ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2019Справа № 910/12290/19
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код ВП: 40081221)
до Державного агентства резерву України
(01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392)
про стягнення 455 906,63 грн
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 455 906,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № ПЗ/НР-032787/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 08.07.2003 щодо відшкодування позивачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 454 747,96 грн, за наявності якої позивач також нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 158,67 грн 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.
17.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, з огляду на заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін - протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код 37472392) є: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28.
На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 23.09.2019 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відзив на позовну заяву.
30.09.2019 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 26.09.2019 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали суду від 23.09.2019).
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. в період з 22.11.2019 по 29.11.2019 у відпустці, суд здійснює розгляд справи в перший робочий день після виходу з відпустки - 02.12.2019.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
08.07.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) (далі - комітет, відповідач) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця") (далі - зберігач, позивач) було укладено Договір № ПЗ/НР-032787/НЮ про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, предметом якого, згідно п. 1.1 Договору є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.
Відповідно до пункту 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються комітетом.
За умовами п. 2.1 Договору зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.
Відповідно до п. 2.8 Договору зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 зобов'язаний подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з "Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву", який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003, а також плани зміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.
Згідно з пунктами 3.1 - 3.4 Договору комітет зобов'язаний: відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.
Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженим комітетом зведеним кошторисом витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.1 Договору).
В п. 4.3 Договору сторони домовились, що зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
Згідно з п. 4.4 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до пункту 4.3 Договору, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 Договору).
Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, ним, на виконання п. 4.3 Договору, на адресу відповідача листом № Н-3/586 від 14.03.2019 було направлено кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, який протягом встановленого п. 3.4 Договору строку відповідачем затверджено не було та не повернуто на адресу позивача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач в листі вих № 1354/0/4-19 від 26.04.2019 звернув увагу позивача на необхідність доопрацювання позивачем кошторису витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік.
Позивачем у відповідь на лист відповідача вих № 1354/0/4-19 від 26.04.2019 на адресу відповідача листом № Н-3/1629-Д від 15.07.2019 було направлено на затвердження доопрацьований кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, кошториси витрат виробничих підрозділів на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, звіт про витрати на зберігання цінностей по філії за І квартал 2019 та акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за І квартал 2019 на суму 263 641,31 грн, акт звірки взаємних розрахунків.
За твердженнями позивача, відповідач протягом встановленого п. 3.4 Договору строку кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву не затвердив та не повернув його на адресу позивача та всупереч положенням п. 4.4 Договору витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву позивачу не відшкодував.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання п. 4.3 Договору, листом № Н-3/1630-Д від 15.07.2019 направив на адресу відповідача звіт про витрати на зберігання цінностей за ІІ квартал 2019 та акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІ квартал 2019 на суму 191 106,65 грн, разом з документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, а листом № Н-3/1631-Д від 15.07.2019 направив на адресу відповідача акт звірки взаємних розрахунків на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 30 червня 2019.
Як зазначає позивач, відповідач всупереч положенням п. 4.4 Договору витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву позивачу не відшкодував.
З огляду на те, що відповідачем не відшкодовано позивачу витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І - ІІ квартали 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 454 747,96 грн основного боргу та 1 158,67 грн 3 % річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення Договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Судом встановлено, що за I квартал 2019 витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 263 641,31 грн, що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за І квартал 2019 та звітом про витрати на зберігання цінностей по філії за І квартал 2019, а за IІ квартал 2019 витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 191 106,65 грн, що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІ квартал 2019 та звітом про витрати на зберігання цінностей по філії за ІІ квартал 2019.
Вказані акти на відшкодування витрат на зберігання цінностей та звіти про витрати на зберігання цінностей за І - ІІ квартал 2019 (разом з документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, актами звірки взаємних розрахунків тощо) було направлено відповідачу.
Втім, відповідач у встановлений Договором строк вказані вище документи не підписав та не повернув на адресу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення п. 4.4 Договору, обов'язок відповідача щодо відшкодування витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву мав бути виконаний не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким що настав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки невиконання зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога в частині стягнення з відповідача 454 747,96 грн основного боргу визнається судом обґрунтованою.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді, зокрема, 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці нарахування здійснюються незалежно від вини боржника.
Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних за заявлений ним період, суд встановив, що він є арифметично правильним, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 1 158,67 грн 3 % річних також є обґрунтованою.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум не надано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 454 747,96 грн основного боргу та 1 158,67 грн 3 % річних.
Судовий збір у розмірі 6 838,60 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код ВП: 40081221) 454 747 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі сімсот сорок сім) грн 96 коп. основного боргу, 1 158 (одну тисячу сто п'ятдесят вісім) грн 67 коп. 3 % річних та 6 838 (шість тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 60 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.12.2019.
Суддя Нечай О.В.