02.12.2019 року м.Дніпро Справа № 908/1579/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач)
суддів Іванова О.Г., Антоніка С.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 (69068, м. Запоріжжя)
на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 року ( суддя Смірнов О.Г.) у справі № 908/1579/19
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (юридична адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, адреса для листування: 01033, м. Київ, вул. Тарасівська, буд. 19-Б, оф. 9)
до Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 (69068, м. Запоріжжя)
про стягнення завданої шкоди в порядку регресу в сумі 69802,53 грн.
Позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із позовною заявою про стягнення завданої шкоди в порядку регресу в сумі 69802,53 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 у справі №908/1579/19 позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Суд стягнув з Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 , 69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , на користь:
- Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, код ЄДРПОУ 21647131) суму страхового відшкодування (завдану шкоду в порядку регресу) у розмірі 68571 (шістдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят одну) грн. 53 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1887 (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн. 12 коп.
У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, відповідач - Державна організація (Установа, Заклад) Військова частина НОМЕР_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, просив рішення суду від 02.09.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі представника відповідача, не вирішивши його клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку з хворобою представника.
Щодо суті стягнутої суми, апелянт посилається на те, що винною особою у дорожньо-транспортній пригоді за вироком суду є ОСОБА_1 , а військова частина за вироком суду як цивільний відповідач відшкодувала потерпілим моральну шкоду у сумі 150 000 грн. та майнову шкоду у сумі 539 902 грн. 76 коп., а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
З огляду на наведені обставини, апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 року апеляційну скаргу Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 (69068, м. Запоріжжя) на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 у справі №908/1579/19 залишено без руху. Апелянту протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме: надати належні докази сплати судового збору у розмірі 2881,50 грн.
25.10.2019року від Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про усунення недоліків, а саме сплачено судовий збір у сумі 2881,50грн.
Відповідно до частин 1, 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В даному спорі ціна позову становить 69 802,53грн., що менше від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01.01.2019 ця сума дорівнює 192 100 грн.), отже, справа в суді апеляційної інстанції підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 (69068, м. Запоріжжя)на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 у справі №908/1579/19; з урахуванням положень ст.271 ГПК України справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження, без повідомленням (виклику) учасників справи; сторонам наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
Позивачем - Моторним ( транспортним) страховим бюро України надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи апелянта, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення ( відзив на апеляційну скаргу).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2014 року о 10 год. 00 хв. трапилася дорожньо-транспортна пригода, а саме ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "КАМАЗ", державний реєстраційний номер " НОМЕР_3 " на автодорозі "Запоріжжя - Донецьк", в районі відмітки12 км. - 1500 м. в сторону м. Донецьк, керуючи в стані алкогольного сп'яніння здійснював буксирування напівпричепа “ОДАЗ”, діючи із злочинною недбалістю, маючи технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди, порушив встановлені п.п. 2.9, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, правила водіння транспортної машини, що виразилося у тому, що перед зміною траєкторії руху машини та повороту ліворуч, не переконався, що ці дії будуть безпечними і не створять перешкоди або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, почав маневр з повороту ліворуч, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем "KIA SORENTO", реєстраційний номер " НОМЕР_4 ", під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в напрямку м. Донецьк, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з відкритим переломом кісток своду та основи черепа, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 3330 від 06.10.2014, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до загибелі останнього.
Відповідно до вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 20.11.2015 по вправі № 317/2555/15-к, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 415 КК України та призначено йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі. Разом з тим, стягнуто з військової частини: польова пошта НОМЕР_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 75000 грн. кожній в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином та на користь ОСОБА_4 539 902 грн. 76 коп. майнової шкоди.
Вироком суду встановлено, що джерело підвищеної небезпеки - транспортна машина "КАМАЗ" військовий номер " НОМЕР_3 " з напівпричепом "Одаз" належить відповідачу - військовій частині: польова пошта НОМЕР_5 і в той день 01.09.2014 року за кермом цього автомобіля в момент ДТП знаходився військовослужбовець - солдат ОСОБА_1 , який проходив службу в даній військовій частині.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03.02.2016 вказаний вирок залишено без змін.
Відповідно до довідок про дорожньо-транспортну пригоду № 9431056 від 01.09.2014 та № 81198620 від 01.09.204, транспортний засіб "КАМАЗ", номерний знак " НОМЕР_3 " вантажний з причепом належить військовій частині НОМЕР_1 .
В результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль "KIA SORENTO", реєстраційний номер " НОМЕР_4 ", власником якого є ОСОБА_2 .
Вартість матеріального збитку, згідно висновку експерта від 09.10.2014 № 85, складеного ФОП ОСОБА_5 , спричиненого володільцю автомобіля "KIA SORENTO", реєстраційний номер " НОМЕР_4 " в результаті його пошкодження, з урахуванням ПДВ на запчастини, склала 527 084, 17 грн.
Цивільна-правова відповідальність потерпілої особи - власника автомобіля "KIA SORENTO", реєстраційний номер " НОМЕР_4 ", застрахована в ПрАТ СК "Уніка" згідно полісу № АІ/3078361, а відповідальність власника транспортного "КАМАЗ", номерний знак " НОМЕР_3 " - відповідача у цій справі, не була застрахована відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на момент настання дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок настання страхового випадку до МТСБУ звернулась потерпіла сторона - з повідомленням від 03.09.16 про дорожньо-транспортну пригоду, а згодом із заявою від 05.12.16 про виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2016, 07.07.2016, 18.10.2016 за наслідками зазначеної події, передбаченої п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 у розмірі 68571, 53 грн., відповідно до наказів МТСБУ № 5309 від 05.07.2016, № 7972 від 13.10.2016 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, що підтверджується копіями платіжних доручень № 5309 від 05.07.2016, № 5309рв від 07.07.2016, № 7972рв від 18.10.2016.
Звертаючись до Військової частини НОМЕР_1 із позовною заявою про стягнення завданої шкоди в порядку регресу в сумі 69802,53 грн., у т.ч. 1231 грн. витрат позивача на залучення аварійного комісара, які підтверджується доданими до позовної заяви копіями рахунку № 9634 від 02.03.2015 на суму 1231, 00 грн. та платіжного доручення № 9634 від 18.05.2016, позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України посилався на те, що оскільки цивільно- правова відповідальність відповідача не була застрахована, то відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана відшкодувати в порядку регресу позивачу завдану шкоду.
Задовольняючи частково у сумі 68 571 грн. 53 коп. позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент скоєння ДТП за кермом автомобіля "КАМАЗ" військовий номер " НОМЕР_3 " з напівпричепом "Одаз", який належить відповідачу, знаходився військовослужбовець - солдат ОСОБА_1 , який проходив службу в даній військовій частині, а тому у відповідача виник обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_1 .
При цьому, відмовляючи у стягненні витрат на оплату послуг аварійного комісара в сумі 1231,00 грн., господарський суд першої інстанції виходив зі спливу строку позовної давності для відшкодування витрат за послуги аварійного комісара за платіжним дорученням № 9634 від 18.05.2015.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Згідно з пп. 38.2.1. п. 38.2.ст. 38 Закону № 1961-IV, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.
Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону № 1961-IV закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону № 1961-IV, основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Пункт 40.3. ст. 40 Закону № 1961-IV визначає, що МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.
Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
За загальними правилом закріпленим у ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Так, ч. 2 ст. 1187 ЦК України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. А саме, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини.
Згідно ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" N 6 від 27.03.92 відповідальність юридичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Як встановлено судом першої інстанції та вироком суду, який набрав законної сили, на момент скоєння ДТП за кермом автомобіля "КАМАЗ" військовий номер " НОМЕР_3 " з напівпричепом "Одаз", який належить відповідачу, знаходився військовослужбовець - солдат ОСОБА_1 , який проходив службу в даній військовій частині, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача виник обов'язок по відшкодуванню шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_1 .
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем на користь потерпілої особи сплачена сума у розмірі 50 000 грн., що відповідає межам встановленого ліміту відповідальності за полісом обов'язкового страхування.
Крім того, позивачем також сплачено на користь потерпілої особи регламентну виплату за лікування потерпілого у розмірі 3 955,53 грн. та за поховання у розмірі 14 616 грн., що разом становлять 18 571,53 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати.
Відповідно до п. 27.1 ст. 27 даного Закону, страхове відшкодування ( регламентна виплата) виплачується якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 27.4 ст. 27 Закону передбачено, що страховик( МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Оскільки витрати потерпілої особи на поховання становили 23 365 грн., позивачем сплачено 14 616 грн., як добуток у розмірі 12 мінімальних заробітних плат ( 1218 грн. х12 місяців).
Таким чином, загальний розмір сплачених позивачем сум складає 68 571, 53 грн. ( 50 000 + 3 955,53 грн. + 14 616 грн.)
Доказів відшкодування відповідачем позивачу шкоди, завданої ОСОБА_1 під час виконання ним своїх службових обов'язків, у розмірі суми сплаченого позивачем потерпілій особі суми страхового відшкодування в сумі 68571, 53 грн. матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення даних сум з відповідача.
При цьому, доводи відповідача щодо припинення зобов'язання виконанням, оскільки відповідачем було сплачено на користь потерпілих моральну шкоду та майнову шкоду, є безпідставними, оскільки відповідачем було сплачено потерпілим відшкодування за пошкодження майна без врахування страхового ліміту в розмірі 100 000, 00 грн., що підтверджується вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 20.11.2015 по справі № 317/2555/15-к та наданими відповідачем виписками по рахункам за 16.08.2016 та 17.08.2016.
Щодо відмови суду у стягненні з відповідача витрат на оплату послуги аварійного комісара у сумі 1231, 00 грн., колегія суддів також вважає такі висновки суду правильними з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на рахунок ТОВ "Експертна-асистуюча компанія "Довіра" було перераховано 1231, 00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 9634 від 18.05.2015, в якому визначено призначення платежу: оплата послуг аварійного комісара згідно рахунку № 9634 від 02.03.2015.
Однак відповідачем, у поданих до суду 15.08.2019 уточненнях до відзиву фактично заявлено клопотання про застосування позовної давності до вказаних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні витрат на оплату послуг аварійного комісара в сумі 1231,00 грн.
Доводи апелянта про порушення норм процесуального права в частині незадоволення клопотання від 14.08.2019року про перенесення розгляду справи, є неспроможними з огляду на наступне.
Як вбачається з протоколу судового засідання ( а.с.22, т.2) від 14.08.2019 року, суд розглянув клопотання відповідача, яке надійшло на електронну адресу суду та задовольнив його, шляхом відкладення судового засідання на 02.09.2019рік, про що відповідач був належним чином повідомлений ( а.с.34, т.2).
Його повторна неявка в судове засідання 02.09.2019року за таких умов надавала суду право розглянути спір на підставі наявних доказів.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Таким чином, господарський суд Запорізької області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Державну організацію (Установа, Заклад) Військову частину НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної організації (Установа, Заклад) Військової частини НОМЕР_1 м. Запоріжжя - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 року у справі №908/1579/19 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покласти на Державну організацію (Установа, Заклад) Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ч.3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.12.2019року
Головуючий суддя О.В.Березкіна
Суддя І.Г.Іванов
Суддя С.Г.Антонік