Рішення від 28.11.2019 по справі 922/3168/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3168/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради (64621, Харківська область, смт. Краснопавлівка, мікрорайон буд. 16, код ЄДРПОУ 37346355)

про стягнення 31 728,95грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 26 274,19грн., 3% річних в розмірі 2 246,86грн., збитки від інфляції в розмірі 3 207,90грн. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2027/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 в частині несвоєчасного здійснення розрахунків за поставлений позивачем природний газ.

Ухвалою суду від 02.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.10.2019 на адресу суду від відповідача у встановлений ухвалою суду від 02.10.2019 строк надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відповідно до вимог Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" нараховані позивачем пеня, збитки від інфляції та 3% річних підлягають списанню з дня набрання чинності зазначеного Закону, а саме з 30.11.2016.

Позивач наданим йому правом, відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відповідь на відзив не надав.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено тип Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". При цьому, зміна типу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст.104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.

21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Комунальним підприємством "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради (відповідач) укладено договір № 2027/16-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2016 році природний газ, а відповідач прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 договору).

Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, у п.6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 867 788,39грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016, від 30.04.2016, наявними в матеріалах справи.

Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, пункт 6.1 договору.

Заборгованість за поставлений природний газ була погашена відповідачем в повному обсязі 17.10.2016.

Оскільки відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий природний газ розрахувався з порушенням строків, погоджених сторонами у договорі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 26 274,19грн., 3% річних в розмірі 2 246,86грн. та збитків від інфляції в розмірі 3 207,90грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, всупереч умовам Договору, у встановлені строки відповідач не виконав свої зобов'язання, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

В той же час, 30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 1 Закону передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

За приписами ст.2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.3 ст.7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16, від 30.05.2018 у справі № 908/2055/17, від 14.01.2019 у справі № 904/1615/18, від 12.09.2019 у справі № 922/88/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Отже, ч.3 ст.7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов'язань).

Як встановлено судом, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня-квітня 2016 року, погашена повністю 17.10.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Суд наголошує, що ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Як зазначено в п.1.2 Договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Крім того, відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Отже, відповідач здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а позивач є постачальником природного газу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача, як споживача природного газу для виробництва теплової енергії, спірних сум пені, збитків від інфляції та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено відповідачем 17.10.2016, тобто до набрання Законом чинності (30.11.2016), є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладає на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено "28" листопада 2019 р.

Суддя Т.А. Лавренюк

Попередній документ
85937383
Наступний документ
85937385
Інформація про рішення:
№ рішення: 85937384
№ справи: 922/3168/19
Дата рішення: 28.11.2019
Дата публікації: 29.11.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Харківської області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії