печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56989/18-ц
12 вересня 2019 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.;
секретар судового засідання: Шевченко А.В.;
справа № 757/56986/18-ц
сторони:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
представник відповідача: Лисаченко Дмитро Михайлович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку позовного (загального) провадження цивільну справу про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за не використану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку за час затримки виплати нарахованих та не сплачених сум, -
В листопаді 2018 року позивач звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, у якій просила суд стягнути з відповідача суму заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, що складає 25 646,80 грн.; суму середнього заробітку за час затримки з 18.07.2017 року по 15.11.2018 року з розрахунку 209 917,70 грн.
На підтвердження позовних вимог зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. В день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачена заборгованість із заробітної плати, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що разом складає 235 564,50 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року відкрито провадження по справі, розгляд справи визначено проводити за правилами позовного (загального )провадження.
У січні 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, згідно з яким АТ «Українська залізниця» позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що з 16.03.2017 року, в зв'язку з відсутністю організаційних і технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 нарахування заробітної плати було припинено. У зв'язку з відсутністю первинних документів підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати неможливо, одночасно з цим заборгованість із заробітної плати перед позивачем за період з 18.07.2017 року по 15.11.2018 року у відповідача відсутня, оскільки її подальше нарахування не здійснювалось у зв'язку з відсутністю первинних документів, з підстав чого і вимоги щодо стягнення середнього заробітку є безпідставними.
Також зазначив, що адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень була захоплена невідомими особами. Таким чином, з 20.03.2017 відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення.
Додатково відповідач вказав, що згідно з Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 порушення норм трудового законодавства щодо працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виникли через форс-мажорні обставини, а відтак він звільнений від відповідальності за невиконання обов'язків передбачених законодавством про працю.
В судове засідання учасники процесу не з'явилися. Позивачем та представником відповідача подані заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.07.2016 року (Наказ від 04.07.2016 року № 10/ДН-ос), прийнята на посаду головного бухгалтера виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
17.07.2018 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (Наказ від 10.07.2017 № 6843/ДН-ос), позивачка була звільнена із займаної посади, про що зроблена відмітка у трудовій книжці.
В день звільнення остаточного розрахунку проведено не було.
Відповідно до Закону України від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного
На день звільнення позивачки нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17 липня 2018 року, грошова компенсація за 10 днів не використаної щорічної відпустки та одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку.
За березень 2017 року позивачці нараховано заробітної плати - 8 460,30 грн.; за квітень 2017 року - 3 932,43 грн.; за травень 2017 року - 3 932,43 грн.; за червень - 989,30 грн. та за липень 2017 року - 152,79 грн. Була виплачена заробітна плата за частину березня 2017 року у розмірі 3 015,41 грн. Будь яких інших виплат позивачу, на момент звернення до суду, не здійснювалося.
Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. № 735, АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» АТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов'язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Відповідно до частини другої ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доводи відповідача про те, що форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст. ст. 47,83,115,116 КЗпПУ, є безпідставними, оскільки форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.
Закон України від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.
Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність доступу до первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.
Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування «непереборної сили», яка унеможливила здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі, наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, скріплених печаткою підприємства.
Також, із долученої відповідачем до матеріалів справи копії науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс -мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16.01.2018 року № 126 - 221102, викладеного на бланку Торгово-промислової палати України на замовлення ПАТ «Укрзалізниця» вбачається, що наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 682-Н від 12.05.2017 року «Про формування робочої комісії з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» створена робоча комісія з працівників регіональної філії «Донецька залізниця» до моменту закінчення скорочення штату працівників Донецької дирекції залізничних перевезень з метою опрацювання документів вказаної дирекції, повноти утримань та перерахування податків і зборів, формування документів обліку та розрахунку заробітної плати, відображення господарських операцій в фінансовій звітності та з інших питань фінансової діяльності; наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 899-Н від 26.06.2017 року «Про введення в дію Порядку остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» уведено в дію Порядок остаточного розрахунку працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», яким враховується нестандартна ситуація та особливості роботи регіональної філії «Донецька залізниця», оскільки частина структурних підрозділів та працівників знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, а виплата здійснюється на контрольованій території України регіональною філією «Донецька залізниця» через каси структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» за місцем їх знаходження та регламентується здійснення проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів відповідної дирекції робочими комісіями з опрацювання первинних документів щодо остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».
При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачкою.
Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст.74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 209 917,70 грн.
Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 47, 115-117 КЗпП України, ст. ст. 19, 23, 43-44, 48-49, 175, 177, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за не використану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку за час затримки виплати нарахованих та не сплачених сум - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області від 16.01.2002 року, зареєстрована: АДРЕСА_1 ) заборгованість із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 25 646,80 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот сорок шість гривень вісімдесят копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області від 16.01.2002 року, зареєстрована: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час затримки у розмірі 209 917,70 грн. (двісті дев'ять тисяча дев'ятсот сімнадцять гривень сімдесят копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в дохід Держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня з дня складання цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення (або вручення) повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області від 16.01.2002 року, зареєстрована: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.
Суддя Г. О. Матійчук