Номер провадження 2/754/3580/19
Справа №754/16202/18
Іменем України
13 листопада 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Стеця Б.
за відсутності сторін
розглянувши позов ОСОБА_1 до про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу,
Позивач ОСОБА_1 , звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу.
Вимоги позову обґрунтовує наступним.
20.09.2017 року старший державний виконавець Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук О.М. звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності в межах примусового виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року 205994 гривні 64 копійки та судові витрати, а разом 207814 гривні 62 копійки.
Ухвалою Деснянського районного суду від 20.07.2018 року по справі №754/12234/17 подання старшого державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук О.М. про поділ тайна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності в межах примусового виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва про стягнення с ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року 205994 гривні 64 копійки та судові витрати, а разом 207814 гривні 62 копійки було задоволено.
Визнано за боржником ОСОБА_3 1/2 частину транспортного засобу: VOLKSWAGEN POLO 1.4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 , 2003 року випуску, місце реєстрації: ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві, дата операції 10.10.2003, який зареєстрований за ОСОБА_4 .
Визнано за боржником ОСОБА_3 , 1/2 частину транспортного засобу: IVECO DAILY 35-10, тип ТЗ кузова: фургон, номер кузова: НОМЕР_3 , 2002 року випуску, державний номерний знак: НОМЕР_4 , білого кольору, дата реєстрації: 14.04.2015, який зареєстрований за ОСОБА_5 .
Постановою від 30.07.2013 року №39092737 було накладено арешт на все майно боржника, ОСОБА_3 , якою було заборонено відчуження будь якого майна, що належить боржнику.
В той же самий час, як вбачається із матеріалів цивільної справи №754/12234/17, 30.03.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8044/2018/880385.
Вважає, що вищевказаний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, та його укладення є лише одним із способів уникнути виконання судового рішення по іншій справі. Зазначила, що склалася ситуація, коли боржник, на майно якого в 2013 році було накладено арешт, та який усвідомлював, що транспортний засіб належить йому разом з ОСОБА_4 на праві спільної власності, вчинив дії спрямовані на відчуження належної йому власності на користь третьої особи незважаючи на отой факт, що усе належне йому майно перебуває під арештом.
Відповідач, ОСОБА_4 , скориставшись своїм правом, подала в порядку ст. 178 ЦПК України Відзив на позовну заяву, який мотивувала наступним. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року в справі №2-5642 шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано. Зазначила, що вказаний факт добре відомий позивачу ОСОБА_1 , яка з невідомих їй причин вирішила приховати вказаний факт від суду в даній справі. У тому ж таки 2012 році між нею та колишнім чоловіком було розділено майно, набуте за час шлюбу. Зокрема, колишньому чоловіку відійшла трьохкімнатна квартира у місті Києві за адресою АДРЕСА_1 , а їй - легковий автомобіль Volkswagen Polo 1.4, номер кузова НОМЕР_1 , 2003 року реєстрації. Після цього, жодних претензій щодо володіння вказаним автомобілем до неї не надходило. Зокрема, як визнає ОСОБА_1 , вона мала претензії до її колишнього чоловіка ОСОБА_3 ще в 2011-2013 році, коли й було, з її слів, відкрите проти нього виконавче провадження. ОСОБА_1 як стягувач у виконавчому провадженні могла довідатись про наявне в неї як колишньої дружини ОСОБА_3 майно, однак належних дій не вчиняла. Вказала, що згідно ст. 72 СК України і ст. 256, 257 ЦК України як у її колишнього чоловіка, так і в будь-яких інших зацікавлених осіб на його стороні, сплинули строки давності пред'явлення вимог щодо мого одноособового володіння зазначеним автомобілем.
Відповідач у Відзиві, зазначає, що після того як з дати її розлучення сплинуло більше п'яти років, вона вирішила продати належний автомобіль своїй матері ОСОБА_2 , яка фактично й користувалася зазначеним автомобілем для поїздок у село, а раніше - допомагала їй виплатити кредит у банку на вказаний автомобіль. Бажання продати зазначений автомобіль було викликано її особистими сімейними й фінансовими обставинами. Зазначає, що маючі всі законні підстави вона 30 березня 2018 року за договором купівлі-продажу №8044/2018/880385 продала вказаний автомобіль ОСОБА_2 . Вказала, що ОСОБА_1 у своєму позові не зазначає, до якого з визначених законом випадків недійсності правочину вона відносить вимогу про недійсність договору купівлі-продажу №8044/2018/880385 і якими доказами вона стверджує свої аргументи. Зокрема, позовна заява ОСОБА_1 не містить навіть копії оскаржуваного нею правочину, як і доказів, що їй було відомо про виконавче провадження стосовно її колишнього чоловіка ОСОБА_3 . Вважає позов ОСОБА_1 у цій частині необґрунтованим. У той же час, ОСОБА_1 не розкриває в своєму позові, згідно якого закону право оскаржувати договір купівлі-продажу №8044/2018/880385, укладений між особами, або вимагати замість ОСОБА_3 визнання за ним додаткової частки в спільному майні подружжя. ОСОБА_1 не має законного права оскаржити зазначений договір і вимагати реституції за наслідками судового припинення такого договору. Вказала, що у даному випадку, до моменту продажу автомобіля Volkswagen Polo 1.4, ОСОБА_3 в натурі частка із зазначеного автомобіля не виділялася. Ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2018 року, на яку посилається позивач, скасована постановою Київського апеляційного суду від 06.11.2018 року. Не знає, з яких підстав виникли боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 однак, стверджує що отримане ОСОБА_3 за договором з ОСОБА_1 не було використано на благо сім'ї.
На підставі викладеного, Відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з Відзивом на позовну заяву, Позивач в порядку ст. 179 ЦПК України подала Відповідь на відзив, в якому зазначила,що вважає доводи Відповідача викладені у Відзиві на позов - безпідставними, мотивуючи наступним.
По-перше, позивач зауважує, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено з єдиною метою - уникнути звернення стягнення на частку в спірному автомобілі в рамках примусового виконання судового рішення.
Зокрема, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.04.2011 року по справі №2-а-879/2011 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 205994,62 грн., а також судового збору в розмірі 1700 грн. та витрат на ІТЗ в розмірі 120 грн.
З 30.07.2013 року на примусовому виконанні в ДВС Деснянського районного управління юстиції перебуває виконавче провадження №39092737 з примусового виконання виконавчого листа №2-879/11, виданого 17.04.2012 року Дарницьким районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 205994,62 грн., а також судового збору в розмірі 1700 грн. та витрат на ІТЗ в розмірі 120 грн.
Крім того, 30.07.2013 року постановою державного виконавця по по ВП №39092737 на все майно, що належить боржнику ( ОСОБА_3 ) було накладено арешт та заборонено здійснювати його відчуження, про що внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.
При цьому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були обізнані про наявність виконавчого провадження, за яким боржником виступав ОСОБА_3 , та про арешт належного йому на праві власності майна, адже вказані особи були присутні 01.04.2014 року при проведенні державним виконавцем Деснянського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ і м. Києві Варавою Р.С. опису майна, що належить боржнику.
Зазначає, що в ході проведення виконавчих дій по ВП державним виконавцем встановлено, що крім права власності на 1/5 частку квартири, боржник не має іншого нерухомого майна, не перебуває на пенсійному обліку; не має відкритих рахунків у фінансових установах; транспортні засоби за боржником не зареєстровані.
І лише 05.09.2017 року державному виконавцю та позивачу стало відомо про те, що за колишньою дружиною боржника - ОСОБА_4 - зареєстрований транспортний засіб: автомобіль VOLKSWAGEN POLO 1.4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_5 , 2003 року випуску.
Державним виконавцем було встановлено (і дана обставина не заперечується відповідачем по справі ОСОБА_4 ) автомобіль VOLKSWAGEN POLO 1.4, днз НОМЕР_5, 2003 року випуску, було набуто в період шлюбу з ОСОБА_3 та є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому посилання відповідача ОСОБА_4 у відзиві на те, що шлюб з ОСОБА_3 було припинено у 2012 році, жодного юридичного значення не має, адже згідно ч.1 статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу.
У зв'язку з виявленням майна, що належало боржнику, 20.09.2017 року старший державний виконавець Деснянського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві Танащук О.М. звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з поданням про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності в межах примусового виконання рішення суду по виконавчому провадженню №39092737.
У подані державний виконавець, зокрема просив в порядку поділу майна подружжя визнати за боржником ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину транспортного засобу: VOLKSWAGEN POLO 1.4, днз. НОМЕР_5, 2003 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_4 До участі в даній справі була залучена ОСОБА_4 , як співвласник транспортного засобу, що підлягав поділу.
Про існування спору по справі, предметом якого був поділ автомобіля відповідач ОСОБА_4 була обізнана як мінімум 29.03.2018 року (за день до укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу), що підтверджується її особистим підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення. Проте в період розгляду судом подання державного виконавця, відповідач ОСОБА_4 уклала зі своєю матір'ю - ОСОБА_2 договір купівлі-продажу зазначеного вище автомобіля. При цьому позивач вважає, що укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля є фіктивним правочином, укладеним без наміру фактичного переходу права власності на транспортний засіб до іншої особи. Зокрема, сторони оскаржуваного договору - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є близькими особами (дочка та мати), проживають за однією адресою: АДРЕСА_2 . До того ж ОСОБА_2 є особою похилого віку (74 роки), а тому в силу вікових особливостей їй комфортніше бути пасажиром, ніж водієм. Також позивач припускає, що покупець транспортного засобу ОСОБА_2 взагалі може не мати права на керування транспортним засобом.
Позивач зазначає, що фактично перехід права власності на транспортний засіб від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 не призвів до жодних реальних змін, адже автомобіль залишився у володінні родини, і ним, як і раніше, має можливість користуватися як мати (яка раніше, зі слів відповідача ОСОБА_3 використовувала автомобіль для поїздок в село), так і донька.
Позивач вважає, що справжньою метою укладення спірного договору була не фактична передача ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб, а уникнення стягнення на частку боржника у цьому майні в рамках виконавчого провадження №39092737 та введення в оману державного виконавця і позивача стосовно реального власника спірного автомобіля. До укладення вказаного договору сторін спонукала наявність на розгляді Деснянського районного суду м. Києва подання державного виконавця про визнання за боржником по ВП №39092737 ( ОСОБА_3 ) права на частку в автомобілі, що був предметом спірного договору.
При цьому ще раз звертає увагу на ту обставину, що оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля було укладено на наступний день після отримання ОСОБА_4 (продавцем) повідомлення від суду про розгляд подання державного виконавця щодо поділу транспортного засобу. Крім того позивач зазначає, що зміст оскаржуваного договору суперечить вимогам статті 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій собі, а також зловживання правом в інших формах.
Позивач вважає, що відповідачам по справі №754/16202/18 було достовірно відомо про арешт, накладений на майно ОСОБА_3 та заборону його відчуження (адже як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_2 були присутні у 2014 році під час проведення державним виконавцем опису майна боржника ОСОБА_3 ). До того ж ОСОБА_4 була обізнана про існування виконавчого провадження №39092737, навіть раніше, адже протягом певного періоду отримувала від державного виконавця всю кореспонденцію, адресовану Боржнику. Дана обставина підтверджується листом, написаним власноручно ОСОБА_4 до начальника відділу ДВС Деснянського району м. Києва, у якому вона просила не надсилати на її адресу кореспонденцію по виконавчому провадженню, за яким боржником виступав її колишній чоловік ОСОБА_3
ОСОБА_4 (продавець за оскаржуваним договором купівлі-продажу автомобіля) ще з 2014 року достовірно знала про те, що на все майно, яке належить її колишньому чоловікові ОСОБА_3 (не залежно від того, чи було воно набуте в шлюбі та зареєстровано за іншим з подружжя) накладено арешт, а отже не мала права вживати дій, спрямованих на відчуження частки боржника третім особам (не залежно від того, чи наявний запи про арешт майна у відповідних реєстрах).
Проте всупереч вказаним вимогам, ОСОБА_4 , дізнавшись про існування судового спору щодо виділення частки боржника з спільного майна подружжя, продала своїй матері ( ОСОБА_2 ) транспортний засіб Volkswagen, (про поділ якого просив державний виконавець).
Вважає оскаржуваний правочин є фіктивним та укладено з метою завдати майнової шкоди іншій особі ( ОСОБА_1 ), а саме унеможливити задоволення її вимог за рахунок майна ОСОБА_3 .. Крім того оскаржений договір укладено в період існування арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження №39092737.
Стосовно посилання відповідача у відзиві на те, що у 2012 році між нею та ОСОБА_3 було проведено поділ спільного майна, то дане твердження не підтверджено жодним належним доказом.
Стосовно посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що у позивача сплинули строки давності на пред'явлення вимог щодо одноосібного володіння автомобілем, зазначила, що предметом спору по справі є не вимоги щодо одноосібного володіння автомобілем, а вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 30.03.2018 року. Тому строки позовної давності, визначені статтею 257 ЦК України, стосовно вказаної позовної вимоги не сплинули на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.
Стосовно посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не має права оскаржувати договір купівлі-продажу автомобіля, зазначає, що ч.3 статті 215 ЦК України право на оскарження правочину надано не лише одній зі сторін, а й іній заінтересованій особі. При цьому ОСОБА_1 в даному випадку є заінтересованою особою, адже саме за рахунок частки боржника у автомобілі, що є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу, позивач могла б отримати задоволення своїх грошових вимог до боржника ОСОБА_3 в рамках ВП №39092737.
Посилаючись на викладені вище обставини справи, Позивач просить суд врахувати доводи та пояснення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 , ознайомившись з доводами позивача, подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що по-перше, ОСОБА_1 стверджує, що легковий автомобіль Volkswagen Polo 1.4, номер кузова НОМЕР_1 , 2003 року випуску на її погляд є спільною сумісною власністю подружжя. Наголошує, що спірний автомобіль не перебуває у спільній сумісній власності її колишнього чоловіка - ОСОБА_3 . Вказаний факт визнає й колишній чоловік ОСОБА_3 , з яким вона розлучена з 2012 року. Згідно рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року в справі №2-5642 шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано. У тому ж таки 2012 році, відповідно до ч. 2 ст. 69 та ч. 1 ст. 71 СК України, вона з ОСОБА_3 розділила майно в натурі за взаємною згодою. Передача автомобіля в її особисту власність у 2012 році з боку ОСОБА_3 не була актом доброї волі, а була викликана тим фактом, що належна їй й ОСОБА_3 трьохкімнатна квартира була стягнута кредиторами за борги ОСОБА_3 як підприємця, які не мали відношення до сімейних інтересів і грошові кошти з яких не використовувались на благо сім'ї, відповідно як мала всі підстави отримати в особисту власність автомобіль, який є неподільною річчю. Вказує, що ОСОБА_1 могла довідатися про існування на той час в її власності спірного автомобіля як мінімум з липня 2013 року, коли було відкрито ВП №39092737 проти ОСОБА_3 , однак протягом 5 років жодних дій щодо належного на той час її автомобіля не вчиняла.
По-друге, предметом позову є визнання правочину недійсним, а не стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 Оскаржуваний договір купівлі-продажу було вчинено у встановленій законом та спрямований на перехід права власності легкового автомобіля Volkswagen Polo 1.4. від продавця до покупця - ОСОБА_2 , яка набула право власності за зазначеним оплатним правочином. Посилання позивача на те що, покупець автомобіля - ОСОБА_2 є похилого віку, знаходиться у родинному зв'язку і проживає разом зі мною не може бути підставою, встановленою законом у розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, для того щоб чин був недійсним. Відповідач зазначила, що твердження Позивача про те, що фактичний перехід права власності на зазначений транспортний засіб від її до ОСОБА_2 не призвів до реальних змін, з огляду на те що автомобіль залишився у володінні родини, і її мати, як і раніше, має змогу користуватися зазначеним майном - спростовується тим фактом, що після набуття права власності ОСОБА_2 , крім лише володіння та користування, має право розпорядження своїм майном на власний розсуд за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, наприклад, заповісти його або використовувати вказане майно виключно у власних інтересах.
Посилаючись на викладене, відповідач ОСОБА_4 просить суд врахувати доводи викладені у запереченні та відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Сторона позивача в судове засідання не з'явилася, позивач надала до суду заяву, в якій просить слухати справу без її участі та позов підтримує в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які про дату, час і місце слухання справи повідомлені належним чином у відповідності зі ст.130 ЦПК України, в судове засідання не з'явилися без повідомлення причини неявки. ОСОБА_4 подала Відзив на позовну заяву. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відзив на позовну заяву не надавали.
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 30 березня 2018 року в територіальному сервісному центрі МВС 8044 РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_4 ( надалі - «Продавець») з однієї сторони та ОСОБА_2 (надалі - «Покупець») з другої сторони, уклали Договір купівлі-продажу 8044/2018/880385 транспортного засобу.
Відповідно до п.1.1 Договору - на умовах даного Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель POLO, 2003 року випуску, колір СІРИЙ, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за Продавцем 10.10.2003 року підрозділом МВС ТСЦ 8044.
Відповідно до п.1.1 Договору - Продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за даним договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває. Не являється предметом спору у суді.
30 березня 2018 року в ТСЦ 8044 РСЦ МВС в м. Києві автомобіль VOLKSWAGEN POLO, 2003 року випуску, номерні знаки НОМЕР_5 , на підставі Договору купівлі-продажу 8044/2018/880385 транспортного засобу від 30.03.2018 року, укладеному в ТСЦ, було перереєстровано на ім'я ОСОБА_2 .
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у Деснянському районному відділі Державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться виконавче провадження ВП № 390922737 з примусового виконання виконавчого листа № 2-879/11, виданого 17 квітня 2012 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року включно 205 994 грн. 62 коп., судові витрати у збору в сумі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в її розмірі 120 грн., а всього 207 814 грн. 62 коп.
30 липня 2013 року державним виконавцем Філатовою Ольгою Сергіївною Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 39092737
Крім того, 30 липня 2013 року державним виконавцем Філатовою Ольгою Сергіївною органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції при примусовому виконані виконавчого листа №2-879/11, виданого 17.04.2012 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року включно 205994 грн.62 коп., судові витрати у виді судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн., а всього 207814 грн. 62 коп., винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми стягнення 207814,62 грн. та заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_3 лише в межах суми боргу.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2018 року визнано за боржником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , Ѕ частину транспортного засобу: VOLKSWAGEN POLO 1.4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_5 , 2003 року випуску, місце реєстрації: ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві, дата операції 10.10.2003, який зареєстрований за ОСОБА_4 (адреса власника: АДРЕСА_2 ). Визнано за боржником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , частину транспортного засобу: IVECO DAILY 35-10, тип ТЗ кузова: фургон, номер кузова: НОМЕР_3 , 2002 року випуску, державний номерний знак: НОМЕР_4 , білого кольору, дата реєстрації: 14.04.2015, який зареєстрований за ОСОБА_5 (адреса власника - АДРЕСА_3 ).
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2018 року в частині визнання за боржником ОСОБА_3 , Ѕ частини транспортного засобу VOLKSWAGEN POLO 1.4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_5 , 2003 року випуску, місце реєстрації: ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві, дата операції 10 жовтня 2003 року (адреса власника: АДРЕСА_2 ) скасовано. У задоволенні подання старшого державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві Танащук Олесі Миколаївни про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності в межах примусового виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2008 року по березень 2011 року 205 994 гривні 64 копійки в частині визнання за боржником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , Ѕ частини транспортного засобу: VOLKSWAGEN POLO 1.4, тип кузова: хетчбек-в, номер кузова: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_5 , 2003 року випуску, місце реєстрації: ВРЕР-8 УДАІ в м. Києві, дата операції 10 жовтня 2003 року (адреса власника: АДРЕСА_2 ) відмовлено. В іншій частині - ухвалу залишено без змін.
Керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України,згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами.
Доказів про те, що транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель POLO, 2003 року випуску, колір СІРИЙ, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_5 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно дост.655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки спрямований не на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19) зазначено про відсутність підстав для відступу від цих висновків.
Аналіз вищевикладених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що відповідач ОСОБА_4 , відчужуючи спірний транспортний засіб своїй матері ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі, була обізнана про наявність боргу ОСОБА_6 (виконавче провадження №39092737), про накладення арешту на спірне майно, і таким чином, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку поділу майна подружжя.
У правовій позиції Верховного суду України, викладеній у Постанові від 18 січня 2017 року по справі №6-2552, зазначено, що особі, якій відомо про накладення арешту на спірне майно, заборонено цим майном розпоряджатись (в тому числі відчужувати) навіть якщо запис про арешт відсутній у відповідному державному реєстрі.
Таким чином на підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідачами в процесі розгляду справи суду не надано доказів, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договорів передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договору купівлі-продажу, не були направлені на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання ОСОБА_6 рішення Дарницького районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 207814,62 грн.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
За таких обставин суд, з'ясувавши дійсні обставини та аналізуючи зібрані в справі докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77,81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, ,354 ЦПК України, суд-, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу № 8044/2018/880385 від 30 березня 2018 року та скасувати державну реєстрацію транспортного засобу Volkswagen Polo 1,4, номер кузова НОМЕР_1 за ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя