Справа № 601/2224/19
Провадження №1-м/601/2/2019
29 листопада 2019 року Кременецький районний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременець клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку Російської Федерації у відповідність із законодавством України стосовно засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого 09 лютого 2017 року вироком Заволжського районного суду м. Тверь з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року,
01 листопада 2019 року до суду надійшло клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року стосовно засудженого ОСОБА_4 у відповідність із законодавством України з урахуванням додаткової інформації.
Як вбачається з клопотання та додатків до нього, ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.01.2018 року задоволено клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність із законодавством України вирок Заволжського районного суду м.Твер від 09.02.2017 року, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців.
18.02.2019 року від Міністерства юстиції Російської Федерації отримано копію постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року, згідно з якою внесено зміни у вирок Заволжського районного суду м.Твер від 09.02.2017 року та апеляційну ухвалу Тверського обласного суду від 05.04.2017 року, оскільки дії ОСОБА_4 вчинені 02 і 03 вересня 2016 року, що були кваліфіковані за пунктом «г» ч.4 ст.228.1 та ч. 3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 КК РФ, слід кваліфікувати як триваючий злочин, вчинений з єдиним умислом, тобто за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ та постановлено: дії ОСОБА_4 кваліфіковані за сукупністю злочинів, передбачених п. «г» ч.4 ст.228.1 та ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, кваліфікувати за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, на підставі якої призначити покарання у вигляді 9 років 10 місяців позбавлення волі. Виключити призначення покарання за сукупністю злочинів згідно з ч.3 ст.69 КК РФ.
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 14.04.2019 року клопотання Мін'юсту повернуто без розгляду, оскільки у матеріалах відсутні документи, що підтверджують набрання вироком Заволжського районного суду м.Твер від 09.02.2017 року та постановою Тверського обласного суду від 23.04.2018 року законної сили, що суперечить вимогам п.1 ч.2 ст.610 УПК України. Крім того, до матеріалів даного клопотання не додано заяву засудженого про згоду на передачу його для відбування покарання в Україні та тексту статей кримінального закону іноземної держави, на якому ґрунтується вирок.
30.09.2019 року Мін'юстом отримано додаткову інформацію щодо набуття чинності вироком російського суду.
На підставі викладеного, заявник просить суд визначити норми (статті, частини статей) Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнано винним вироком Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року та визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_4 на підставі вироку Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року, зазначивши про початок строку відбування покарання.
У судове засідання представник Міністерства юстиції України не прибув, однак подав заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підпримує.
Прокурор в судовому засіданні не заперечує проти задоволення клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку Російської Федерації у відповідність із законодавством України.
Заслухавши думку прокурора, дослідивши клопотання та додатки до нього, суд приходить до висновку про те, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 КК України громадяни України,які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно д ч.1 ст.602 КПК України вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Виконуючи вищевказані вимоги, а також положення ч. 3 ст. 603 КПК України, якою на суд покладено обов'язок встановити чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою КПК України, суд зазначає, що чинними на території України є Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року та Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 25 травня 1970 року, які ратифіковані Україною 22 вересня 1995 року та 26 вересня 2002 року відповідно.
Згідно із ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 року санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку була встановлена санкція, була б злочином в разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню,в разі якщо вона вчинила б цю дію там.
Пунктом b) ч. 1 ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року передбачено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями ст. 11.
Крім того, згідно до ст .10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року, у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.
Згідно із п.п. а), с), d) ч. 1 ст. 11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року у випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган повинен враховувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку; повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими ніякі мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачити за вчинення злочину або злочинів.
Разом з цим, положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 610 КПК України передбачено, що суд під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.
При визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання.
Положеннями ч. 1 ст. 610 КПК України передбачено, що клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України відповідно до ч. 3 ст. 609 цього Кодексу розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України протягом одного місяця з моменту його надходження.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року та ч. 2 ст. 610 КПК України Міністерством юстиції України до клопотання додано всі необхідні документи.
Як вбачається з матеріалів справи (601/2144/17, 1-м/601/1/2017), а саме -клопотання та додатків до нього, ОСОБА_4 є громадянином України, що підтверджується повідомленням Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України, останнім місцем його реєстрації в Україні - АДРЕСА_1 .
Відповідно до письмової заяви, ОСОБА_4 має бажання невідбутий строк покарання відбувати на території України .
Відповідно до довідки про відбуту і не відбуту частину покарання засудженого ОСОБА_4 , початок строку відбування покарання 09.02.2017 року, зараховано строк відбування покарання з 03.09.2016 року по 08.02.2017 року, кінець строку відбування покарання 02.07.2026 року. Станом на 07.11.2018 року відбув строк покарання 2 роки 2 місяці 4 дні. Невідбута частина покарання складає 7 років 7 місяців 25 днів.
Згідно характеристики на засудженого, ОСОБА_4 , 1993 року народження, житель АДРЕСА_1 . Зазначене покарання ОСОБА_4 відбуває в ФКУ ВК-1 УФСВП Росії по Тверській області. Кінець строку відбуття покарання - 02 липня 2026 року.
Діяння ОСОБА_4 за вироком Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року кваліфікуються за п. «г» ч. 4 ст. 228.1 КК Російської Федерації, яка передбачає відповідальність за незаконний збут наркотичних засобів, групою осіб за попередньою змовою, у великому розмірі, за якою йому призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі та ч. 3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 КК РФ - замах на незаконний збут наркотичних засобів, групою осіб за попередньою змовою, в особливо великому розмірі, за якою йому призначено покарання у виді 9 років 10 місяців позбавлення волі. Відповідно до ч. 3 ст. 69 КК РФ ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.
Відповідно до копії постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року згідно з якою внесено зміни у вирок Заволжського районного суду м.Твер від 09.02.2017 року та апеляційну ухвалу Тверського обласного суду від 05.04.2017 року, оскільки дії ОСОБА_4 вчинені 02 і 03 вересня 2016 року, що були кваліфіковані за пунктом «г» ч.4 ст.228.1 та ч. 3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 КК РФ, слід кваліфікувати як триваючий злочин, вчинений з єдиним умислом, тобто за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ та постановлено: дії ОСОБА_4 кваліфіковані за сукупністю злочинів, передбачених п. «г» ч.4 ст.228.1 та ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, кваліфікувати за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, на підставі якої призначити покарання у вигляді 9 років 10 місяців позбавлення волі. Виключити призначення покарання за сукупністю злочинів згідно з ч.3 ст.69 КК РФ.
Відповідно до положень Кримінального кодексу України дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 307 КК України, як замах на незаконний збут наркотичних засобів вчинений за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах. Санкція частини 3 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Відповідно до ст. 68 КК України за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 610 КПК України при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України.
Аналіз наведених вимог закону дозволяє суду зробити висновок про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавленні волі із дотриманням тривалості покарання призначеного вироком Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року, з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року а саме: за ч. 2 ст. 15. ч. 3 ст. 307 КК України у виді 9 років 10 місяців позбавлення волі.
Законодавство України передбачає таке додаткове покарання, як конфіскація майна засудженого, за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 307 КК України.
Проте, статтею 11 Конвенції заборонено посилювати кримінальне покарання засудженій особи державою виконання вироку. Заборонено також вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.
За таких підстав, враховуючи положення ст. 11 Конвенції, при приведенні вироку Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року у відповідність до законодавства України до ОСОБА_4 не може бути застосований такий вид додаткового покарання, як конфіскація майна засудженого.
На підставі викладеного, керуючись ст. 9 Конституції України,ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,ч. 4 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 року , ст.ст .6. 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року, ст.ст. 606-610 КПК України, суд,-
Клопотання Міністерства юстиції України задовольнити.
Вирок Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року, яким громадянина України ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів, передбачених п. «г» ч. 4 ст. 228.1 та ч.3 ст. 30, ч.5 ст. 228.1, ч.3 ст. 69 КК Російської Федерації до покарання у виді 10 (десяти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму, з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року, якою дії ОСОБА_4 перекваліфіковані з сукупності злочинів, передбачених п. «г» ч.4 ст.228.1 та ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, на ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, на підставі якої призначити покарання у вигляді 9 років 10 місяців позбавлення волі. Виключити призначення покарання за сукупністю злочинів згідно з ч.3 ст.69 КК РФ привести у відповідність із законодавством України.
Визначити, що відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним вироком Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року, передбачена ч. 2 ст. 15 , ч. 3 ст. 307 КК України.
Визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі вироку Заволжського районного суду м. Тверь від 09 лютого 2017 року з урахуванням постанови Тверського обласного суду від 23.04.2018 року - 9 (дев'ять) років 10 (десять) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 09 лютого 2017 року. В строк відбування покарання зарахувати час перебування під вартою з 03 вересня 2016 року по 08 лютого 2017 року .
Копію ухвали суду направити до Міністерства юстиції України та центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.
Ухвала може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Кременецький районний суд Тернопільської області протягом семи днів з дня її оголошення, органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором.
Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий: