ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1976/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря., М.А. Мишкіної
розглянувши порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 (суддя Цісельський О.В., м. Одеса, повний текст рішення складено 16.09.2019)
у справі № 916/1976/19
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача: Одеського геріатричного будинку-інтернату
про стягнення 1736,74 грн.,
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Одеського геріатричного будинку-інтернату 1 736,74грн. боргу, з яких 1 625,88 грн. - пеня, 110,86 грн. - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між ними договором постачання природного газу №2836/15-ТЕ(Т)-23 від 09.11.2015р. в частині строків проведення оплати за отриманий газ. Враховуючи порушення боржником строків сплати за поставлений природний газ, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню і 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між АТ “НАК “Нафтогаз України” (Постачальник) та Одеським геріатричним будинком-інтернатом (Споживач) було укладено договір №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2015р. природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2015р. по 31.12.2015р. (включно) газ обсягом до 54,45тис. куб.м. (п.п.1.1., 1.2., 2.1. договору). Внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за отриманий газ АТ «НАК «Нафтогаз України» нарахувало 1 625,88 грн. - пені та 110,86 грн. - 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд визначив, що позовні вимоги АТ “НАК “Нафтогаз України” є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
В рішенні зазначено, що оскільки заборгованість за переданий позивачем в листопаді-грудні 2015р. відповідачу природний газ погашена 15.01.2016р., тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р. №1730, то відповідно до положень вказаного Закону нараховані на таку заборгованість пеня та 3% річних підлягали списанню.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 року скасувати повністю. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ “НАК “Нафтогаз України” до Одеського геріатричного будинку інтернат про стягнення 1 736,74грн. задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Одеської області, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон №1730). Однією з умов списання такої заборгованості Закон №1730 передбачає включення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Однак, матеріали справи не містять доказів включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч.3 ст.7 вказаного Закону є неправомірним.
АТ “НАК “Нафтогаз України” вважає, що в рішенні Господарського суду Одеської області неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема Закону №1730, що у відповідності до статті 277 ГПК України є підставами для його скасування.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 у справі № 916/1976/19; встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу; розгляд справи №916/1976/19 почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 у справі № 916/1976/19.
05.11.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеського геріатричного будинку-інтернату, в якому відповідач зазначив, що Одеський геріатричний будинок - інтернат відповідно до умов Договору виступав як теплогенеруюча організація та не є фактичним споживачем газу, оскільки за п.1.2 Договору природний газ, що постачався за договором, використовувався виключно для виробництва теплової енергії та гарячої води, які споживалися категорією населення, яка постійно проживає у будинку - інтернаті, а саме, громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують постійного стороннього догляду та проживають у будинку - інтернаті на постійній основі. Остаточну оплату за Договором Одеський геріатричний будинок - інтернат здійснив 30.12.2015р., зазначений факт не заперечувався АТ “НАК “Нафтогаз України”.
Відповідач вважає що, ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії, ії застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання Законом чинності, а саме до 30.11.2016. Виконання вимог ч.3 ст.7 Закону не потребує включення Відповідача до Реєстру згідно інших статей цього Закону.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
09.11.2015р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” та Одеським геріатричним будинком інтернат було укладено договір №2836/15-ТЕ (Т)-23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2015р. природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2015р. по 31.12.2015р. (включно) газ, обсягом до 54,45тис. куб.м.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п.3.4.)
Відповідно до п.п.6.1., 6.2. договору №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р. оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п.6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.п.8.1., 8.2. договору №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р.).
Згідно з п.10.3. договору №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р. строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Додатковою угодою №3 від 14.12.2015р. до договору №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р., викладено п.2.1. в наступній редакції: «Постачальник передає споживачу з 01.10.2015р. по 31.12.2015р. (включно) газ, обсягом до 39,264 тис. куб.м.»
Як встановлено судом, на виконання умов договору №2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015р. позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 30.11.2015р., 31.12.2015р. На підтвердження проведення повної, але несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по особовому рахунку Одеського геріатричного будинку - інтернату за період з 01.11.2015р. по 31.07.2018р.
Об'єкт нерухомого майна - котельня, 2,0 МВт, яка позначена у технічному паспорті на громадський будинок під літ. “В”, належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради згідно свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі серії САА №273044, виданого 16.09.2008р., зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 04.11.2008р. за реєстраційним №25285436. Зазначений об'єкт нерухомого майна знаходиться на балансі в оперативному управлінні Одеського геріатричного будинку - інтернату за адресою: м. Одеса, вул.. Паустовського, 2.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на виконання умов Договору з листопада по грудень 2015р. включно було поставлено природний газ на загальну суму 117 568,20грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2015р. та від 31.12.2015р.
Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
За пунктом 6.1. Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У зв'язку з несвоєчасною сплатою за природний газ, поставлений в листопаді - грудні 2015 року, позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано пеню за період з 17.11.2015 р. по 21.12.2015 р. в розмірі 1 223,39 грн., за період з 15.12.20155р. по 23.12.2015р. у розмірі 401,95грн., а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 83,45 грн. за період - 17.11.2015 р. по 21.12.2015 р. та в розмірі 27,41 грн. за період з 15.12.2015 р. по 23.12.2015р., які заявлені до стягнення.
Відповідно до розрахунку штрафних санкцій, доданого до позову, за поставлений у листопаді 2015 року природний газ на суму 29 008,78 грн. відповідачем здійснено остаточну оплату 22.12.2015р., на суму 37048,47грн. - 24.12.2015р., за поставлений у грудні 2015 року природний газ на суму 51 510,95 грн. відповідачем здійснено остаточну оплату 15.01.2016р.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
В свою чергу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, дійсно відповідач належним чином не виконав передбачені договором № 2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015 р. зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в листопаді - грудні 2015 року, позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано 1 625,88 грн. пені, а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 110,86 грн.
30.11.2016 року набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016р. № 1730-VIII.
Виходячи зі змісту статті 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 ст. 3 Закону №1730 встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Згідно із положеннями частини 3 статті 7 вказаного Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Дана норма матеріального права є нормою прямої дії, а тому можна зробити висновок, що законодавець передбачив можливість уникнення божником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань - лише за умови погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності вказаним Законом, без виконання будь-яких інших умов. Відтак, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, зважаючи на що судом не приймаються до уваги твердження позивача про необхідність включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 07.02.2019 року по справі №927/1152/16, в якій зазначено, що аналіз наведених норм Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону №1730 є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Також необхідно зазначити, що Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 р. у справі № 904/10745/16, дійшов висновків, що до заборгованості, що виникла та погашена до набрання чинності Законом не можуть бути застосовані передбачені Законом правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості), оскільки за загальним правилом (частина 1 стаття 58 Конституції України) закон не має зворотної дії в часі. Таким чином, виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за поставлений природний газ у листопаді - грудні 2015 року відповідачем погашена в повному обсязі 15.01.2016р., тобто до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, зважаючи на що станом на 11.07.2019 р. (дата звернення ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” із даною позовною заявою до суду) у позивача були відсутні правові підстави для нарахування пені та 3% річних за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 2836/15-ТЕ (Т)-23 від 09.11.2015 р., оскільки ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016 року.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Одеський геріатричний будинок - інтернат, використовував поставлений за цим договором природний газ у повному обсязі виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, як то визначено умовами спірного договору, є теплогенеруючих організацією, яка має на своєму балансі (в оперативному управлінні) котельню, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.
З огляду на вищенаведене судова колегія вважає безпідставними доводи апелянта відносно того, що для участі у процедурі списання заборгованості підприємства та організації мають бути включені до реєстру відповідно до ст.3 Закону. Посилання скаржника на правові позиції Вищого господарського суду України, а саме у справах № 910/15010/16, № 910/16766/13, № 914/2851/16, № 922/1110/15, № 908/3125/16, № 922/4355/14, № 908/2114/16, № 910/17076/16, № 914/1111/16, № 912/3303/16, №927/1442/15, № 910/15873/13, № 917/348/16, № 911/3951/16 судом до уваги не приймаються, оскільки у 2018 році Верховним Судом були ухвалені судові рішення у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 908/3125/16 та № 908/2114/16 Верховним Судом були прийняті постанови від 23.05.2018 р., в яких суд дійшов висновку про те, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії та не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Таким чином, судова колегія зазначає, що основна заборгованість за поставлений природний газ у листопаді - грудні 2015 року відповідачем була погашена в повному обсязі до набрання чинності Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, відповідно відсутні підстави для нарахування відповідачу пені в сумі 1625,88грн. та 3% річних в сумі 110,86 грн. за прострочення оплати за переданий природний газ.
Враховуючи викладене, доводи АТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення у даному випадку відсутні.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 у справі №916/1976/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя М.А. Мишкіна