Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3169/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради (64621, Харківська область, смт. Краснопавлівка, мікрорайон буд. 16, код ЄДРПОУ 37346355)
про стягнення 1 639,51грн.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 419,86грн. та 3% річних в розмірі 219,65грн. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу № 2551/1617-БО-32 від 18.10.2016 в частині своєчасної сплати вартості природного газу з посиланням на ст.ст.11, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 02.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
23.10.2019 на адресу суду від відповідача у встановлений ухвалою суду від 02.10.2019 строк надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на знаходження Підприємства відповідача у скрутному фінансовому становищі, проте, не зважаючи на це, відповідачем вживались всі необхідні заходи для оплати обсягу газу, спожитого протягом жовтня 2016- квітня 2017 року, а кількість днів прострочення не перевищує чотирьох днів.
Позивач наданим йому правом, відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відповідь на відзив не надав.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено тип Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". При цьому, зміна типу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст.104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.
18.10.2016 між Публічним акціонерним товариством ""Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Комунальним підприємством "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради (відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 2551/1617-БО-32 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2016-2017 роках природний газ, а відповідач оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п.1.2 договору).
Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, у п.6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.8.1 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору.
Зокрема, у п. 8.2 договору в редакції додаткової угоди № 6 від 31.03.2017 сторони погодили, що в разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3 975 070,77грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017, від 30.04.2017 наявними в матеріалах справи.
Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий природний газ розрахувався з порушенням строків, погоджених сторонами у договорі, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 419,86грн. пені та 3% річних в розмірі 219,65грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
За приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно тю вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом вбачається, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач, за умовами п.6.1 договору, взяв на себе зобов'язання здійснити остаточний розрахунок за отриманий природний газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач взяті на себе зобов'язання за договором в частині поставки природного газу в період з жовтня 2016 - квітня 2017 виконав належним чином, поставив відповідачу природний газ на загальну суму 3 975 070,77грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснив з порушенням строків, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи випискою (операції по Комунальному підприємству "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради з 01.10.2016 по 30.06.2018). Заборгованість за поставлений природний газ була погашена відповідачем в повному обсязі 31.01.2017 та 28.04.2017.
Як вже було зазначено вище, у п.8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем п.6.1. цього договору останній зобов'язався сплатити позивачу пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Таким чином, дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору та є підставою для застосування відповідальності, передбаченої сторонами у п.8.2 договору.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач порушив умови п.6.1 договору та здійснив оплату за договором несвоєчасно, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 26.01.2017 по 30.01.2017 у розмірі 1 000,25грн. та за період з 26.04.2017 по 27.04.2019 у розмірі 419,61грн., суд дійшов висновку, що таке нарахування передбачено умовами договору, відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені на загальну суму 1 419,86грн. є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 26.01.2017 по 30.01.2017 у розмірі 142,89грн. та за період з 26.04.2017 по 27.04.2019 у розмірі 76,76грн., суд керується положеннями ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми.
За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність нарахування 3% річних за період з 26.01.2017 по 30.01.2017 та з 26.04.2017 по 27.04.2019, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить суд відмовити в його задоволенні. Підставою для відмови в задоволенні позову відповідач зазначає перебування Підприємства в той час у скрутному фінансовому становищі та невелику кількість днів прострочення.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пунктом 3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.
При цьому, ч.1 ст.12 Цивільного кодексу України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Зазначене кореспондується з положеннями ст.627 Цивільного кодексу України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорі постачання природного газу № 2551/1617-БО-32 від 18.10.2016 відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу у розмірі та порядку, що передбачені цим договором (пп. 7 п.7 договору).
Крім того, уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.2012 № 11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД" Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача безпідставними та не приймає їх.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідачем не спростований факт здійснення ним розрахунків з порушенням строку оплати за отриманий природний газ, дана обставина підтверджується належними доказами, наявними у справі, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позов є цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства "Тепловодосервіс" Лозівської районної ради (64621, Харківська область, смт. Краснопавлівка, мікрорайон буд. 16, код ЄДРПОУ 37346355) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 1 419,86грн. пені, 219,65грн. 3% річних та 1 921,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.
Повне рішення складено "28" листопада 2019 р.
Суддя Т.А. Лавренюк