Справа № 539/1794/19
Провадження № 2/539/774/2019
27 листопада 2019 року м. Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Алтухової О.С.,
за участю секретаря - Ануфрієвої Н.М.,
представника позивача - Іващенка О.Г. ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Акрітова П.К. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном, - ВСТАНОВИВ:
Позивач Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном, мотивуючи позов тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 березня 2005 року № 129 та № 130 відповідач ОСОБА_2 набула право власності на нежиле приміщення, загальною площею 210,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , та нежиле приміщення загальною площею 77,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .
01 липня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежилого приміщення № 59, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 орендувала нежиле приміщення загальною площею 751,9 кв.м. по АДРЕСА_3 .
21.10.2005 року рішенням Лубенської міської ради відповідачу ОСОБА_4 були передані в оренду земельні ділянки в АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 площею 0, 1697 га. та по АДРЕСА_3 площею 0, 1531 га. відповідно за цільовим призначенням - землі іншої промисловості та землі комерційного використання терміном на п'ять років.
20 квітня 2009 року позивач передав відповідачу, відповідно до договору купівлі-продажу № 215 у власність нежиле приміщення загальною площею 751,4 кв.м. з адресою АДРЕСА_3 .
По закінченню терміну дії договорів оренди землі, до міської ради клопотання про продовження терміну їх дії від відповідача не надходило.
Орендна плата до місцевого бюджету не вносилась.
Відповідач має борг перед міським бюджетом за період з 28.07.2015 року по 01.03.2019 року в розмірі 162 227,9 грн. Відповідач продовжує ухилятися від оформлення права користування землею та користується земельною ділянкою комунальної власності безпідставно, не вносить плату за її користування до міського бюджету. На письмову претензію від 27.02.2019 року відповідач ОСОБА_2 не відреагувала.
З урахуванням строків позовної давності просили: стягнути з ОСОБА_2 , на користь Лубенської міської ради збитки за користування безпідставно набутим майном а саме: за період з 01.04.2016 року по 03.09.2017 року, за користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_3 , площею 1531 кв.м., в розмірі 68 586,70 гривень, та за період з 01.04 2016 року по 01.04.2019 року за користування земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , площею 1697 кв.м в розмірі 61 131,77 гривень, а всього в розмірі 129 718,47 гривень (за реквізитами: одержувач УК у Лубенському районі /м. Лубни/24062200, р/р 31414611016011, код ЄДРПОУ 21053182, банк одержувача Казначейство України (ЕАГІ) м. Київ, МФО 899998).
В судовому засіданні представник позивача Іващенко О.Г. позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник Акрітов П.К. позовні вимоги не визнали повністю, просили відмовити в їх задоволенні. ОСОБА_2 пояснила, що приблизно з 2016 року не здійснює підприємницької діяльності, землею вона ніколи не користувалася. Дійсно, вона укладала договори оренди, оскільки, як їй пояснювали, без їх укладення вона не могла б придбати нежитлові приміщення. Вона неодноразово намагалася довести до відома позивача, що їй земля не потрібна. Також вказала на те, що на сьогоднішній день взагалі не є власником будь-яких нежитлових приміщень. Адвокат Акрітов П.К. зауважив, що позивач не визначився із правовою підставою стягнення коштів з відповідача. Крім того, спірні земельні ділянки не є сформованим об'єктом цивільних прав, розрахунок збитків проведений начебто на підставі технічної документації, однак, насправді дані земельні ділянки не сформовані, а тому немає підстав для стягнення збитків у вигляді неотриманої орендної плати. Позивач не надав доказів існування реальної можливості передачі позивачем цих земельних ділянок в оренду. Також позивачем не доведений факт використання відповідачем земельної ділянки в більшому розмірі, ніж розташованими під будівлями.
Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 81 цього ж кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, відповідно до положень статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договору купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
Отже, за змістом наведених положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з урахуванням змісту частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Судом встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 березня 2005 року № 129 та № 130 відповідач ОСОБА_2 набула права власності на нежиле приміщення, загальною площею 210,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , та нежиле приміщення загальною площею 77,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору оренди від 01 липня 2005 року № 59 укладеного між позивачем та відповідачем, відповідачу ОСОБА_2 передано в оренду нежиле приміщення загальною площею751,9 кв.м. по АДРЕСА_3 .
Відповідно до рішення Лубенської міської ради від 21.10.2005 року відповідачу ОСОБА_4 були передані в оренду земельні ділянки в АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 площею 0, 1697 га. та по АДРЕСА_3 площею 0, 1531 га. відповідно за цільовим призначенням - землі іншої промисловості та землі комерційного використання терміном на п'ять років.
Відповідно до договору купівлі-продажу № 215 від 20 квітня 2009 року позивач передав відповідачу, у власність нежиле приміщення загальною площею 751,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 .
Відповідно до рішення господарського суду № 917/33/16 з ОСОБА_2 стягнуто 172 383 грн. збитків за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів за період з 29.07.2012 року по 28.07.2015 року.
27.02.2019 року на адресу відповідача Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради направлено претензію з вимогою погасити заборгованість з плати за землю, що виникла перед міським бюджетом за період з 28.07.2015 року по 01.03.2019 року в розмірі 162 227,9 грн., яка була повернута в зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 30.08.2017 року право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення площею 751,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_5 , а інша 1/2 частка нежитлового приміщення також зареєстрована за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.11-12).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 30.08.2017 року право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення площею 77,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 , а інша 1/2 частка нежитлового приміщення також зареєстрована за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.13-14).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна форма власності на нежитлову будівлю, склад, загальною площею 210,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 значиться як комунальна (а.с.15-16).
Позивач, як у позовній заяві, так і у судовому засіданні, вказує, що відповідач ОСОБА_2 у період з 28.07.2015 року по 01.04.2019 року, використовувала земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3 , без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не сплачувала, хоча земельні ділянки використовувались для розміщення об'єктів нерухомого майна, що перебувають у її власності, однак як вбачається з Інформаційних довідок відповідач ОСОБА_2 з 30.08.2017 року та з 04.09.2017 року не була власником нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 фактично користувалася земельними ділянками саме у вказаних позивачем розмірах, тобто в більших розмірах, ніж розташованими під будівлями, не надано.
За змістом визначення, наведеного у частині 1 статті 79 ЗК, України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) і а державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статгі 288 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.
Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку. При цьому не зрозуміло, яким чином розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок у визначеному законодавством порядку, як і не зрозуміло звідки позивачем бралися вихідні дані для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельними ділянками.
Таким чином, позивачем не визначено розмір орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що, у свою чергу, є необхідним для визначення розміру недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.
Враховуючи викладене вище, з огляду на те, що спірні земельні ділянки не є сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якими позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, немає підстав для стягнення збитків у вигляді неотриманої орендної плати відповідно до ст. 1214 ЦК України.
Вищевказана позиція роз'яснена у Постанові Верховного суду України від 12 квітня 2019 року № 922/981/18.
Позивач у позовній заяві, зокрема, посилається на те, що позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.
Однак, позивач у даній справі не надав доказів існування протягом зазначеного в позові періоду земельних ділянок як об'єктів цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цих земельних ділянок в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обгрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).
Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає необгрунтованими вимоги позивача, оскільки ним не доведені обставини зазначені в позовній заяві, зокрема, щодо існування земельних ділянок саме в такому розмірі, факту використання відповідачем земельних ділянок у розмірі, який в декілька разів перевищує розмір ділянок, що розташований під нежитловими будівлями, обгрунтованості здійснення позивачем розрахунку стягуваної суми.
Правова позиція щодо необхідності встановлення вищезазначених обставин викладена у Постанові Верховного суду України від 11 вересня 2019 року № 922/393/18.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Лубенської міської ради в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
позивач Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, місце знаходження: Полтавська область, м.Лубни, вул. Я.Мудрого, 33, ЄДРПОУ 37504366;
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації/проживання: АДРЕСА_9 .
Повне судове рішення складено 02 грудня 2019 року.
Суддя Лубенського міськрайонного суду О.С. Алтухова