Справа № 640/10624/19
н/п 2/640/2195/19
26 листопада 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Божко В.В.,
за участю секретаря - Андрющенко О.В.,
представника позивача - адвоката Мироненка С.С.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Кузнєцова О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , шляхом її поділу з визначенням часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за нею право власності на 1/2 частину вищезазначеної квартири, стягнути судові витрати в розмірі 41 234,20 грн, які складаються з витрат по сплаті судового збору 1 784,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 39 450,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що досудове врегулювання спору сторонами не відбулося, відповідач намагається продати квартиру, в якій проживає з іншою сім'єю.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги не визнали, пояснили, що квартира була придбана під час шлюбу, але на її придбання відповідач витратив частину своїх грошей, отриманих за продаж квартири, яка належала йому на праві власності, і його частка складає 2/3 частини, частка позивачки - 1/3 частину, саме про такий поділ він домовився з позивачкою, але вона в подальшому відмовилася і звернулася до суду, посилаючись на рівність часток.
Суд, вислухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 2011 року, актовий запис № 2031 (а.с. 17).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 вересня 2013 року, укладеного між ПП «АН Рестріелт» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко О.С., р.№ 1986, за наявності згоди дружини ОСОБА_2 було здійснено купівлю квартири АДРЕСА_3 з розстрочкою платежу, ціна предмету договору 280 000 грн. (а.18-21).
Договором від 30 квітня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу від 5 вересня 2013 року, укладеного між тими ж сторонами п.2.1 було засвідчено передачу повної суми 280 000,00 грн. (а.с.22-23).
28 квітня 2018 року шлюб сторін було припинено, актовий запис № 93 (а.с.27).
Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У справі встановлено, що 20 вересня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , 1/2 частина якої належала відповідачу на праві спільної сумісної власності.(а.с.101)
Зазначена квартира була продана за 252 500,00 грн., тобто частка відповідача складала 126 250,00 грн.
Відповідач стверджує, що ці гроші були ним використані при придбанні спірної квартири АДРЕСА_3 . До звернення позивачки до суду, за твердженням відповідача, вони дійшли до згоди з ОСОБА_2 про те, що її частка складає 1/3 частину, а відповідача 2/3 частини з урахуванням внесеним ним коштів. Вищезазначені обставини не спростовує і представник позивача.
Таким чином, відповідачем було сплачено 126 250,00 грн. особистих коштів, та 76 875,00 грн. спільних сумісних грошей, разом 203 125,00 грн., що складає 73/100 часток спірної квартири.
Якщо у придбання майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї із сторін, то частка у такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Суд вважає, що докази надані відповідачем, зокрема договір купівлі-продажу належної йому квартири, посвідчений нотаріально, є достовірними та такими, що підтверджує його заперечення проти позову в частині визначення частки сторін.
Отже, у справі встановлено, що спірна квартира є власністю відповідача відповідно до сплачених ним коштів в розмірі 73/100 частин, 27/100 частин є відповідно власністю позивача, що узгоджується із вимогами ст. 70 ч.1 Сімейного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Статтею 264 ЦПК України визначені питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення, в тому числі - як розподілити між сторонами судові витрати (п.6 ч.1 цієї статті).
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та втрат пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (п. 1, 2 цієї статті).
Статтею 141 ЦПК України визначені питання судових витрат між сторонами, в тому числі - як розподілити між сторонами судові витрати, а саме судовий збір.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивачки, сплачений при подачі позову до суду та заяви про забезпечення позову (а.с. 2, 52) в розмірі 1784,20грн.
Згідно ст.15, 133, 137 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/WestAlliancelLimited» проти України, заява № 19336/04)
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Лавенте проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представник позивача - адвокат Мироненко С.С. просить стягнути на її користь з відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою в розмірі 39450 грн.
До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Мироненком С.С. надано наступні документи: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копія договору про надання правової допомоги від 14 травня 2019 року та додатку до Договору від 14 травня 2019, укладений 22.05.2019 (а.с. 30,31); розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які внесені позивачем ОСОБА_2 в зв'язку з розглядом даної цивільної справи (а.с. 33); копія прибуткового касового ордеру № 23 від 22.05.2019 р. на суму 39450 грн. (а.с. 32).
При визначеності співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, судом враховується складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг; обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціную позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з обставин справи, а саме спору про поділ майна подружжя, предметом якого є придбана в період шлюбу квартира.
Таким чином, з урахування розумності витрати на правничу допомогу, суд вважає, що підлягає відшкодуванню сума в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 15, 76-81, 133, 137, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 63, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 372 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , шляхом її поділу з визначенням часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 27/100 частин квартири АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 784,20 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят чотири грн. 20 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського Апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його виготовлення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України (в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя - Божко В.В.