Справа № 357/8345/19
2/357/3703/19
Категорія 25
28 листопада 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О.В., при секретарі - Бондаренко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості -
Позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», звернувся до суду з даним позовом 12.07.2019 року, шляхом направлення поштою, який зареєстрований судом 30.07.2019 року, обґрунтовуючи тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 25.10.2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.2.1.1.2.3., п.2.1.1.2.4 Договору, де зазначено, що відповідач дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком. Власник картки зобов'язаний слідкувати за витратами в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 1.1.2.7. Умов та правил надання банківських послуг. Позивач умови договору виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором, а відповідач, в свою чергу, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, та іншими витратами відповідно до умов договору, порушив умови договору, чим спричинила заборгованість, яка станом на 01.07.2019 року становить 27 386,34 грн. та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 286,90 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 4083,32 грн., заборгованості за нарахування пні за прострочене зобов'язання - 8 135,82 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 500,00 грн. та штраф процентна складова - 1280,30 грн. В добровільному порядку відповідач відмовляється повернути кошти, тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 27 386,34 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн..
25.09.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
22.10.2019 року відповідач, ОСОБА_1 , подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вонане погоджується із позовними вимогами банку з огляду на відсутність правових підстав для стягнення вказаної заборгованості, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг нею не отримувались іне підписувались, а тому не можуть використовуватися як підстава для притягнення до відповідальності за їх невиконання.На підставі Заяви-анкети № б/н від 25.10.2013р. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку їй надано карту «Універсальна».До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карі «Універсальна», а саме: «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна СОNTPACT». «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс:Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Проте, вказані документи не містять її підпису, не датовані як документи, тому не можуть вважати складовими частинами укладеного між нею та позивачем кредитного договору.Крім того, Пам'ятка клієнта, що визначає, умови кредитування, не підписувалась нею і у матеріалах справи відсутня, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.Матеріали позову не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла вона, як відповідач і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів містили умови про сплату процентів за користування кредитними коштами, сплату неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.У Заяві-анкеті № б/н від 25.10.2013р. процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання.Таким чином, вимоги банку про стягнення простроченої заборгованості, пені у розмірі 8135,82 гри., пені за несвоєчасність сплати боргу у розмірі 100 грн. та штрафу у розмірі 1 780,30 грн. є безпідставними.Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.Зважаючи за відсутності ознайомлення і погодження нею з Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс:Архів Умов та правил надання банкіських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ і з тарифами обслуговування кредитних карт, відсутні підстави вважати, що кредитний договір на вказаних позивачем умовах є укладеним між сторонами.При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов вона розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані їй, відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із нею кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, а також складовою встановлених ним умов та правил, що збільшують вартість кредиту, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Підписання нею заяви-анкети № б/н від 25.10.201З р. не може свідчити про її приєднання, як другої сторони до запропонованого договору, а також прийняття нею запропонованих цим договором умов.Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна СОNTPACT». «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс:Архів Умов та правил надання банкіських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються нею та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину і, кредитного договору, укладеного між сторонами 25 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети № б/н від 25.10.2013р.Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, АТ КБ «ІІриватБанк» просить стягнути із неї пеню у розмірі 8135,82 грн., 100 грн. пені за несвоєчасність сплати боргу, заборгованість по судовим штрафам у розмірі 1780,30 грн., що є не пропорційно завищеним порівняно із сумою отриманого кредиту у розмірі 9 600 грн.Такі умови кредитування у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки збільшують її зобов'язаннябільше ніж вдвічі та вимагає від неї додаткових зусиль для погашення усієї суми кредиту.Метою її звернення до банківської установи за отриманням кредиту було вирішення своїх фінансових питань, однак отримання кредиту на таких умовах призвело до збільшення фінансового навантаження на неї.Оскільки нарахування позивачем пені та штрафних санкцій є непропорційно завищеним поряд із отриманою нею сумою кредиту у розмірі 9600 грн., що має наслідком її погіршення становища та виникнення у неї боргових зобов'язань, що вдвічі перевищують основну суму кредиту, з урахуванням ч.3 ст. 551 ЦК України, вимоги про їх стягнення є несправедливими і не підлягають задоволенню.Як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості, нею було сплачено 4028,84 грн. за тілом кредиту та 850 грн. - у якості пені (штрафу), комісії, а з урахуванням відсутності підписаних відповідачкою Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, сплачені суми підлягають зарахуванню в рахунок погашення основної суми заборгованості у розмірі 9600 грн. та її зменшення до 4721,16 грн. Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.Зважаючи на те, що нею було отримано кредит 25 жовтня 2013 року, а до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 30.07.2019 року, з урахуванням вказаної норми закону, банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, а тому вимоги банку щодо повернення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 286,90 грн. та заборгованості за і простроченим тілом кредиту в розмірі 4082,32 грн. не підлягають задоволенню. Разом з тим, незаконними є вимоги позивача про сплату штрафу у розмірі 1780,30 грн. Тому, просила відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ІІриватБанк» до неї про стягнення заборгованості у розмірі 27 386,34 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).
Судом встановлено, що 25.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, шляхом заповнення та підписанням анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 25.10.2013 року, згідно якого відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту 9600,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією анкети-заяви від 25.10.2013 року (а.с.10) та не заперечується відповідачем.
Тобто, з 25.10.2013 року між ПАТ «КБ Приватбанк» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту в розмірі 9600 грн.
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 погоджується з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, довідку про умови кредитування (витяг з Тарифів банку), копію паспорта відповідача.
Однак, в анкеті-заяві, яка долучена до позову, не зазначено, яку саме картку отримала відповідач та який саме кредитний ліміт їй було встановлено.
Ухвалою суду у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» було витребувано оригінали підписаних ОСОБА_1 заяви-анкети №б/н від 25.10.2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Пам'ятку клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифів банку, однак позивачем вказана ухвала не була виконана.
Як вбачається з довідки (а.с.48), Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» відповідачу було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 03.02.2013 року, термін дії 01/18; НОМЕР_2 - дата відкриття 18.01.2018 року, термін дії 11/21.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 (картрахунок НОМЕР_1 ) (а.с.47), вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 03.02.2015 року, 03.02.2015 року - встановлено кредитний ліміт 300 грн., 03.02.2015 року - збільшено кредитний ліміт 5000 грн., 05.07.2016 року - збільшено кредитний ліміт 9600 грн., 16.02.2019 року - знижено кредитний ліміт 0.00 грн.
Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В даному випадку, в заяві позичальника від 05 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 25.10.2013 року, посилався Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua/kredity/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Слід звернути увагу на те, що згідно п. 1.1.7.58 Умов та Правил надання банківських послуг, що містяться в матеріалах справи, розписано правила поведінки позичальника банку у зв'язку анексією АР Крим і вчинення ним в зв'язку з анексією Криму відповідних дій до 31.12.2014 року, і як наслідок вказує на те, що банк надав до суду на підтвердження позовних вимог Умови та Правила, якими викладено істотні умови встановлені банком лише з 2014 року, в тому числі і регулювання розміру відсотків, пені та штрафів за користування кредитним лімітом за якою здійснено внутрішньобанківський розрахунок заборгованості.
Також, вищезазначене вказує на те, що позивач не могла бути ознайомлена з даними Умовами та правилами в 2013 році, не могла їх визнати, прийняти так як вони з'явилися лише в 2014 році, як і не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження укладення Кредитного договору в розумінні вимог ст. 207 ЦК України та на підтвердження погодження з позичальником всіх істотних умов кредитного договору в розумінні вимог ст. 628 ЦКУ, ознайомлення відповідача з тарифами, правилами та умовами кредитування, про прийняття їх позичальником та засвідчення власним підписом.
А тому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Так, надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто дійшли згоди із усіх істотних умов договору, також не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін.
Крім того, зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Слід зазначити, що Умови та Правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника (відповідача), та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15) та від 22 березня 2017 року (6-2320цс16).
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Також, позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунок за договором між Приватбанком та ОСОБА_1 №б/н від 25.10.2013 року станом на 01.07.2019 року.
З наданого позивачем розрахунку (а.с.4-9), вбачається, що заборгованість за договором №б/н від 25.10.2013 року станом на 01.07.2019 року становить 27 386,34 грн. та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 286,90 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 4083,32 грн., заборгованості за нарахування пені за прострочене зобов'язання - 8 135,82 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 500,00 грн. та штраф процентна складова - 1280,30 грн.
Розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості, оскільки з дослідження змісту наявних у справі документів в розрахунках заборгованості зазначені різні процентні ставки та різні суми кредитного ліміту.
Крім цього, варто зауважити, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року.
Тому, суд не приймає даний доказ наданий позивачем з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 27 386 грн. 34 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2013року відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку Універсальна та ПІН, а отже, почала користуватися картковим рахунком та кредитними коштами, що не заперечується відповідачем.
Відповідач зазначає, що вона частково погасила заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 878,84 грн. та просила суд застосувати строк позовної давності.
Частиною 1,2,3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як вбачається з виписки по основній картці № НОМЕР_1 (а.с.49-54), ОСОБА_1 13.05.2016 року сплатила заборгованість по кредиту в розмірі 4 924,84 грн., 20.01.2017 року сплатила заборгованість по кредиту в розмірі 10 000 грн., також 25.01.2018 року було здійснено безготівкове зарахування погашення кредиту на картку в сумі 12 706,00 грн. та 15.03.2018 року було здійснено безготівкове зарахування погашення кредиту на картку № НОМЕР_2 в сумі 9600,00 грн.
Отже, з наданих відповідачем доказів вбачається, що нею сплачено тіло кредиту в розмірі кредитного ліміту отриманого на карткові рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Так, суд звертає увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 25 жовтня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
В п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що строк позовної давності вимог банку щодо повернення кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів, витрат банку, складає 50 років.
Однак, Умови та правила надання банківських послуг пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю 50 років, як зазначалося вище не містять підпису відповідача, та є неналежним доказом, у заяві позичальника від 25.10.2013 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, тому застосування вищезазначеного строку підстав немає.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як передбачено ч. 5 цієї статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Така правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постанові від 8 листопада 2017 року № 6-2891цс16.
Так, згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно наданої позивачем довідки (а.с.48), відповідачу були надані кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 03.02.2013 року, термін дії 01/18 та НОМЕР_2 - дата відкриття 18.01.2018 року, термін дії 11/21.
Враховуючи, що строк дії картки № НОМЕР_2 не закінчився, то позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України.
Однак, враховуючи, що позовна давність застосовується лише в разі обґрунтованості матеріальної вимоги суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову саме за безпідставністю позовних вимог.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований, адже позовні вимоги не доведені належними, допустимими, достовірними доказами, які у своїх сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування.
При подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 921 грн. 00 коп. (а.с.55), однак, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, згідно ст. 141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. 42 Конституції України, ст.ст. 1,3, 207, 509, 526, 530, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського,1Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 28.11.2019 року.
СуддяО. В. Бондаренко