Справа № 420/5245/19
02 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні судді Одеського окружного адміністративного суду Гусева О.Г. перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 18.09.2017 року №189 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2019 року по справі відкрито провадження, ухвалено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
На підставі Розпорядження в.о. керівника апарату суду від 26.09.2019 року №148, призначено повторний автоматизований розподіл головуючого по справі №420/5245/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справ від 26.09.2019 року визначено головуючого суддю Корой С.М.
Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №420/5245/19 та розпочато розгляд справи спочатку.
В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 18.09.2017 №189 - виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового при військовій частині НОМЕР_2 , де позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби.
Позивач вказує на те, що під час звільнення йому не було нараховано та виплачено компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки.
За таких підстав, на думку позивача, не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2016-2017 років є протиправними.
21.10.2019 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання 12 листопада 2019 року учасники справи не прибули, про дату час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Позивач 25.09.2019 року надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача - Військової частини НОМЕР_2 надав до суду 12.11.2019 року клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
07.10.2019 року представником Військової частини НОМЕР_2 надано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що військова частина заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 . Відтак, представник Військової частини зазначив, що Позивач не перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_2 , жодного обов'язку на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн. у командира військової частини НОМЕР_2 не було, а тому стягнення саме з військової частини НОМЕР_2 , як самостійної юридичної особи на користь позивача грошової компенсації є безпідставною вимогою, що по суті не має на меті вирішити публічно-правовий спір, оскільки не стоїть питання про визнання рішення, дії чи бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати зазначеної компенсації протиправними.
Представник відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надав 29.10.2019 року до канцелярії суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі.
25.09.2019 року представником Військової частини НОМЕР_1 надано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що військова частина заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуваний позивачем наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних сил України № 189 виданий 18.09.2017 року, а датою звернення позивача до суду є 03.09.2019 року, тобто проміжок часу становить більше 11 місяців, що є порушенням вимог ч. 5 ст. 122 КАС України, якою встановлений місячний строк для звернення до суду.
Крім того, представник Військової частини НОМЕР_1 зазначив, що зважаючи на той факт що основні щорічні відпустки надаються в обов'язковому порядку за графіком що передбачено діючим законодавством, а додаткові відпустки надаються за бажанням особи адже це право яким людина може або скористатися або ні можна зробити висновок що компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки може буди виплачена у разі звернення особи з відповідною заявою. Разом з тим, на думку представника військової частини, вбачається винна бездіяльність позивача адже права на звернення за компенсацією він позбавлений не був. Враховуючи зазначене, та той факт що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки Військова частина НОМЕР_1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 12.11.2019 року всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та надання сторонами клопотань про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Таким чином, судом приймається рішення по зазначеній справі у межах визначеного строку 28.11.2019 року.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.
Наказом Міністра оборони України від 31.08.2017 року №595 (а.с.10) відповідно до частини 6 статті 26 закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж е і атті, нижчепойменованих осіб офіцерського складу звільнено з військової служби у запас за пунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту): капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу планування командного центру штабу Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України. У наказі зазначено, що позивач звільняється з правом носіння військової форми одягу.
18 вересня 2017 року командувачем Військово-Морських Сил Збройних сил України на підставі рапорту позивача, вищевказаного Наказу №595 від 31.08.2017 року прийнято наказ №189 (по стройовій частині) (а.с.9), яким капітана 1 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу планування командного центру штабу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31 серпня 2017 року № 595 з військової служби у запас за пунктом “а” частини шостої (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 18 вересня 2017 року справи та посаду здав. З 18 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Суворовського районного військового комісаріату м. Одеси.
Вказаним наказом №189, зокрема, вирішено позивачу:
- виплатити премію за період з 01 вересня по 18 вересня 2017 року у розмірі 380% від посадового окладу;
- виплатити додаткову грошову винагороду за період з 01 вересня по 18 вересня 2017 року у розмірі 60%;
- виплатити надбавку у розмірі 15% від посадового окладу за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01 вересня по 18 вересня 2017 року;
- виплатити грошову допомогу при звільненні з військової служби у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 25 календарних років у розмірі 109418 гривень 75 копійок відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260;
- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час” належна грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, складає 46392, 79 грн.
Питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки у вказаному наказі не вирішувались.
Таким чином, начальника відділу планування командного центру штабу Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31 серпня 2017 року № 595 з військової служби у запас за пунктом “а” частини шостої (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, з 18 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Суворовського районного військового комісаріату м. Одеси.
Позивач, листом від 27.05.2019 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з питання нарахування та виплати грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки.
Листом від 10.06.2019 №154/111/2253 Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України зазначило, що позивач не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього не розповсюджується дія абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки». Крім того, у відповіді було зазначено, що позивач протягом 2016-2017 років не висловлював бажання щодо надання йому додаткової відпустки із збереження заробітної плати строком 14 календарних днів та відповідні заяви про надання додаткової відпустки не подавались, а при звільненні з військової служби звернень щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки від позивача не надходило.
Тобто фактично вказаним листом військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у задоволенні заяви, про нарахування та виплату компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки.
Вказані обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи.
Вважаючи, що відповідачі протиправно не виплатили грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2017 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений статтею 122 КАС України строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач- військова частина НОМЕР_1 не довів, що не нараховуючи та не виплачуючи ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016-2017 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.09.2017 року, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року.
Таким чином вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 18.09.2017 №189 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн., підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн., суд зазначає, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню лише частково з огляду на наступне.
Також, позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Судом встановлено, що згідно вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
Вказані обставини не заперечувались сторонами.
Разом з тим, відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Відтак, військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 . Тобто, військова частина НОМЕР_2 відпрацьовує та проводить фінансові розрахунки на підставі відповідних документів поданих військовою частиною НОМЕР_1 .
При цьому, з аналізу приписів ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов'язок нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, зокрема визначення суми, покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги позивача про зобов'язання здійснити виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки саме у розмірі 12650,21 грн. є необґрунтованими та передчасними.
Відтак, оскільки військова частина НОМЕР_2 здійснює фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 на підставі оформлених та поданих документів позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 18.09.2017 року №189 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн. та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року, у розмірі 12650,21 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 вересня 2017 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 );
Відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ).
Суддя Корой С.М.
.