29 листопада 2019 р. Справа № 120/3455/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці у письмовому провадженні клопотання позивачки про поновлення строку звернення до адміністративного суду та клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
25.10.2019 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом представника позивачки Меламеда В.Б. , подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення позивачці пенсії, визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29.08.2019 про відмову у поновленні позивачці пенсії, зобов'язання відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачки з 07.10.2009 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є громадянкою України, яка у 1996 році виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Починаючи з 1997 року і до сьогодні позивачка не отримує в Україні пенсію за віком, на яку набула право відповідно до законодавства України. Незважаючи на рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким було скасовано дискримінаційні норми, що забороняли виплату пенсій особам, які виїхали на місце постійного проживання за кордон, виплату пенсії позивачці не поновлено. 14.08.2019 через свого представника позивачка звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй виплати пенсії за віком починаючи з 07.10.2009. Однак листом № 4655/10-1-50/02 від 29.08.2019 відповідач надав відмову у цьому. Позивачка не погоджується з рішеннями, діями та бездіяльністю пенсійного органу, вважає їх протиправними, а тому через свого представника звертається до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Водночас разом з позовною заявою позивачкою подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 30.10.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд мправи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні). При цьому суд дійшов висновку, що клопотання позивачки про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду необхідним вирішити під час розгляду справи по суті, надавши відповідачу можливість висловити свою позицію з цього приводу.
11.11.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду. Відповідач вважає, що позивачка неправомірно просить провести перерахунок пенсії з 07.10.2009, оскільки жодних об'єктивних перешкод для своєчасного звернення в суд для позивачки не існувало.
Відтак, вирішуючи заявлені сторонами клопотання, суд зазначає, що особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовано статтею 122 КАС України. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, в тому числі встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спрямоване на досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Вказаного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №17-рп/2011 від 13.12.2011, в якому зазначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності.
Також, розглядаючи справу "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98), Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускають з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави.
Аналогічні висновки містяться також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" та пункті 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сплученого Королівства".
Як видно з матеріалів цієї справи, 19.08.2019 позивачка через свого представника звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй виплати пенсії за віком. Отримавши відмову відповідача, оформлену листом за № 4655/10-1-50/02 від 29.08.2019, представник позивачки 21.10.2019 поштою надіслав до суду відповідну позовну заяву.
Отже, враховуючи приписи частини другої статті 122 КАС України, позивачкою дотримано шестимісячного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про оскарження рішення відповідача про відмову в поновленні пенсії, адже про порушення прав та інтересів позивачки, представнику стало відомо з моменту отримання вищевказаного листа відповідача № 4655/10-1-50/02 від 29.08.2019.
Крім того, позивачка просить суд зобов'язати відповідача провести поновлення виплати пенсії за віком починаючи з 07.10.2009. Тобто позивачка ставить вимогу про виплату їй пенсії за минулі 10 років, пов'язуючи дату поновлення виплати пенсії з датою ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 за № 25-рп/2009.
Разом з тим, суд зауважує, що на правовідносини, які виникли в частині поновлення виплати пенсії поширюється інститут строків звернення до адміністративного суду. Це, зокрема, підтверджується усталеною практикою Верховного Суду (постанова від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а, постанова від 03.04.2019 у справі № 266/804/15-а, постанова від 12.03. 2019 у справі № 441/1239/17, постанова від 12.03.2019 року у справі № 308/6229/16-а).
Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом, позивачкою істотно перевищено строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивачка зазначає, що вона є особою похилого віку та з 27.11.1996 постійно проживає за кордоном. Просить врахувати, що 9 1997 року вона не отримує пенсії в Україні. Водночас право на поновлення виплати пенгсії виникло у неї починаючи з 07.10.2009, відколи Конституційний Суд України визнав дискримінаційними норми закону, які забороняли виплату пенсій особам, які виїхали за кордон на місце постійного проживання. Крім того, позивачка зазначає, що про порушення своїх прав вона фактично дізналась лише 12.07.2019 на прийомі в адвоката в Їзраїлі, який роз'яснив їй, що вона має право на отримання пенсії в Україні. Після цього було оформлено довіреність на представництво її інтересів в Україні, а представник позивачки звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії. Таким чином, строк звернення до суду пропущено позивачкою з поважних причин, які дають підстави для його поновлення.
Оцінюючи вказані доводи позивачки, суд насамперед зазначає, що причини пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані судом поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача та дійсно пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.
Аналогічні правові висновки наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 819/1224/15-а та в ухвалі Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 у справі № 806/2436/18.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09 липня 2003 року щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відповідно до вказаного рішенні Конституційного суду України спірними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі неконституційних положень Закону № 1058-ІV. Відтак позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому суд враховує, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині другій статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Таким чином, саме з цього часу (07.10.2009) в органу Пенсійного фонду України виникав обов'язок поновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а для позивачки розпочався відлік строку звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, пов'язаних з припиненням виплати пенсії за віком.
Також суд зазначає, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, які пов'язані з поновленням виплат, а саме, подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Відтак, у випадку вирішення спору про поновлення права на виплату пенсії, суд, за наявності підстав, може зобов'язати відповідача поновити позивачці виплату пенсії за віком у межах шестимісячного строку звернення до суду, але не раніше дня звернення із заявою про поновлення виплати пенсії.
Водночас, на думку суду, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, в якій зазначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, а пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-якими строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у цьому випадку пенсія позивачці не фактично нараховувалась.
Отже, наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки встановлені судом обставини справи не свідчать про наявність у позивачки об'єктивних перешкод для своєчасного звернення в суд з цим позовом.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що заявлене позивачкою клопотання є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає, що пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2019 року № 13-1), передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Водночас днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (пункт 1.7 Порядку). Згідно з пунктом 4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється на підставі звернення особи із заявою. Водночас днем звернення за поновленням виплати пенсії є день прийняття пенсійним органом такої заяви з усіма необхідними документами.
Відтак, оскільки заява представника позивачки про поновлення виплати пенсії позивачки прийнята пенсійним органом 19.08.2019, що підтверджується листом № 4655/10-1-50/02 від 29.08.2019, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про поновлення позивачці пенсії з 07.10.2009 до 18.08.2019 включно.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 166, 240, 248, 256, 262, 294, 295 КАС України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання позивачки про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача поновити позивачці виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009.
2. Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити частково.
3. На підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести позивачці поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року до 18 серпня 2019 року включно відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
3. Роз'яснити позивачці, що відповідно до ч. 4 ст. 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
4. Копію ухвали надіслати сторонам для відома.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала в повному обсязі складена 29.11.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович Ігорович