проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"26" листопада 2019 р. Справа № 905/21/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.,
за участі секретаря судового засідання Кохан Ю.В.,
за участі представників:
позивача - адвокат Верхацький І.В., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 6888/10 від 05.09.2018 та довіреності № 14-193 від 17.05.2019;
відповідача - адвокат Богінська Т.М., яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2124 від 27.01.2006 та довіреності № 49/01 від 11.11.2019, та адвокат Вінтоняк Д.О., яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5041 від 25.04.2018 та довіреності № 50/01 від 11.11.2019;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх. № 3056Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року (повний текст складено 10.09.2019) у справі № 905/21/19
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа”, м. Маріуполь Донецької області,
про стягнення 8943617,40 грн основного боргу, 1179009,07 грн пені, 336765,90 грн, 3% річних та 1239337,68 грн інфляційних втрат,
19 грудня 2018 року ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Донецької області (засобами поштового зв'язку) з позовом до ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” про стягнення 11698730,05 грн за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, зокрема: 8943617,40 грн основного боргу; 1179009,07 грн пені; 336765,90 грн 3% річних та 1239337,68 грн інфляційних втрат. Також просить стягнути 175480,95 грн судового збору. Позовні вимоги обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6 щодо повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ протягом січня - березня 2017 року.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.09.2019 у справі № 905/21/19 (суддя Аксьонова К.І.) закрито провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 8941855,40 грн. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 336765,90 грн, інфляційні втрати в сумі 1190685,69 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 22911,77 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу за договором постачання природного газу № 4931/1617-БО-6 від 26.01.2016 у розмірі 1762,00 грн на час звернення позивача до суду з даним позовом (19.12.2018) є виконаним шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог (грошове зобов'язання Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” перед Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” зі сплати судового збору у сумі 1762,00 грн на підставі постанови Донецького апеляційного господарського суду у справі № 908/5628/14 від 14.02.2018). Вказану заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог отримано відповідачем 12.12.2018, про що свідчить відбиток штампу про реєстрацію вхідної кореспонденції (вх. № 839-37497-61.1). Також після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено решту заявленої до стягнення основної заборгованості за договором постачання природного газу № 4931/1617-БО-6 від 26.01.2016 в розмірі 8941855,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 515 від 29.01.2019 на суму 8941855,40 грн. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 8941855,40 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору. Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення 48651,99 грн інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2017 року за період з 01.05.2017 по 30.04.2018, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок інфляційних втрат позивача є неправильним, оскільки в даному розрахунку позивач допустив переривання послідовності множення індексів інфляції відносно несплаченого залишку, не врахувавши, що в разі здійснення боржником часткових платежів в перебігу загального періоду нарахування інфляційної індексації з моменту виникнення боргу і до моменту її повного погашення (як у розглядуваному випадку), кредитор управнений вимагати стягнення інфляційної індексації у загальному розмірі, що розраховується як сума індексів інфляції, визначених відносно кожної частини первісної суми боргу за період з моменту початку прострочення до моменту погашення відповідної частини - змінюється лише дата кінця періоду прострочення у порівнянні для кожної суми часткової оплати, тоді як початок перебігу прострочення у них один. Підставою для відмови в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1179009,07 грн місцевий господарський суд зазначає ч. 2 ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, якою встановлено мораторій на час, визначений у ст. 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені енергопостачальними компаніями в разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Оскільки природний газ є енергетичним ресурсом, а отже, ПАТ «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18), а відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” споживав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені з відповідача задоволенню не підлягають.
Повний текст зазначеного рішення складено 10.09.2019 та його копію отримано позивачем - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 13.09.2019, що підтверджується поштовим зворотним рекомендованим повідомленням № 6102229498290 (а.с. 138).
Позивач - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 27.09.2019 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні 1179009,07 грн пені та 48651,99 грн інфляційних нарахувань, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, відшкодувати судові витрати за подання апеляційної скарги. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом норм ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, п. 27 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу"» та ст. 1 Закону України «Про електроенергетику». Вважає, що позивач - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” не являється енергопостачальною компанією, тому зазначені норми не можуть бути застосовані до нього. Зазначає про неправильне обрахування судом першої інстанції сум заборгованості в частині інфляційних витрат.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у справі № 905/21/19 у зв'язку з ненаданням апелянтом доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 27622,38 грн апеляційну скаргу позивача залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 258 та чч. 2, 6 ст. 260 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
На виконання зазначеної ухвали апелянт 21.10.2019 за вх. № 9913 надав платіжне доручення від 25.09.2019 № 7008984 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 27622,38 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі № 905/21/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, встановлено відповідачу строк до 18.11.2019 для подання відзиву, розгляд справи призначено на 26.11.2019 о 10:00 год.
Відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” 15.11.2019 за вх. № 10799 надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечує проти апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, а позивач є постачальником енергоресурсів, тому до спірних правовідносин застосовується положення ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” щодо мораторію на нарахування пені, тому суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені з відповідача задоволенню не підлягають. Зазначає, що позивач, як базу для здійснення інфляціних нарахувань використовує суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів, що призвело до невірного розрахунку інфляційних витрат.
Представник позивача в судовому засіданні 26.11.2019 підтримав апеляційну скаргу повністю.
Представники відповідача в судовому засіданні 26.11.2019 підтримали відзив на апеляційну скаргу в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача в судових засіданнях, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.01.2016 між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальником) та ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (споживачем) укладено договір постачання природного газу № 4931/1617-БО-6 та Додаткова угода № 1 від 26.01.2017 до зазначеного договору, яка є його невід'ємною частиною (а.с. 12-20, 21-22).
Згідно з п. 1.1 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6, постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017 році природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
У відповідності до п. 1.2 зазначеного договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 2.1 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6 сторони погодили обсяги газу, які постачальник має передати споживачу за вказаним договором, а саме: постачальник передає споживачу з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року природний газ обсягом до 11445,0 тис. куб. м, зокрема: за січень - 3872,7 тис. куб. м; за лютий - 4188,3 тис. куб. м та за березень - 3384,0 тис. куб. м.
В п. 3.4 вказаного сторони передбачили, що прймання-передача газу, переданого продавцем споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Ціну газу сторони визначили в розділі 5 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6, згідно з яким ціна за 1000 куб. м природного газу становить 4942,00 грн, крім того ПДВ 20%, що складає 218,20 грн, всього з ПДВ 5930,40 грн.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені розділом 6 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6.
Згідно з пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 12.1 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2017 року до 31 березня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні належно виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На виконання умов договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6 позивач за період з січня 2017 року по березень 2017 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 56362752,88 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу за січень - березень 2017 року та не заперечується сторонами, а саме:
- від 31.01.2017 про поставку 3802,779 тис. куб.м природного газу у січні 2017 року на суму 22552000,58 грн, у тому числі ПДВ 3758666,76 грн;
- від 28.02.2017 про поставку 3374,2016 тис. куб. м природного газу у лютому 2017 року на суму 20010450,56 грн, у тому числі ПДВ 3335075,09 грн;
- від 31.03.2017 про поставку 2327,044 тис. куб. м природного газу у березні 2017 року на суму 13800301,74 грн, у тому числі ПДВ 2300050,29 грн.
Вказані акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень стосовно якості та обсягу поставленого природного газу, містять посилання на договір № 4931/1617-БО-6 від 26.01.2017.
Відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” в порушення умов п. 6.1 договору постачання природного газу від 26.01.2016 № 4931/1617-БО-6 несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплати за поставлений природний газ. Зокрема відповідачем здійснено оплату за поставлений природний газ у загальному розмірі 47419135,48 грн, а саме: за січень 2017 року - 22552000,58 грн, за лютий 2017 року - 20010450,56 грн, за березень 2017 року - 4856684,34 грн, що підтверджується відомостями позивача щодо операцій по підприємству ККП “Маріупольтепломережа” за період з 01.10.2016 по 31.05.2018 (а.с. 31-32).
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 11698730,05 грн за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, які складаються з: 8943617,40 грн основного боргу з оплати спожитого природного газу; 1179009,07 грн пені; 336765,90 грн 3% річних та 1239337,68 грн інфляційних втрат.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та підтверджено матеріалами справи, на час звернення з позовом (19.12.2019) зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6 в сумі 1762,00 грн були виконані шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі відповідної заяви позивача.
12.12.2018 за вх. № 839-37497-61.1 відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” отримав засвідчену заяву позивача - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 53-54), згідно з якою зобов'язання ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” перед ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” зі сплати судового збору у сумі 1762,00 грн на підставі постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у справі № 908/5628/14) було припинене шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” перед ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6 в сумі 1762,00 грн. Вказану заяву підписали уповноважені представники позивача - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, а саме: перший заступник голови правління - С. Перелома та в.о. головного бухгалтера - А. Гучек.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні приписи містить ст. 601 Цивільного кодексу України.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення зобов'язань. За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду.
З огляду викладене, оскільки на час звернення позивача до суду з даним позовом (19.12.2018) грошове зобов'язання відповідача з оплати природного газу, поставленого на підставі договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, в сумі 1762,00 грн, було виконаним, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині основної заборгованості 1762,00 грн.
Решту заявленої позивачем до стягнення з відповідача основної заборгованості з оплати природного газу, поставленого на підставі договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, в сумі 8941855,40 грн (8943617,40 грн - 1762,00 грн), було сплачено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується платіжним дорученням від 29.01.2019 № 515 на суму 8941855,40 грн (а.с. 101).
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 8941855,40 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
В цій частині рішення суду першої інтстанції сторонами не оскаржується.
Крім того, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню за прострочення внесення оплат за природний газ, поставлений у січні-березні 2017 року на підставі договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, на загальну суму 1179009,07 грн, а саме: за січень 2017 року - 5105,92 грн пені, нарахованої за період з 28.02.2017 по 06.03.2017; за лютий 2017 року - 91947,35 грн пені, нарахованої за період з 28.03.2017 по 23.04.2017 та за березень 2017 року - 1081955,79 грн пені, нарахованої за період з 26.04.2017 по 25.10.2017.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності п. 8.1 договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 8.2 договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6 сторони встановили обов'язок споживача у разі прострочення оплати згідно з п. 6.1 цього договору сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Втім, Указом Президента України від 14 квітня 2014 № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України.
Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Маріуполь віднесено до таких територій.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” знаходиться та здійснює свою господарську діяльність в м. Маріуполі, в якому починаючи з 2014 року проводилась антитерористична операція (АТО) та даний час триває операція об'єднаних сил (ООС).
Згідно з п. 2.1 Статуту ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа”, метою діяльності відповідача є надання послуг з теплопостачання (централізованого опалення), централізованого гарячого водопостачання.
Відповідно до пп. 1.1, 1.9 зазначеного Статуту, відповідач надає такі послуги в місці свого фактичного розташування м. Маріуполь Донецької області.
Згідно з відомостями офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” входить до переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
Відповідно до п. 5. ч. 1 ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
Згідно з ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать послуги з постачання теплової енергії.
У відповідності до п. 1.2 договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Тобто, відповідач - ККП Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” споживав природний газ за договором постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6 як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Одночасно, п. 5 Статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044, встановлено, що метою діяльності компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності компанії є, зокрема, постачання природного газу, газу вугільних родовищ, постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату (п. 6 вказаного Статуту).
Закон України «Про енергозбереження» закріплює, що паливно-енергетичні ресурси - це сукупність усіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. Тобто природний газ - як матеріальний об'єкт - різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів, що зокрема підтверджується Постановою КМУ № 699 від 02.09.1993 «Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві».
Відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-УШ від 03.11.2016, спожитими енергоносіями є спожиті природний газ та електрична енергія, тобто до переліку енергоносіїв включено природний газ.
Пунктом 2 ст. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 705 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” визначено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. м, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є НАК “Нафтогаз України” (позивач у даній справі), що в установленому порядку отримало ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
Таким чином, враховуючи, що природний газ є енергетичним ресурсом, гарантованим постачальником якого є позивач - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на підставі договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.
07.02.2015 набрав чинності Закон України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” (Закон № 85-VIII від 13.01.2015), метою якого є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 зазначеного Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, встановлено мораторій на час, визначений у ст. 1 цього Закону.
Таким чином, оскільки позивач є постачальником енергоресурсу (природного газу), а відповідач на підставі договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, укладеного з позивачем, придбав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг для виробництва теплової енергії для населення на території проведення антитерористичної операції, до спірних правовідносин мають бути застосувані положення ч. 2 ст. 2 Закону № 85-VIII від 13.01.2015 щодо встановлення мораторію на нарахування та стягнення пені.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задовленні позовних вимог про стягнення пені в 1179009,70 грн, тому апеляційна скарга позивача в цій частині залишається без задоволення.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 336765,90 грн, а саме: 729,42 грн за період прострочення 28.02.2017-06.03.2017 (за поставку січня 2017 року), 13135,34 грн за період прострочення 28.03.2017-23.04.2017 (за поставку лютого 2017 року), 322901,14 грн за період прострочення 26.04.2017-11.06.2018 (за поставку березня 2017 року) та інфляційні втрати у сумі 1239337,68 грн за зобов'язаннями березня 2017 року за період з 01.05.2017 по 30.04.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, кредитор вправі вимагати сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.
Початок відліку (момент прострочення) періоду прострочення відповідної суми грошового зобов'язання, що становить базу нарахування (перший множник) у відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати платежу.
Кінець відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов'язання, оскільки з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою - тобто день погашення визначає термін припинення відповідного зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України. Тобто день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Зважаючи на умови п. 6.1 договору постачання природного газу від 26.01.2017 № 4931/1617-БО-6, початком відліку періоду прострочення оплати є :
- 28.02.2017 - за зобов'язаннями за січень 2017 року по акту приймання-передачі від 31.01.2017, оскільки останній день строку оплати - 25.02.2017 був вихідним днем;
- 28.03.2017 - за зобов'язаннями за лютий 2017 року по акту приймання-передачі від 28.02.2017, оскільки останній день строку оплати - 25.03.2017 був вихідним днем;
- 26.04.2017 - за зобов'язаннями за березень 2017 року по акту приймання-передачі від 31.03.2017.
Враховуючи вищезазначене, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3%, річних шляхом здійснення перерахунку заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних із врахуванням здійснених відповідачем оплат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задовлення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 336765,90 грн
Стосовно позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 1239337,68 грн за зобов'язаннями березня 2017 року за період з 01.05.2017 по 30.04.2018 судова колегія зазначає наступне.
За приписами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".
Отже, повідомлені в офіційних друкованих засобах масової інформації показники індексу інфляції, згідно зі ст.ст. 17, 18 Закону України "Про інформацію", є офіційними і можуть використовуватись господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", сукупний коефіцієнт інфляції за певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.
Кількість місячних індексів інфляційної індексації в межах визначеного з урахуванням пп. а) та б) проміжку часу (перемноження яких між собою утворюють сукупний коефіцієнт - другий множник), визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашеним відповідна сума грошового зобов'язання, тобто починаючи з наступного, за місяцем дати початку відліку періоду, і завершуючи місяцем, що передує місяцю, в якому відбулося погашення. При цьому, принциповим є врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки № 265 від 27.07.2007 однозначно випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця.
Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові № 910/9938/17 від 10.10.2018.
Погашення частини заборгованості в перебігу загального періоду нарахування інфляційної індексації впливає виключно на визначення кількості місячних індексів інфляції, що мають бути застосовані для встановлення сукупного коефіцієнту індексації саме для цієї погашеної суми, та не впливає (не перериває) період прострочення (а отже і кількість місячних індексів інфляції) відносно залишку заборгованості (різниці між первісною сумою боргу та виконаною частковою оплатою), - його прострочення як розпочалось з дня, наступного після кінцевої дати здійснення платежу, так і продовжує тривати до погашення.
Таким чином, у разі здійснення боржником часткових платежів в перебігу загального періоду нарахування інфляційної індексації з моменту виникнення боргу і до моменту її повного погашення (як даних спірних правовідносинах), кредитор управнений вимагати стягнення інфляційної індексації у загальному розмірі, що розраховується як сума інфляційних індексації, визначених відносно кожної частини первісної суми боргу за період з моменту початку прострочення до моменту погашення відповідної частини. При цьому змінюється лише дата кінця періоду прострочення для кожної суми часткової оплати, тоді як початок перебігу прострочення у них один.
На підставі зазначеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат шляхом здійснення перерахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат із врахуванням здійснених відповідачем оплат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про інфляційних втрат в сумі 1190685,69 грн. В частині стягнення 48651,99 грн інфляційних втрат вимоги позивача задоволенню не підлягають, тому апеляційна скарга позивача в цій частині також залишається без задоволення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами чч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права, рішення прийняте при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи. Наведені позивачем в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування або зміни зазначеного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм чинного законодавства. Тому судова колегія відмовляє в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишає без змін рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2019 у справі № 905/21/19.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Отже, зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що судовою колегією відмовлено в задоволенні апеляційної скарги позивача, судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу скаргу позивача - ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року по справі № 905/21/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року по справі № 905/21/19 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 28.11.2019.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 1 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.М. Пелипенко
Суддя С.В. Барбашова
Суддя О.А. Істоміна