33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
м. Рівне
"28" листопада 2019 р. Справа № 918/840/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, розглянувши заяву Фізичної особи - підприємця Михальчука Володимира Гавриловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про забезпечення позову
у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Михальчука Володимира Гавриловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Фізичної особи - підприємця Годуна Василя Овксентійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про відшкодування збитків,
без повідомлення сторін справи,
У листопаді 2019 року Фізична особа - підприємець Михальчук Володимир Гаврилович (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Годуна Василя Овксентійовича (відповідач) про відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна, в розмірі 106 350,00 грн.
Ухвалою суду від 27.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.12.2019 року.
26.11.2019 року, тобто одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Як вбачається з позовної заяви, остання обгрунтована тим, що 28.02.2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 1 нежитлового приміщення, за умовами якого приміщення передавалося в оренду з метою його використання для організації і надання послуг у сфері роздрібної торгівлі непродовольчої групи товарів та інших послуг, пов'язаних із діяльністю відповідача. Одночасно із укладенням договору сторони підписали акт прийому-передачі приміщення, в якому зазначено про відсутність претензій щодо стану, комплектності та своєчасності передання приміщення. 09.08.2019 року відповідач покинув приміщення без його передачі позивачу у зруйнованому стані, вартість завданих збитків згідно з висновком експертного дослідження становить 106 350,00 грн, які позивач просить суд стягнути у судовому порядку, оскільки відповідач претензію про їх відшкодування залишив без відповіді та задоволення.
У свою чергу, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що оскільки відповідач діяв недобросовісно щодо збереження в належному стані приміщення, переданого в оренду, то є всі підстави вважати, що він буде намагатися позбавлятися майна, яке належить йому на праві власності та за рахунок вартості якого може бути здійснено відшкодування завданих позивачу збитків у примусовому порядку. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення господарського суду, а відтак і ефективний захист його права на відшкодування збитків, завданих відповідачем пошкодженням орендованого майна.
Зважаючи на викладене, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає за необхідне зазначити таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (іншого речового права) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 року у справі № 915/870/18).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є стягнення грошових коштів, у свою чергу, позивач просить суд накласти арешт як на грошові кошти відповідача, так і його майно, а відтак забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача не знаходиться у взаємозв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Отже, вимоги заявника, наведені у заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на майно відповідача, не співмірні із позовними вимогами, а відтак підстави для задоволення заяви в цій частині відсутні.
Щодо накладення арешту на грошові кошти, то виконання в майбутньому судового рішення зі справи в разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів, а тому забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог безпосередньо пов'язане з предметом позову.
Однак підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов'язаністю з позовною вимогою. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Із заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів не вбачається, що майно або кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням наведених законодавчих приписів, за відсутності доказів у підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає також підстав для її задоволення в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача.
За ч.ч. 1, 6, 8 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Михальчука Володимира Гавриловича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Фізичній особі - підприємцю Годуну Василю Овксентійовичу, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 28.11.2019 року.
Суддя О. Андрійчук