02 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1512/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019
та рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2019
за позовом Біляївської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація"
про стягнення 63 575,00 грн,
21.11.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2019 у справі № 916/1512/19, подана 14.11.2019.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" цієї норми.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 63 575,00 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн станом на 1 січня 2019 року), а тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України.
В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначені доводи заявник обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги на підставі оцінки поданих позивачем доказів, дійшли до висновків, які не відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у справах з аналогічними правовідносинами.
Однак, вищезазначені доводи суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вони стосуються оцінки доказів судом та не мають фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Вирішуючи спір у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з конкретних фактичних обставин, які були встановлені під час судового розгляду позовних вимог, на підставі дослідження поданих сторонами доказів.
У такому контексті посилання скаржника на постанови Верховного Суду, як на підтвердження неврахування господарськими судами попередніх інстанцій усталеної судової практики та правових позицій Верховного Суду, не є релевантними з огляду на відмінності фактичних обставин у цих справах.
Таким чином, заявник у скарзі не наводить обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 зазначеного Кодексу.
Всі інші доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Обґрунтування наявності інших підстав, передбачених підпунктами "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо права касаційного оскарження в малозначних справах, скаржником також не наведено.
У контексті викладеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 держави-члени мають вжити заходів щодо визначення кола питань, виключених із права на апеляцію та касацію, для недопущення будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Таким чином, підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація" відсутні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 916/1512/19 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація".
Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Приватного акціонерного товариства "Аптечна мережа "Фармація" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2019 у справі № 916/1512/19.
2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі платіжне доручення №3331 від 13.11.2019 про сплату судового збору в сумі 3 842,00 грн) повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н.О. Багай
Т.Б. Дроботова