Справа № 645/3638/19
Провадження № 2/645/1524/19
21 листопада 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Ульяніч І.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
секретар судового засідання - Ляхова І.Ю., Савченко В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання договору дарування недійсним,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання договору дарування недійсним внаслідок помилки, яким також просила відновити реєстрацію місця проживання її разом з неповнолітніми дітьми.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що з 25 травня 2002 року по 07 грудня 2016 року знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від подружнього життя з яким ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_6 15 лютого 2018 року власник житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 , шляхом укладення договору дарування, належний йому житловий будинок. ОСОБА_1 вважає, що в момент підписання договору відповідач помилявся щодо обставин, які мають значення для справи, а саме: останнім не враховано, що у вказаному домоволодінні вона проживала та була зареєстрована разом з неповнолітніми дітьми. Вказала, що вона відноситься до членів сім'ї наймача, оскільки продовжує проживати у приміщенні та вести спільне господарства, та позбавлення її разом з дітьми права на житло є порушенням ст. 47 Конституції України.
Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2019 року закрито підготовче провадження по справі, яку призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позові, просила їх задовольнити та пояснила, що раніше їй на праві спільної власності належала квартира, після надання нею згоди на продаж квартири, її батько - ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 для всієї сім'ї, однак, в подальшому, незаконно позбавив її житла, оскільки подарував будинок сестрі - ОСОБА_3 .. На теперішній час вона орендує житло, з червня 2019 року її діти знаходяться без матері, оскільки мешкають разом з батьком. Вказала, що батько не страждає на психічні розлади, проте під час укладення договору дарування будинку на користь її сестри помилявся, оскільки в нього дві доньки. Зазначила, що на момент підписання договору мешкала у вказаному будинку разом з дітьми, з якого 26 червня 2019 року її з дітьми виселив державний виконавець та опечатав речі. Вважає, що батько та сестра, які позбавили її житла, не були в здоровому глузді.
В судове засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,які належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з'явились, подавши через канцелярію суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, якою просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
08 жовтня 2019 року ОСОБА_2 через канцелярію суду подав письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 , де зазначив, що позов не визнає та вважає його таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі. Вказав, що твердження позивача, що в момент підписання договору дарування він помилився щодо обставин, які мають значення для справи, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки, укладаючи договір дарування з ОСОБА_3 , він розумів зміст правочину, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Правочин укладався у нотаріуса в письмовій формі і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вказав, що неповнолітні діти позивача ніколи не були зареєстровані в його будинку АДРЕСА_1 , який був предметом договору дарування 15 лютого 2018 року. Діти ОСОБА_1 були зареєстровані та мешкали разом зі своїм батьком ОСОБА_4 з народження за адресою: АДРЕСА_2 . Влітку 2017 року ОСОБА_1 без його згоди та відома перевезла дітей в будинок, проти чого він категорично заперечував. ОСОБА_1 створила для нього та його дружини ОСОБА_7 такі умови проживання, що вони не мали можливості далі користуватися житлом. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми виселено із житлового будинку. Влітку 2019 року ОСОБА_1 з дітьми добровільно виселилась з будинку, який та той час вже належав ОСОБА_3 , що підтверджується Актом державного виконавця від 26 червня 2019 року. З вказаного часу діти мешкають разом з батьком.
08 жовтня 2019 року ОСОБА_3 через канцелярію суду подала письмові пояснення на позову заяву ОСОБА_1 , в яких не визнала позов, оскільки вважала його таким, що не підлягає задоволенню. Зазначила, що твердження позивача, що ОСОБА_2 в момент підписання договору дарування помилився щодо обставин, які мають значення для справи, є надуманими і такими, що не відповідають дійсності. Укладаючи договір дарування, ОСОБА_2 розумів зміст цього правочину, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Правочин укладався у нотаріуса в письмовій формі і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що підтверджується змістом преамбули договору дарування та пунктами 4, 5, 10 цього договору. Зазначила, що з поясненнями ОСОБА_2 від 07 жовтня 2019 року погоджується в повному обсязі.
В судове засідання представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Голубова О.С.,належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не з'явилась, подавши через канцелярію суду заяву про розгляд справи за її відсутності, якою просила ухвалити рішення на розсуд суду з урахуванням житлових та майнових прав дітей.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їхній сукупності та надавши їм належну правову оцінку, приходить до наступного.
Матеріали справи свідчать, що станом на 08 лютого 2018 року місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (Інформації з Реєстру територіальної громади міста Харкова).
15 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаврилюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 380.
З вказаного договору вбачається, що ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 безоплатно, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно п . 2 зазначеного Договору вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2006 року.
Згідно ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2018 року виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Рішення набрало законної сили.
З наданих Немишлянським ВП ГУНП в Харківській області на запит суду копій довідок від 30 вересня 2018 року, 14 грудня 2018 року та 15 травня 2019 року вбачається, що між позивачем, її батьками та сестрою постійно відбуваються сварки з приводу спільного користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту вищевказаного договору дарування вбачається, що сторони ознайомилися і згодні з його умовами, про що підтверджено їхніми особистими підписами.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За ст. 215 ЦК України, підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а також якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Письмові поясненнями ОСОБА_2 свідчать, що, укладаючи договір дарування з ОСОБА_3 , він розумів зміст правочину, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Правочин укладався у нотаріуса в письмовій формі і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначила, що з поясненнями ОСОБА_2 від 07 жовтня 2019 року погоджується в повному обсязі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не доведено суду, що під час укладення договору дарування між відповідачами помилка дійсно мала місце та що вона має істотне значення.
За ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Положеннями ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як такого, що не ґрунтується на вимогах закону.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
За частиною першою вищевказаної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір покладається на ОСОБА_1 ..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 55.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2019 року.
Суддя - І.В. Ульяніч