№201/5564/17
провадження 2/201/215/2019
29 листопада 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Тамари Василівни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальової Євгенії Євгенівни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградової Владислави Юріївни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Наталії Борисівни і Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, треті особи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання протиправними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію, відновлення становища, яке існувало до порушення і стягнення витрат,
ОСОБА_1 14 квітня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідачів державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Т.В., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградової В.Ю., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б. і КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію, відновлення становища, яке існувало до порушення і стягнення витрат, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 03 листопада 1998 року, згідно якого позивачу на праві спільної часткової власності належить 16/100 частини житлового будинку з прилеглими до нього будовами та спорудами: в житловому будинку А-2, квартира АДРЕСА_2 , яка складається: АДРЕСА_3 , 2-кухня, 3-туалет, 4-коридор, АДРЕСА_4 , 6, 7 - житлові, житловою площею 22.6 кв. м. Згідно «Технічного паспорту на жилий дім індивідуального житлового фонду», виданого 01 жовтня 1998 року, загальна площа будинку АДРЕСА_5 складає 319.4 кв. м., житлова - 171.3 кв. м. Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 469 кв. м. Позивач вважає, що фактично на земельній ділянці площею 469 кв. м. знаходиться житловий двоповерховий будинок 1890 року зведення, загальною площею 319.4 кв. м., в якому розташовані 5 квартир, власність приватна спільна часткова та виділена в натурі. 10 серпня 2016 року позивач звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради та отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З отриманої інформаційної довідки, позивачу стало відомо, що відповідачі під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 не вірно внесли відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Позивач вважає, що замість об'єкта нерухомого майна, який існував на дату укладення ним договору купівлі-продажу, на даний момент в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за однією адресою: АДРЕСА_6 , зареєстровано два об'єкта нерухомого майна, перший об'єкт нерухомого майна зареєстровано за реєстраційним номером 926683512101, житловий будинок загальною площею 167.1 кв. м. (житлова площа 106.1 кв. м.), а другий об'єкт нерухомого майна зареєстровано за реєстраційним номером 712150612101, приміщення № 1 (магазин), № 2 об'єкт нежитлової нерухомості без визначення загальної площі. В подальшому позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є., яка 31 серпня 2016 року зареєструвала за ним право спільної часткової власності на 16/100 нерухомого об'єкту, реєстраційний номер 926683512101, загальною площею 167.1 кв. м. (житлова площа 106.1 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 007/0537-Н від 03 листопада 1998 року, видавник: Товарна біржа «Катеринославська». Позивач вважає, що його право спільної часткової власності на 16/100 нерухомого об'єкту невірно було зареєстровано за невірним записом про об'єкт нерухомого майна, оскільки вказаний об'єкт нерухомого майна має загальну площу 319.4 кв. м., замість зазначеної в реєстрі загальної площі 167.1 кв. м. Також, позивач вважає, що в результаті протиправних дій реєстраторів, цілий об'єкт нерухомого майна було поділено на два об'єкта нерухомого майна. Реєстратор зареєстрував право власності на частки окремими об'єктами, що передбачено законодавством тільки у разі поділу об'єкта нерухомого майна. До того ж, перший об'єкт зареєстровано без зазначення частки, а другий із зазначенням часток, які стосуються цілого об'єкта площею 319.4 кв. м., але застосовано ці частки тільки до площі 167 кв. м. Таким чином, позивач вважає, що його частка майна в натурі була зменшена майже в два рази, що свідчить про порушення його часткового сумісного права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 . Відтак, відповідачами порушено право позивача розпоряджатися належною йому часткою житлового будинку, оскільки записи в Реєстрі речових прав відповідно до рішень відповідачів унеможливлюють відчуження цього майна в майбутньому. Позивач також вважає, що дії нотаріусів крім порушення його майнових прав призвели до порушення його прав на користування земельною ділянкою. Крім того, незаконні дії нотаріуса призвели до зменшення загальної площі будинку. Таким чином, в результаті дій реєстраторів право спільної власності на приміщення загального користування також порушено. Позивач вважає, що в результаті визнання протиправними та скасування рішень відповідачів набере чинності запис про реєстрацію нерухомого майна згідно реєстраційного посвідчення від 07 грудня 1998 року, виданого Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації, за яким домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 в частині 16/100 зареєстровано за ним. Також на думку позивач, з метою відновлення його права необхідно зареєструвати його право власності згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 листопада 1998 року.
Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає позивач дії відповідачів по невизнанню його законного права на вказане майно неправомірними, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд про визнання протиправними вказаних рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та відновлення становища, яке існувало до цього порушення, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Відповідач державний реєстратор, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Т.В. (та/або її представник) в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, однак надала до суду заперечення, в яких зазначила, що позовні вимоги до неї є безпідставними, надуманими та необґрунтованими, а також посилалася на те, що вона не є належним відповідачем по даній справі. Так, в своїх запереченнях вона зазначила про те, що громадяни ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 до неї, як до нотаріуса та/або державного реєстратора жодного разу за вчиненням нотаріальних та/або реєстраційних дій, а також за наданням консультацій та роз'яснень щодо належного їм нерухомого майна не звертались. Жодних нотаріальних (реєстраційних) дій за участю ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 або належного їм нерухомого майна нею не вчинялось. Про існування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 їй стало відомо з численних безпідставних і надуманих скарг, розісланих ними в усі можливі інстанції. Щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , співвласником якого є ОСОБА_1 повідомила, що нею посвідчувалися договори дарування часток нерухомого майна, належних іншим співвласникам. Так, 21 квітня 2016 року за реєстровим № 415 було посвідчено договір дарування нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 712150612101. 20 травня 2016 року за реєстровим № 515 - договір дарування 11/80 частин житлового будинку, розташованого за тією ж адресою, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 926683512101. 20 травня 2016 року за реєстровим № 516 - договір дарування 25/100 частин житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 926683512101. У зв'язку з чим вважає, що чинним законодавством України не передбачено витребування згоди у співвласників об'єкта нерухомого майна у випадку дарування частки такого майна іншим співвласникам. Крім того, за жодним із зазначених договорів ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 стороною не були, жодних нотаріальних та/або реєстраційних дій щодо належної гр. ОСОБА_1 частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно не вчинялося. Також, повідомила суд, що нею не проводилась державна реєстрація права власності з відкриттям розділів та внесенням відомостей щодо технічних характеристик об'єктів нерухомого майна за зазначеною адресою, оскільки вона вносила нові відомості про речові права до вже відкритих розділів без будь-яких змін до розділів. Тобто, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент вчинення нею нотаріальних та реєстраційних дій вже були відкритті розділи та містилися відомості стосовно даного нерухомого майна. Крім того, вимоги ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України при посвідчені договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях не застосовуються, оскільки предметом даних договорів був саме перехід права власності на частку у спільній частковій власності (що не передбачає істотною умовою кадастровий номер), а не перехід права власності на окремий об'єкт, крім того, земельна ділянка не була об'єктом жодного з договорів дарування, посвідчених нею. Таким чином, цей відповідач вважає, що вона діяла у відповідності до Закону України «Про нотаріат», як нотаріус, та у відповідності до п. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як державний реєстратор, суворо дотримуючись норм та положень діючого законодавства України, у зв'язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивача, нею не порушувалося, тому просила суд відмовити ОСОБА_1 у повному обсязі в задоволенні позовних вимог і вважала за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Відповідач приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальова Є.Є. (та/або її представник) в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, надала до суду письмові пояснення в яких зазначила, що нею було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 16/100 частин домоволодіння АДРЕСА_7 ) на підставі усного звернення-прохання власника майна ОСОБА_1 та наявності документів, підтверджуючих раніше зареєстроване право власності КП «ДМБТІ» 07 грудня 1998 року, оскільки підстав для відмови даної реєстраційної процедури виявлено не було, вона діяла у відповідності до Закону України «Про нотаріат», як нотаріус, та у відповідності до п. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як державний реєстратор, суворо дотримуючись норм та положень діючого законодавства України, у зв'язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивача, нею не порушувалося, тому просила суд відмовити ОСОБА_1 у повному обсязі в задоволенні позовних вимог і вважала за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Відповідачі державний реєстратор, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградова В.Ю. і державний реєстратор, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б. в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, надали до суду пояснення, в яких просили суд розглядати справу за їх відсутності, у зв'язку з неможливістю бути присутньою своєчасно. Вони також діяли у відповідності до Закону України «Про нотаріат», як нотаріуси, та у відповідності до п. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як державні реєстратори, суворо дотримуючись норм та положень діючого законодавства України, у зв'язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивача, ними не порушувалося, тому просили слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Представник відповідача КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, надали до суду пояснення, в яких просили суд розглядати справу за їх відсутності, у зв'язку з неможливістю бути присутньою своєчасно. Вони також діяли у відповідності до відповідних положень, суворо дотримуючись норм та положень діючого законодавства України, у зв'язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивача, ними не порушувалося, тому просили слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 у судовому засідання заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 18 червня 2008 року, про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт реєстраційний номер 9408868, проте не зазначає, який саме об'єкт нерухомості знаходиться по АДРЕСА_7 та не вказує підставу для скасування права власності. Крім того, позивачем не пред'явлено вимог стосовно визнання недійсними договорів на підставі яких державними та приватними нотаріусами було проведено реєстраційні дії, що свідчить про безпідставність пред'явлених вимог. Також, позивач просить суд скасувати право власності зареєстроване 18 червня 2008 року, тоді як, приписами ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, що свідчить про пропуск позивачем вказаного процесуального строку. Крім того, нормами чинного законодавства не передбачено витребування згоди у співвласників об'єкта нерухомого майна у випадку дарування частки такого майна іншим співвласникам. Позивач не був стороною за жодним із зазначених договорів, відтак відсутні підстави для скасування рішень держаних та приватних нотаріусів. Згідно інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що на момент вчинення нотаріальних та реєстраційних дій вже були відкритті розділи та містилися відомості стосовно нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, доводи позивача щодо протиправності реєстрації правочинів за відсутності кадастрового номеру є безпідставними, оскільки земельна ділянка на яку посилається позивач не була об'єктом жодного з договорів дарування. Таким чином, позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а отже просила суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, не заперечувала розглядати справу за її відсутності, у зв'язку з неможливістю бути присутньою своєчасно, вона також діяла у відповідності до відповідних положень, дотримуючись норм та положень діючого законодавства України, у зв'язку з чим, жодних прав та законних інтересів позивача не порушувала, тому просили слухати справу за наявними матеріалами справи без її участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача і його представника, представника третьої особи, з'ясувавши думку сторін і третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 листопада 1998 року, виданого Товарної біржею «Катеринославська» належить 16/100 частини житлового будинку з прилеглими до нього будовами та спорудами: в житловому будинку А-2, квартира АДРЕСА_2 , яка складається: 1-сіни, 2-кухня, 3-туалет, 4-коридор, 5-ванна кімната, 6,7-житлові, житловою площею 22.6 кв. м., який розташований на земельній ділянці площею 469 кв. м. за адресою: АДРЕСА_7 .
26 серпня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальова Є.Є. на підставі усного звернення-прохання власника ОСОБА_1 та наявності документів, підтверджуючих раніше зареєстроване право власності КП «ДМБТІ» 07 грудня 1998 року, що було підтверджено договором купівлі-продажу нерухомого майна, виданого 03 листопада 1998 року Товарною біржею «Катеринославська» та реєстраційним посвідченням, зареєструвала за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 16/100 частину домоволодіння АДРЕСА_5 .
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 30 грудня 2004 року та договору дарування від 10 жовтня 2006 року, посвідчених Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала 47/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , яка складається з літ. А-2 на першому поверсі нежитлове приміщення № 1 (магазин), загальною площею 79.1 кв. м., на другому поверсі нежитлове приміщення № 2, загальною площею 55.6 кв. м., реєстраційний номер майна: 9408868. Крім того, судом встановлено, що 28 серпня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кретовою Н.Б. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23976580, було внесено запис про право власності: 10954777, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомого майна: 712150612101, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , який складається з: нежитлового приміщення № 1 магазин на 1 поверсі, загальною площею 79.1 кв. м., та нежитлового приміщення № 2 на 2 поверсі, загальною площею 55.6 кв. м. в житловому будинку літ. А-2, які розташовані за вказаною адресою. Підстава виникнення права власності: рішення Третейського суду при Асоціації «Левлекс» б/н від 26 грудня 2007 року.
Також судом встановлено, що 27 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальчук Т.В. на підставі договору дарування від 21 квітня 2016 року було внесено запис про право власності: 14348199, яким зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення № 1 магазин на 1 поверсі, загальною площею 79.1 кв. м., та нежитлове приміщення № 2 на 2 поверсі, загальною площею 55.6 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_7 .
Судом з'ясовано, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградовою В.Ю., згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29686620 від 20 травня 2016 року були зареєстровані та внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер: 926683512101, загальною площею 167.1 кв. м. (житлова площа 106.1 кв. м.) за вищевказаною адресою на підставі свідоцтва про спадщину за законом серії НАР № 265491, виданого 19.05.2016 року, власник ОСОБА_5 .
Також судом встановлено, що на підставі договору дарування від 20 травня 2019 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальчук Т.В. зареєструвала та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 29691661, запис про право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 25/100 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 . Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 20 травня 2019 року, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальчук Т.В. зареєструвала та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 29691661, запис про право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 11/80 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 .
Таким чином, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення № 1 магазин на 1 поверсі, загальною площею 79.1 кв. м., та нежитлове приміщення № 2 на 2 поверсі, загальною площею 55.6 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , які відповідно до рішення про державну реєстрацію від 18 червня 2008 року, реєстраційний номер майна: 9408868, дорівнюють 47/100 частини вказаного житлового будинку.
Крім того, судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 259 від 02 березня 1978 року, ОСОБА_6 спадкоємицею якої була ОСОБА_5 належала частка 12/100 житлового будинку, по АДРЕСА_7 , яка дорівнює 11/80 частці вказаного житлового будинку, власницею якої є ОСОБА_3 . Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 25/100 та 11/80 (12/100) частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 .
Проте, позивач вважає, що замість об'єкта нерухомості, який існував на дату укладення ним договору купівлі-продажу, на даний момент в Реєстрі речових прав існує два об'єкта нерухомого майна, зареєстрованих за однією поштовою адресою, що на його думку свідчить про протиправність вищевказаних рішень приватних та державних нотаріусів про державну реєстрацію прав власності та зумовлює їх скасування.
В зв'язку з обставинами, що склалися, позивач вважає, що його права порушено, оскільки в Реєстрі речових прав існує два об'єкта нерухомого майна, зареєстрованих за однією поштовою адресою. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і позивач вимушений був звернутися до суду з цим позовом.
Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.
Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Як вже було встановлено, позивач є власником 16/100 частини житлового будинку, по АДРЕСА_7 , 26 серпня 2016 року позивач звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Ковальова Є.Є., з метою державної реєстрації його права власності в Реєстрі речових правна нерухоме майно, у зв'язку з чим, було внесено відповідний запис про право власності до вказаного реєстру на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 1998 року.
Також, судом встановлено, що згідно листа КП «ДМБТІ» від 20 травня 2016 року, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_5 містилися відомості про право власності: на 11/80 (частка не перереєстрована),за гр. ОСОБА_7 , на підставі договору дарування від 30 листопада 1965 року та договору купівлі-продажу від 19 серпня 1974 року. Крім того, згідно рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів № 259 від 02 березня 1978 року за гр. ОСОБА_7 затверджено 12/100 частини домоволодіння, але перереєстрація права власності не проводилася; на нежитлові приміщення № 1 та № 2 за гр. ОСОБА_2 ; на 25/100 частини домоволодіння за гр. ОСОБА_8 , на 16/100 частини домоволодіння за гр. ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власницею 25/100 частини та 11/80 частини житлового будинку, а також нежитлового приміщення № 1 магазин на 1 поверсі, загальною площею 79.1 кв. м., та нежитлового приміщення № 2 на 2 поверсі, загальною площею 55.6 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_7 . Підстави, згідно яких ОСОБА_3 набула право власності на вищевказані частини та об'єкти нерухомого майна є чинними та у встановленому законом порядку не оскаржувалися.
Крім того, позивачем оскаржуються рішення про державну реєстрацію, тоді як, позовних вимог про визнання договорів дарування на підставі яких приватними та державними нотаріусами було внесено оскаржувані записи про право власності до реєстру позивачем пред'явлено не було. Всупереч встановлених судом обставин, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 18 червня 2008 року, про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на об'єкт реєстраційний номер 9408868.
Попри викладене, позивач не зазначає який саме об'єкт нерухомості знаходиться за вказаним реєстраційним номером 9408868 та не вказує підставу для скасування права власності.
Крім того, позивач звернувся до суду з даної позовної вимогою з пропуском строку позовної давності, не обґрунтувавши при цьому поважність його пропуску та необхідність поновлення, оскільки до суду позивач звернувся 14 квітня 2017 року, тоді як, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 18 червня 2008 року. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності з таких підстав.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. У відповідності до частини 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до частини 5 цієї ж статті - якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивач у позові не вказує про поважність пропуску строку давності. З матеріалів справи не вбачається, що причини пропуску позивачем, встановленого законом строку, є поважними.
Крім того, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були вчинені державним нотаріусом, приватним нотаріусом Ковальчук Т.В., тоді як, вимог про визнання договорів дарування на підставі яких було внесено відповідні записи ним не пред'явлено, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Так, об'єкти нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , співвласником якого є позивач, посвідчувалися приватним нотаріусом ДМНО Ковальчук Т.М. на підставі договорів дарування нерухомого майна, належних іншим співвласникам.
Позивач не був стороною за жодним із договорів дарування.
Крім того, позивач не звертався до приватного нотаріуса ДМНО Ковальчук Т.М. за вчиненням жодних нотаріальних та реєстраційних дій щодо належної йому частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 .
З огляду на викладене, приватний нотаріус ДМНО Ковальчук Т.М. при посвідчені договорів дарування часток інших співвласників житлового будинку не повинна була отримувати згоду позивача, оскільки зазначене не передбачено чинним законодавством України.
Також, суд дійшов до висновку, що приватний нотаріус ДМНО Ковальчук Т.М. при здійсненні реєстраційних дій не вносила дані стосовно розміру площі спірного об'єкту нерухомого майна та не зазначала розміру часток в спільній частковій власності, а отже підстави для задоволення позовних вимог в даній частині відсутні.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на дату внесення оскаржуваного запису), державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом проводиться невідкладно після завершення нотаріальної дії.
Відповідно до п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об'єкту нерухомого майна, об'єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі проведення державної реєстрації прав без відкриття розділу в Державному реєстрі прав державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру до відкритого розділу або у випадках, передбачених законом, до спеціального розділу Державного реєстру прав вносить відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Як вбачається з матеріалів справи та досліджених під час розгляду справи доказів, у даному випадку, державний реєстратор, приватний нотаріус ДМНО Ковальчук Т.М. проводила державну реєстрацію без відкриття розділу в Державному реєстрі прав, що свідчить про відсутність доказів, підтверджуючих внесення вказаним приватним нотаріусом даних до реєстру стосовно розміру площі спірного об'єкту нерухомого майна та розміру часток в спільній частковій власності власників.
Відповідно до п. 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (в редакції станом на 06 жовтня 2015 року), з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису про нерухоме майно такі відомості щодо об'єкта нерухомого майна : тип об'єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об'єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об'єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об'єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов'язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю); адреса об'єкта нерухомого майна . Підстава для внесення запису про нерухоме майно: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу.
Відповідно до п. 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (в редакції станом на 06 жовтня 2015 року), у разі проведення державної реєстрації виникнення права власності на нерухоме майно державний реєстратор вносить до запису про право власності та суб'єкта цього права такі відомості щодо суб'єкта права власності: для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства): прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові; податковий номер (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України); номер та серія паспорта громадянина України (для громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України); реквізити документа, що посвідчує особу власника (номер та серія документа, дата його видачі, відомості про суб'єкта, що здійснив його видачу, тощо); форма власності; вид спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної власності); розмір частки у праві спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності); підстава для виникнення права власності: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ; підстава для внесення запису про право власності та суб'єкта цього права: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; реєстраційний номер, дата і час реєстрації заяви, на підставі якої проводиться державна реєстрація прав; прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу.
Згідно п. 31 вищевказаного Порядку, під час проведення державної реєстрації переходу права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав державний реєстратор замість існуючих відомостей, що містяться у відкритому розділі або спеціальному розділі Державного реєстру прав, вносить нові відомості, визначені у пунктах 21-24 цього Порядку.
Таким чином, приватний нотаріус ДМНО Ковальчук Т.М. не проводила державну реєстрацію права власності з відкриттям розділів та внесенням відомостей щодо технічних характеристик об'єктів нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , оскільки нею вносилися нові відомості про речові права до вже відкритих розділів без будь-яких змін до розділів, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав, які були проведені вказаним приватним нотаріусом.
Тобто, на момент вчинення приватним нотаріусом ДМНО Ковальчук Т.М. нотаріальних та реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже були відкритті розділи та містилися відомості стосовно нерухомого майна, розташованого за вищевказаною адресою, що підтверджується деталізованою інформаційною довідкою з реєстру.
Крім того, відповідно до п. 2.2. Методичних рекомендацій щодо застосування нотаріусами деяких положень цивільного та земельного законодавства при посвідченні правочинів, предметом яких є нерухоме майно від 26 листопада 2010 року, затверджених Консультативно-методичною радою з питань нотаріату при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об'єднань, статтями 377 ЦК України та 120 ЗК України визначено перелік об'єктів нерухомого майна, у випадку відчуження яких істотною умовою договору є розмір та кадастровий номер земельної ділянки.
Такими об'єктами є житлові будинки (крім багатоквартирних), будівлі і споруди, що свідчить про те, що до зазначеного переліку не віднесено такий об'єкт, як частка у праві спільної часткової власності.
Отже, вимоги статей 377 ЦК України та 120 ЗК України, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги не застосовуються при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях.
Також суд прийшов висновку, що предметом договорів дарування, які посвідчувалися приватним нотаріусом ДМНО Ковальчук Т.М. був перехід права власності на частку у спільній частковій власності, а не перехід права власності на окремий об'єкт, що не передбачає істотною умовою договору наявність кадастрового номеру. Крім того, земельна ділянка не була об'єктом жодного з договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом ДМНО Ковальчук Т.М., запису про реєстрацію яких, позивач просив суд визнати протиправними та скасувати.
Таким чином, суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом ДМНО Ковальчук Т.М. при проведенні реєстраційних дій не було порушено прав та законних інтересів позивача, а отже в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи, що позивач має чітко визначену частку в праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна, самостійно звернувся до приватного нотаріуса Ковальвої Є.Є. та надав їй відповідні документи на підставі яких та у відповідності з даними яких, приватним нотаріусом було проведено державну реєстрацію його права власності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в даній частині також не підлягають задоволенню.
Суд також звертає увагу на відсутність підстав для відновлення становища, яке існувало до порушення, у зв'язку з тим, що дане становище було зініційовано за власною волею позивача, а отже суд вважає недоцільним скасовувати запис про право власності та повторно вносити його до реєстру, на підставі раніше поданих позивачем документів, інформація з яких наразі відображена у відповідному реєстрі. Позивач не є стороною жодного нотаріального договору, крім того, дані договори, записи про державну реєстрацію яких позивач просить суд скасувати, не є предметом розгляду даної справи.
Між тим, скасування рішень відповідачів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень призведе до порушення прав інших власників часток житлового будинку та нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , що є неприпустимим в контексті Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
В силу вимог ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо.
Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день. Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Т.В., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградової В.Ю., державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Н.Б. і КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію, відновлення становища, яке існувало до порушення і стягнення витрат відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129 140, 144 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 15, 16, 182, 257, 267, 316, 317, 319, 321, 365, 377, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР, ст. 9, 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
ОСОБА_1 в задоволенні позову до державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальчук Тамари Василівни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальової Євгенії Євгенівни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградової Владислави Юріївни, державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретової Наталії Борисівни і Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, треті особи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання протиправними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію, відновлення становища, яке існувало до порушення і стягнення витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 29 листопада 2019 року.
Суддя -