Справа № 953/17730/19
н/п 2-о/953/276/19
04.12.2019 Суддя Київського районного суду м. Харкова Губська Я.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної податкової служби у Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення
Згідно ухвали Харківського апеляційного суду від 26.11.2019 року підсудність цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної податкової служби у Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення визначена Київському районному суду м. Харкова.
Перевіривши подану до суду в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , в якій той просить встановити факт того, що пункт в наказі Голови ДПА в Харківській області № 550-о від жовтня 2008 року «Відпустка за 2008 рік використана повністю», як такий, що не відповідає дійсності та є помилковим, суд приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
На відміну від позовного провадження,окремому провадженню притаманні такі ознаки,які характеризують його структурну самостійність і прикладну значущість,і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ,що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб*єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Слід врахувати, що важливою є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв*язок із певним суб*єктивним матеріальним правом.
Відповідно до вимог ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За правилами ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З роз'яснень, які містяться у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам про право подати позов на загальних підставах.
Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Тобто, зазначена категорія справ має характерні ознаки, серед яких, зокрема, вирішення спору про факт, стан, але не спору про право цивільне, встановлений факт повинен мати безспірний характер.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Пунктом 2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Статтею 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною першою статті 2 вищевказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Аналіз викладеного вказує, що правовідносини, які виникають під час виконання Державною податковою службою України та її територіальними органами покладених на них завдань, є публічно-правовими, а справи зі спорів між суб'єктами цих відносин є адміністративними.
Пунктом 2 ч.1 ст.19 КАС України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як вбачається з поданої заяви ОСОБА_1 просить встановити факт, що має юридичне значення, згідно якого пункт в наказі Голови ДПА в Харківській області № 550-о від жовтня 2008 року «Відпустка за 2008 рік використана повністю», як такий, що не відповідає дійсності та є помилковим, тобто фактично з приводу обставин проходження ним публічної служби та подальшого звільнення з публічної служби.
Судом встановлено та зазначено ОСОБА_1 в заяві, що він перебував у трудових відносинах з Державною податковою адміністрацією та обіймав посаду заступника начальника Управління податкової міліції в Харківській області, тобто був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, та оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження ним публічної служби.
Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Також, судом враховано, що ОСОБА_1 оскаржує за правилами КАС України в Харківському окружному суді наказ про звільнення від 09.08.2008 року та просить стягнути на його користь невикористану відпустку, з приводу якого і була подана заява в порядку окремого провадження, що також свідчить про наявність спору про право між ОСОБА_1 та ДПА у Харківській області.
У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Вказані правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц (провадження № 14-202цс18), 22 серпня 2018 року у справі № 724/1656/16-ц (провадження № 14-294цс18), 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19).
На підставі зазначеного та враховуючі ті обставини, що заявник фактично оскаржує обставини, викладені в наказі при звільнення з публічної служби, розмір виплачених сум при звільнені, а тому приходжу до висновку, що заява ОСОБА_1 , подана в окремому провадженні не може бути прийнята до розгляду, оскільки подана в порушення ст. 315 ЦПК України та існує спір про право, який повинен вирішуватися в іншому порядку за правилами адміністративного судочинства, і слід відмовити у відкритті провадження за даною заявою.
Судом надана оцінка доводам заявника, які викладені в заяві щодо можливості розгляду справи в порядку окремого провадження, однак суд вважає дані доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 260, 293, 315 ЦПК України, суддя ,-
У відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної податкової служби у Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя :