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку із встановленням групи інвалідності;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні йому одноразової грошової допомоги, оскільки законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, про що прийнято Комісією рішення від 15.06.2018 р №60. Вважає, що рішення про відмову порушує його право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання та травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язків військової служби.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано відмову Міністерства оборони України, оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 19.06.2018 №60 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку із встановленням групи інвалідності протиправною; скасовано рішення Міністерства оборони України від 19.06.2018 р №60 у формі п.44 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, щодо відмови ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку із встановленням групи інвалідності; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Міністерство оборони України оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що громадянин ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 1968 року по 1996 роки. Із набуттям незалежності України та створенні власних Збройних сил України позивач жодного дня не проходив службу в Збройних Силах України.
Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992. Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Проте позивач не був переведений (зарахований) на військову службу до Збройних Сил України та продовжив військову службу у Російській Федерації.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 06.05.1968 по 17.09.1996 проходив військову службу у лавах Збройних Сил, а також у складі діючої армії в період бойових дій під час виконання інтернаціонального обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан в період з 12.05.1982 по 12.05.1986.
Відповідно до витягу із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 21.03.2017 №137 отримані позивачем під час проходження військової служби травма та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
05.04.2017 позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаних з виконанням позивачем обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від цієї ж дати, серії 12 ААА №356095.
В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою та пакетом документів про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю ІІ групи, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, яка була повернута Департаментом фінансів Міністерства оборони без реалізації.
ОСОБА_1 звернувся до Стрийського міськрайонного суду Львівської області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання розпоряднику бюджетних коштів у 15-денний строк висновку про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неподання у 15-денний строк, з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”; зобов'язано Львівський обласний військовий комісаріат скласти та подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 “Про затвердження Порядку призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на Навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”. Вказана постанова набрала законної сили 17.04.2018 року.
На виконання рішення суду Львівським обласним військом комісаріатом направлено документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
За результатами розгляду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум полковнику ОСОБА_1 , який звільнений з Збройних Сил Російської федерації 17.09.1996, відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, оскільки законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, про що оформлений п.44 протоколу №60 від 19.06.2018.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянином України, а тому має право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, станом на час встановлення позивачеві II групи інвалідності, а саме: 15.04.2017 механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.
За приписами пп.1 п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: (в редакції чинній на момент встановлення позивачу II групи інвалідності) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Системно аналізуючи вищевказані норми законодавства, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, незалежно від часу настання інвалідності після звільнення особи зі служби.
Як видно з матеріалів справи, позивачеві відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що позивач проходив службу та звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, так як не укладалось угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги.
З приводу цього колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та винесення цієї постанови), встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07 червня 2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 816/978/16 та від 21 червня 2018 року у справі № 816/958/16.
З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач є громадянином України, отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Відповідачем Міністерством оборони України як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення та дій у спірних відносинах щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги по інвалідності.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Стосовно вимоги позивача зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі № 1340/4978/18 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 04.12.2019