ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2019Справа № 910/13795/19
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/13795/19
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
до Фізичної особи-підприємця Любченка Антона Володимировича
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
03 липня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач) надійшла позовна заява № 30-10/7800 від 24.09.2019 року до Фізичної особи-підприємця Любченка Антона Володимировича (відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8016 від 25.01.2018 року в сумі 148 655,23 грн. з них: основного боргу - 129 343,78 грн. (сто двадцять дев'ять тисяч триста сорок три гривні 78 копійок), пені - 12 864,99 грн. (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні 99 копійок), інфляційних збитків - 2566,15 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят шість гривень 15 копійок) та штрафу - 3880,31 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят гривень 31 копійка).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8016 від 25.01.2018 року в частині сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином. Крім того, позивачем нараховані штрафні санкції за вказаним правочином за несвоєчасну сплату орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13795/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Фізичній особі-підприємцю Любченку Антону Володимировичу за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052026451 ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року у справі № 910/13795/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 21.10.2019 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 05.11.2019 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.01.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Любченко Антоном Володимировичем (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8016, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - “Будівля “Чайна” (№59), загальною площею 212,3 кв.м., розміщене за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5 (літера Ю) (надалі - майно), що перебуває на балансі бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33148732 (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.09.2017 року і становить 2 913 000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення магазину - складу.
Згідно з п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
У відповідності до п. 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами) (далі - методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2017 року 44 617,31 грн. Орендна плата за перший місяць оренди січень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2017 року та січень 2018 року.
За умовами п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
На виконання умов договору згідно акту приймання-передавання орендованого майна від 25.01.2018 року орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - “Будівля “Чайна” (№59), загальною площею 212,3 кв.м. розміщене за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорського, 5 (літера Ю), що перебуває на балансі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ), ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33148732.
Як вказує позивач, у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів за договором від 25.01.2018 року № 8016, позивач у липні 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Любченка Антона Володимировича про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.01.2018 року № 8016 та виселення в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна загальною площею 212,3 кв. м, що розміщене за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5 (літера Ю).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 року у справі № 910/8670/18 розірвано договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.01.2018 року № 8016; виселено Фізичну особу-підприємця Любченко Антона Володимировича в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна загальною площею 212,3 кв.м, що розміщене за адресою: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5 (літера Ю) та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Любченко Антона Володимировича на користь Державного бюджету України грошові кошти: судовий збір - 3524,00 грн.
Вищевказане рішення суду фактично було виконано 28.05.2019 року, що підтверджується актом державного виконавця № 58056919.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 13.08.2019 року у справі № 910/11164/16 преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Враховуючи наведену норму ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що встановлені у вищезазначених судових рішеннях факти мають преюдиційне значення та не підлягають доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на несвоєчасну сплату відповідачем орендних платежів за договором № 8016 від 25.01.2018 року за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року та з лютого 2019 року по травень 2019 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 129 343,78 грн. Крім того, з огляду на порушення відповідачем обов'язку по сплаті орендних платежів позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 12 864,99 грн., інфляційні збитки у розмірі 2566,15 грн. та штраф у розмірі 3880,31 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII.
Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Так, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року та з лютого 2019 року по травень 2019 року у розмірі 129 343,78 грн.
З огляду на положення пункту 3.6. договору відповідач повинен був здійснити оплату орендних платежів у строк до 17.12.2018 року включно (ч. 5 ст. 254 ЦК України) - за листопад 2018 року, у строк до 15.01.2019 року включно - за грудень 2018 року, у строк до 15.03.2019 року включно - за лютий 2019 року, у строк до 15.04.2019 року включно - за березень 2019 року, у строк до 15.05.2019 року включно - за квітень 2019 року, у строк до 18.06.2019 року включно (ч. 5 ст. 254 ЦК України) - за травень 2019 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року та з лютого 2019 року по травень 2019 року у розмірі 129 343,78 грн.
При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення оплати орендних платежів, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.
Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 8016 від 25.01.2018 року за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року та з лютого 2019 року по травень 2019 року у розмірі 129 343,78 грн.
За прострочення виконання зобов'язання по сплаті орендних платежів, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 864,99 грн., інфляційні збитки у розмірі 2566,15 грн. та штраф у розмірі 3880,31 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В п. 3.7. договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням п. 3.6. договору, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 3774,63 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 9090,36 грн. позивачу належить відмовити.
Пунктом 3.8. договору передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж за три місяці, орендар також сплачує штраф в розмірі 3% від суми заборгованості.
Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% штрафу, суд дійшов висновку про правомірність його нарахування, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% штрафу у розмірі 3880,31 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.
Як зазначалося судом вище, відповідач повинен був здійснити оплату орендних платежів у строк до 17.12.2018 року включно (ч. 5 ст. 254 ЦК України) - за листопад 2018 року, у строк до 15.01.2019 року включно - за грудень 2018 року, у строк до 15.03.2019 року включно - за лютий 2019 року, у строк до 15.04.2019 року включно - за березень 2019 року, у строк до 15.05.2019 року включно - за квітень 2019 року, у строк до 18.06.2019 року включно (ч. 5 ст. 254 ЦК України) - за травень 2019 року, отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 18.12.2018 року, 16.01.2019 року, 16.03.2019 року, 16.04.2019 року, 16.05.2019 року та 19.06.2019 року.
Таким чином, позивач мав право нараховувати інфляційні збитки за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція. Тобто, у даному разі починаючи з січня 2019 року, лютого 2019 року, квітня 2019 року, травня 2019 року, червня 2019 року та липня 2019 року, оскільки грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року, квітень 2019 року, травень 2019 року та червень 2019 року - це місяці, у якому мав бути здійснений платіж.
Позивачем при розрахунку інфляційних збитків не враховано вищевикладеного, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних збитків.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних збитків, суд встановив, що загальна сума інфляційних збитків, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, враховуючи, що сукупний індекс інфляції за період з 01.05.2019 року по 31.08.2019 року становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), за розрахунком суду, становить 636,89 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 1929,26 грн. позивачу належить відмовити.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 137 635,61 грн. з них: основного боргу - 129 343,78 грн. (сто двадцять дев'ять тисяч триста сорок три гривні 78 копійок), пені - 3774,63 грн. (три тисячі сімсот сімдесят чотири гривні 63 копійки), інфляційних збитків - 636,89 грн. (шістсот тридцять шість гривень 89 копійок) та штрафу - 3880,31 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят гривень 31 копійка).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2064,54 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 193, 233-238, 240, 241, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Любченка Антона Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (одержувач: УК у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача: 37995466, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 31118093026011, КЕКД 22080200, призначення платежу - плата за оренду майна бюджетних установ) грошові кошти: основного боргу - 129 343,78 грн. (сто двадцять дев'ять тисяч триста сорок три гривні 78 копійок), пені - 3774,63 грн. (три тисячі сімсот сімдесят чотири гривні 63 копійки), інфляційних збитків - 636,89 грн. (шістсот тридцять шість гривень 89 копійок) та штрафу - 3880,31 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят гривень 31 копійка).
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Любченка Антона Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (ідентифікаційний код 19030825, адреса: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 50-Г, одержувач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 820172, р/р 35215045014093) судовий збір - 2064,54 грн. (дві тисячі шістдесят чотири гривні 54 копійки).
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 03.12.2019р.
Суддя О.В. Котков