Іменем України
26 листопада 2019 року
Київ
справа №25/282-А
адміністративне провадження №К/9901/28656/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 (головуючий суддя Собків Я.М., судді: Борисюк Л.П., Сорочко Є.О.) у справі №25/282-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, Головного управління Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів,
ТОВ "Аргон" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, ГУ Державного казначейства у місті Києві про стягнення коштів.
Постановою Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 15.09.2015, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "Аргон" звернулося з касаційною скаргою. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.04.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аргон" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 у справі №25/282-А.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №25/282-А за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 26.11.2019.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Висновок апеляційного суду, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права при зверненні до суду є помилковим і необґрунтованим, вважає ТОВ "Аргон". Позивач наполягає, що відповідачами неправомірно не сплачено суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 277412,00грн.
Відповідачі правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористались, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Аргон» є юридичною особою, зареєстроване Жовтневою районною державною адміністрацією міста Києва 14.10.1999 за №07946, ідентифікаційний код юридичної особи - 30577841, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул.Машинобудівна, буд.24, кв.8.
ТОВ «Аргон» зареєстровано платником ПДВ (свідоцтво №357542278, індивідуальний податковий номер - 305778426040).
ТОВ «Аргон» подало до ДПІ у Солом'янському районі м.Києва податкові декларації з податку на додану вартість за січень, квітень, червень, вересень, жовтень, листопад 2002 року та січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, вересень, жовтень 2003 року.
За даними рядків 13 податкових декларацій загальна сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника, становить 277412,00грн. (140251,00грн. ПДВ. за 2002 рік + 193831,00грн. ПДВ за 2003 рік - 56541,00грн. зменшення поточних зобов'язань з ПДВ за 2002 2003 роки = 277412,00грн.).
За твердженням позивача, станом на момент звернення з даним позовом йому не було перераховано суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 277412,00грн., що і стало підставою для його звернення до суду з позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2005 порушено провадження у справі №25/282-А.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 09.09.2005, 14.06.2007, 22.11.2011, 05.11.2013 провадження у справі було неодноразово зупинено з різних підстав.
Крім того, ухвалою від 16.09.2014 провадження в справі №25/282-А зупинено до закінчення розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ДПІ у Солом'янському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 у справі №11/704 за позовом ТОВ "Аргон" до ДПІ у Солом'янському районі м.Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою від 25.08.2015 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання.
Суд першої інстанції вказав, що позивачем не дотримано форми заяви про уточнення позовних вимог, суд здійснює розгляд справи за вимогою позивача, з якою він звернувся до суду 09.08.2005, а саме з вимогою про стягнення з бюджету (бюджетна заборгованість з ПДВ) суми в розмірі 277412,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що суми невідшкодовані платнику податку протягом встановленого строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків. Підставою даного позову є порушення передбаченого законом права позивача на отримання з Державного бюджету України надмірно сплаченого податку на додану вартість у визначені законом строки, у зв'язку з чим у позивача виникло право звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
Апеляційний суд скасував постанову про задоволення позову, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, з огляду на те, що вимога позивача про стягнення не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. Як вказав суд, у цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Оскільки, звертаючись до суду, платник ПДВ невірно визначив спосіб захисту порушених прав, то наслідком цього, є відмова у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем-1 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2005 №0001572307/0, яким позивачу встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 277412,93грн.
Позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено у судовому порядку.
Постановою Господарського суду м.Києва від 12.12.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2006, позовні вимоги ТОВ «Аргон» задоволено та визнано недійсним податкове-рішення від 03.08.2005 №0001572307/0.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09.08.2007 судові рішення попередніх інстанцій скасував, а справу направив до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011, позов ТОВ «Аргон» задоволено та визнано недійсним податкове-рішення №0001572307/0.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
Відтак, правомірність суми бюджетного відшкодування встановлена у ході розгляду справи №11/704 (№25/402). З вказаного слідує, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2009 про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 277412,93грн., набрала законної сили 06.04.2011.
Відповідно до підпункту 5.4.1. пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2181-III), узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №2181-III податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Згідно підпункту 5.2.2. пункту 5.2. статті 5 Закону №2181-III у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.
Положенням підпункту 5.2.3. пункту 5.2. статті 5 Закону №2181-III передбачено, що заява, подана із дотриманням строків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону №2181-III день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.
Згідно підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181-III у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
З 01.01.2011 вступив в силу Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України.
Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Згідно з пунктом 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).
Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
Наведені норми пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6 та 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 №39.
Пунктом 200.14 статті 200 ПК України передбачено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
Таким чином, податковим законодавством визначено, що у разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість встановлених вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
За правовою позицією Верховного Суду України (постанови від 16.09.2015 у справі №21-881а15, від 17.11.2015 у справі №21-4371а15, від 02.12.2015 у справі №21-2650а15, від 20.04.2016 у справі №21-452а16, від 07.03.2017 у справі №820/19449/14) Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 №39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
Відтак стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість згідно з правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
За правилами пункту 8 розділу VII "Перехідні положення" КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2018 на підставі пункту 8 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передав справу №826/7380/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 відступила від цього висновку Верховного Суд України та зазначила, що невиконання обов'язку спричиняло порушення права платника податку на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов'язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.
У зв'язку з прийняттям вказаних змін до Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
За правилами пункту 200.15 статті 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).
Наведені норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 №26.
Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Станом на час розгляду справи в суді касаційної інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює.
За таких обставин, із врахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування суми ПДВ, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податку узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення його права.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, останній у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ у розмірі 277412,00грн., що охоплюється поняттям "майно" в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача в такій ситуації, є стягнення з Державного бюджету України відповідної суми, через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ.
На підставі викладеного, з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, Верховний Суд має підстави вважати, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргон" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2016 скасувати.
Постанову Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
І.Я. Олендер
Судді Верховного Суду