ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1408/19
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.,
секретар судового засідання Щербатюк О.В.,
за участю представників сторін:
від ТОВ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» - Іванов О.М. (адвокат),
від ТОВ «Фарм-ОД» - Гудима І.Б. (адвокат),
від Коваля В.П. - не з'явився,
від Тарасевич І.М. - не з'явився,
від ОСОБА_3 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я»
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 проголошене о 11:45:50 суддею Петровим В.С., у м. Одесі, повний текст якого складено 20.09.2019
у справі № 916/1408/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарм-ОД»
Коваля Віктора Петровича
Тарасевич Ірини Миколаївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_3
про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги (цесії),-
В травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» (далі - ТОВ «ДЗОВ «Примор'я») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Коваля Віктора Петровича (далі - Коваль В.П. ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарм-ОД» (далі - ТОВ «Фарм-ОД») про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, укладеного між ФОП Ковалем В.П. та ТОВ «Фарм-ОД».
Вказаний позов обґрунтовано тим, що спірний договір відступлення права вимоги (цесії) за своєю суттю є договором факторингу, а ТОВ «Фарм-ОД», який виступає фактором за оспорюваним договором, не є фінансовою установою, чим порушені вимоги укладання договору факторингу.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.05.2019 позовну заяву ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1408/19 за правилами загального позовного провадження.
Крім цього, 21.05.2019 року ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» було подано до Господарського суду Одеської області позов до Тарасевич Ірини Миколаївни (далі - Тарасевич І.М. ) та ТОВ «Фарм-ОД» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, укладеного між ФОП Тарасевич І. М. та ТОВ «Фарм-ОД».
В обґрунтування вказаного позову ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» послалось на удаваність договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016 з метою приховання факту укладання договору факторингу, який суперечить актам цивільного законодавства. Ще однією підставою вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, була наявність у Договорі поставки №1406 від 30.06.2014 заборони на передавання сторонами своїх обов'язків.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2019 (суддя Лічман Л.В.) позовну заяву ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1406/19.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.06.2019 (суддя Лічман Л.В.) у справі № 916/1406/19 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), об'єднано справи № 916/1406/19 та № 916/1408/19 в одне провадження, матеріали справи № 916/1406/19 передано на розгляд судді Петрову В.С., в провадженні якого знаходилась справа № 916/1408/19.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 у задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що між ТОВ «Фарм-ОД» і ПП Ковалем В.П. та між ТОВ «Фарм-ОД» і ФОП Тарасевич І.М. були укладені договори саме про відступлення права вимоги (цесії), оскільки предметом спірних договорів є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює загальному розміру боргових зобов'язань ПАТ «ДЗОВ «Примор'я». Отже, зміст договорів про відступлення права вимоги (цесії) відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу.
Натомість позивач не являється стороною оспорюваних договорів та не має будь-яких прав за цими договорами. Позивачем не доведено наявність його порушених прав внаслідок укладення відповідачами спірних договорів. Також, позивач не обґрунтував належним чином, яким чином договір відступлення права вимоги порушує його суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Крім цього, скаржник просив задовольнити клопотання про витребування доказів та призначення судової технічної експертизи документів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зробив висновок, що право вимоги за оспорюваними договорами передані за їх номінальним розміром. Суд дійшов такого висновку на підставі Додаткових договорів. Однак, скаржник вважає, що до моменту звернення позивачем з позовами в даній справі відсутні були відомості про укладання Додаткових договорів.
Лист, за умовами якого позивач надав згоду Тарасевич І.М. згоду на передання прав за Договором поставки №1406 від 30.06.2014, оформлений неналежним чином. Зокрема, Лист відтворений не на бланку ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» та не містить вихідного номеру. Водночас, Лист містить підпис голови правління ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» Кофова М.І. , однак останній був увільнений з посади голови правління ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» у листопаді 2014 року. Наразі Кофов М.І. є учасником ТОВ «Фарм- ОД».
Скаржник вважає, що наведені обставини вказують на те, що зазначені документи (Додаткові договори та Лист) підписані під час розгляду даної справи, а не в день, яким їх датовано, з метою штучного спростування доводів Позивача. А тому вони не можуть бути допустимими та достовірними доказами в даній справі та не можуть враховуватись при вирішення даного спору.
Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, не застосував до відносин відповідачів норми глави 73 ЦК України, якою регулюються відносини факторингу та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо порушення прав позивача в наслідок укладання Оспорюваних договорів.
Разом з апеляційною скаргою ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» подало до апеляційного суду клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а саме Додаткових договорів та листа ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» від 10.09.2014, оскільки позивач вважає, що зазначені документи підписані під час розгляду даної справи, а не в день, яким їх датовано, з метою штучного спростування доводів Позивача. З огляду на це, існує необхідність у з'ясуванні часу створення зазначених документів.
07.11.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Фарм-ОД» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє вважає, що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального і матеріального права. Так, «Фарм-ОД» звертає увагу суду, що при відступленні права вимоги не були порушені права та інтереси позивача, так як основним договором не передбачено отримання його згоди як боржника на відступлення права вимоги, що свідчить про відсутність порушення прав позивача, а отже - відсутність у нього права на позов. Підставою позову стало отримання ТОВ «Фарм-ОД» винагороди за відступлене йому право вимоги у вигляді різниці між вартістю вимоги, зазначеній у договорах цесії, та номінальним розміром вимоги, що є ознакою договору факторингу. Однак, ТОВ «Фарм-ОД» не отримало і не зможе отримати ніякої винагороди за відступлене право вимоги, а позивач таких доказів суду не надав.
Крім цього, ТОВ «Фарм-ОД» зазначило, що предметом спору не були Додатковий договір від 30.12.2016 та Додатковий договір від 06.03.2017, а підставами позову не були ті обставини, що договори цесії та Додаткові договори до них є підробленими (недостовірними) чи договір від 30.12.2016 укладено без згоди ПАТ «ДЗОВ «Примор'я».
На думку ТОВ «Фарм-ОД» позивач безпідставно стверджує, що наявні очевидні ознаки укладення додаткових договорів під час розгляду справи, а не в день, якими їх датовано. Те що, позивач раніше не знав про укладення між цедентом та цесіонарієм додаткових договорів, пояснюється їх змістом - конфіденційність та комерційна таємниця, а також тим, що умови кожного додаткового договору не стосуються позивача, а тому їх копія раніше позивачу (Боржнику) не направлялася. Крім цього, Тарасевич І.М. надала суду належним чином посвідчену копію листа від 10.09.2014 року, яким ПАТ ДЗОВ «Примор'я» визнавало борг та надало їй письмову згоду на передання прав та обов'язків по договору поставки №1406, при цьому повідомила суд, що оригінал листа знаходиться у неї.
Крім того, викладені в клопотанні про призначення експертизи доводи, на думку ТОВ «Фарм-ОД», є безпідставними та не стосуються прав та законних інтересів позивача, не впливають на обсяг його прав та обов'язків, а поставлені на вирішення експертизи питання не мають значення для правильного вирішення даної справи. З огляду на такі обставини, клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів не підлягає задоволенню та має бути відхилене як необґрунтоване та подане з порушенням вимог ГПК України.
14.11.2019 до Південно-західного апеляційного суду від Тарасевич І.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання апеляційну скаргу в частині оскарження рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову до Тарасевич І.М та ТОВ «Фарм-ОД» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 30.12.2016 не визнає та просить відмовити в її задоволенні.
Так, Тарасевич І.М. у відзиві на апеляційну скаргу підтверджує, що саме 30 грудня 2016 року, тобто одночасно з укладенням з ТОВ «Фарм-ОД» договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016 був укладений додатковий договір до Договору відступлення права вимоги (цесії), умови якого за наполяганням ТОВ «Фарм-Од» були визначені конфіденційними та комерційною таємницею. На теперішній час, Тарасевич І.М. не отримала від ТОВ «Фарм-Од» жодних грошових коштів. Твердження апелянта про підроблення документів є безпідставними та надуманими, ТОВ ДЗОВ «Примор'я» всіляко ухиляється від повернення боргу, а позов та апеляційну скаргу подано ТОВ ДЗОВ «Примор'я» з метою, аби не погашати заборгованість за поставлені товари. Враховуючи зазначене, Тарасевич І.М. просить суд приєднати відзив на апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ ДЗОВ «Примор'я», у разі її неявки (або її представника) в судове засідання справу - розглянути без її участі.
В судове засідання 27.11.2019 не з'явились представники Коваля В. П. , Тарасевич І. М. та ОСОБА_3 , хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, як зазначалось ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, Тарасевич І.М. просила розглянути справу без її участі, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті, судова колегія вирішила розглядати апеляційну скаргу за відсутністю представників Коваля В. П. , Тарасевич І. М. та ОСОБА_3 .
Представник ТОВ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» надав в судому засіданні 27.11.2019 пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи у даній справі, та просив задовольнити скаргу та клопотання, а рішення суду першої інстанції скасувати.
В судому засіданні 27.11.2019 представник ТОВ «Фарм-ОД» заперечував проти апеляційної скарги та клопотання про призначення у даній справі судової технічної експертизи та просив суд, відмовити у задоволенні клопотання та апеляційної скарги, а рішення господарського суду залишити без змін.
Розглянувши клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, врахувавши заперечення ТОВ «Фарм-ОД», судова колегія зазначає наступне.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 91 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Зі змісту заявленого клопотання вбачається, що заявник просить винести на розгляд експерта питання про те,
чи відповідає давність виконання підпису Кофова М.І. та відбитку печатки ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» на листі ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» від 10.09.2014, даті складання зазначеного листа, вказаній у ньому?;
чи відповідає давність виконання підпису ФОП Коваль В.П. в графі «Цедент», підпису представника ТОВ «Фарм-ОД» в графі «Цесіонарій», відбитку печатки ТОВ «Фарм-ОД» на Додатковому договорі від 06.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, укладеного між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Коваль В.П., даті складання зазначеного договору, вказаній у ньому?;
чи відповідає давність виконання підпису ФОП Тарасєвич І.В. в графі «Цедент», підпису представника ТОВ «Фарм-ОД» в графі «Цесіонарій», відбитку печатки ТОВ «Фарм-ОД» на Додатковому договорі від 30.12.2016 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, укладеного між TOB «Фарм-ОД» та ФОП Тарасевич І.В., даті складання зазначеного договору, вказаній у ньому?;
чи могли лист голови правління ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» від 10.09.2014, Додатковий договір від 06.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, укладений між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Коваль В.П., та Додатковий договір від 30.12.2016 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, укладений між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Тарасевич І.В., бути створені (роздруковані, підписані, проставлені відбитки печаток) в період з травня по липень 2019 року?;
чи мають лист голови правління ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» від 10.09.2014, Додатковий договір від 06.03.2017 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, укладений між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Коваль В.П., та Додатковий договір від 30.12.2016 до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, укладений між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Тарасевич І.В., ознаки впливу, що призвели до його штучного старіння?
У позовній заяві ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу наявністю ознак факторингу в оспорюваних договорах відступлення прав вимоги. На його переконання, при укладенні цих правочинів не дотримано вимог, які передбачені для договору факторингу.
В матеріалах судової справи відсутні письмові заяви позивача про зміну підстав або предмету позову відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, поставлені заявником на вирішення експертизи питання не перебувають у взаємозв'язку з підставами позову та не відносяться до предмета доказування у даній справі, у зв'язку з чим, колегія суддів, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого позивачем клопотання.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників ТОВ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» та ТОВ «Фарм-ОД», перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 21.04.2014 та 05.05.2014 ПАТ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» (замовник) та ПП «Коваль В . П.» (учасник) були укладені договори №№ 7, 8 та 9, за умовами яких учасник зобов'язується у 2014 році поставити замовникові товари, зазначені в рахунках і накладних, а замовник - прийняти та оплатити такі товари (п. 1.1. договорів).
Згідно п.1.2 вказаних договорів найменування (номенклатура, асортимент) товару: згідно специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1).
Пунктом 3.1 договору № 7 від 21.04.2014 передбачено, що ціна цього договору становить 70 205,50 грн., ПДВ немає. Пунктом 3.1 договору № 8 від 21.04.2014 передбачено, що ціна цього договору становить 64 864,18 грн., ПДВ немає. Пунктом 3.1 договору № 9 від 05.05.2014 - ціна цього договору становить 80 740, 35 грн. ПДВ немає.
Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення учасником. Учасник протягом 5 денного строку з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з актом приймання-передачі товарів, або проміжним актом-звітом про використання коштів за призначенням. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором. Договори набирають чинності з моменту підписання і діють до 31.12.2014 (п.п. 4.1., 7.1., 10.1 договорів).
Крім цього, 30.06.2014 між ПАТ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» (покупець) та ФОП Тарасевич І.М. (продавець) укладено договір поставки № 1406, за умовами якого, продавець зобов'язаний передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених даним договором, товар в кількості, асортименті та за цінами, зазначеними в накладних на відпуск товару, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1. договору від 30.06.2014).
Сторони визнають, що накладна, підписана сторонами, є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації та є невід'ємним додатком до даного договору. Право власності на товар, що постачається за даним договором, переходить від продавця до покупця в момент передачі товару, що підтверджується підписом покупця в товарній накладній. Ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та зазначається в товарній накладній, котра підписується обома сторонами. Загальну вартість договору складає сума всіх підписаних сторонами товарних накладних до даного договору. Умови оплати здійснюються на умовах відстрочки платежу, але не пізніше 1 місяця після постачання товару. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. За невиконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність у відповідність до діючого законодавства України. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014 року (п.п. 1.2, 1.3., 3.1., 3.2., 5.1., 5.2., 7.1., 10.1. договору від 30.06.2014).
Пунктом 11.3 договору від 30.06.2014 передбачено, що жодна із сторін не має права передати свої права та обов'язки по даному договору третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
10.09.2014 головою правління ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» направлено ФОП Тарасевич І.М. лист-відповідь на претензію останньої від 04.09.2014 щодо погашення заборгованості за поставлені товари по договору поставки № 1406 від 30.06.2014 на суму 1 361 466,88 грн., в якому крім іншого, ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» надало згоду на передання прав та обов'язків ФОП Тарасевич І.М. (відступлення права вимоги боргу), які виникнуть на підставі договору поставки № 1406 від 30.04.2014 третій стороні на власний розсуд та на власних умовах, однак не раніше 01.01.2015 та вирішення справи № 916/1545/14 у Вищому господарському суді України.
З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2016 року між ФОП Тарасевич І.М. (цедент) та ТОВ «Фарм-ОД» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого цедент відступає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги грошового боргу і стає кредитором ПАТ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» (у подальшому назване - боржник) по зобов'язанням, які виникли на підставі договору поставки № 1406 від 30.06.20l4, укладеного між цедентом і боржником про поставку товарів.
За цим договором цесіонарій набуває право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань, сплатити борг у розмірі 1361466,88 грн. по договору № 1406 від 30.06.2014 за поставлені товари по товарним накладним за період з 01.07.2014 по 30.08.2014, а також неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (п. 2 договору від 30.12.2016).
Згідно п. 3 договору від 30.12.2016 право вимоги цедента виникло на підставі договору № 1406 від 30.06.2014 та фактичного постачання цедентом товарів (продуктів харчування) боржнику, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 30.08.2014, згідно якого борг боржника перед цедентом складає 1 361 466,88 грн. по поставкам товарів за період з 01.07.2014 по 30.08.2014, а також документами, що підтверджують поставку цедентом товарів на загальну суму 1 361 466,88 грн. (товарні накладні).
Копії документів, вказаних у п. 3 цього договору передаються цедентом цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передач і документів. Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами у розмірі 1 200 000,00 грн. після фактичного отримання від боржника суми боргу. У разі припинення цедента як суб'єкта господарювання (фізичної особи-підприємця), компенсація здійснюється фізичній особі Тарасевич І.М . До цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов'язання боржника, а також права, які виникають у зв'язку з заборгованістю боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів та трьох процентів річних за весь період прострочки платежу. Цедент зобов'язаний повідомити боржника про уступку вимоги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору. Наслідки у разі несвоєчасного повідомлення боржника покладаються на цесіонарія. Цедент відповідає перед цесіонарісм за недійсність переданого за цим договором права вимог. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.п. 4-6, 8, 9, 11 договору від 30.12.2016).
Пунктом 12 договору від 30.12.2016 сторони погодили, що будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у вигляді додатків і підписуються сторонами.
30 грудня 2016 року між ФОП Тарасевич І.М. (цедент) та ТОВ «Фарм-ОД» (цесіонарій) укладено додатковий договір до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016, в п. 1 якого сторони погодили, що цесіонарій, крім компенсації цементу відповідно до п. 5 договору відступленого права вимоги у розмірі 1 200 000,00 грн., додатково сплачує цеденту 1 614 66,88 грн. та стягнуті з боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суми боргу по зобов'язанням, які виникли у боржника перед цедентом за договором поставки № 1406 від 30.06.2014, укладеного між цедентом і боржником, про поставку товарів у загальному розмірі 1 361 466,88 грн. (право вимоги).
Відповідно до п. 2 додаткового договору від 30.12.2016 сторони узгодили, що оскільки на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку цесіонарій зобов'язується сплатити цеденту відповідно до п. 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.
Цесіонарій сплачує цеденту грошові кошти, визначені п. 1 цього додаткового договору, протягом 20 місяців з моменту отримання цих коштів від боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які цесіонарій отримає від боржника. Інформація, викладена в цьому додатковому договорі є конфіденційною і сторони не мають права без взаємної згоди її розголошувати. Розголошення цієї інформації можливе за взаємною згодою сторін виключно в суді чи правоохоронних органах з метою захисту прав та інтересів сторін. В інших випадках розголошення інформації не допускається. Боржник не повідомляється про зміст цього додаткового договору (п. п. 3-5 додаткового договору від 30.12.2016).
07.03.2017 ТОВ «Фарм-ОД» направлено ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» претензію-повідомлення про наявність заборгованості у останнього за договором поставки № 1406 від 30.06.2014 на загальну суму 1 361 466,88 грн., а також повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні та заявлено вимогу у триденний строк з моменту отримання даного листа погасити суму заборгованості, сплатити неустойку, інфляційні проценти та три відсотки річних, виходячи із суми боргу та періоду прострочення платежу, яка отримана ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» 06.04.2017 нарочно, про що свідчить інформація про відстеження поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти. Проте, відповіді на вказану претензію-повідомлення матеріали справи не містять.
Крім цього, 06 березня 2017 року між ПП Ковалем В.П. (цедент) та ТОВ «Фарм-ОД» (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого, цедент відступає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу і стає кредитором ПАТ «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» (у подальшому назване - боржник) по зобов'язанням, які виникли за договором № 7 від 2l.04.20l4 на суму 70 205,50 грн., за договором № 8 від 21.04.2014 на суму 64 864,18 грн., за договором № 9 від 05.05.2014 на суму 80 740,35 грн., укладених між цедентом і боржником, про поставку товарів, всього грошових зобов'язань на загальну суму 215 810,03 грн. (п. 1 договору від 06.03.2017)
У пункті 2 договору від 06.03.2017 сторони узгодили, що за цим договором цесіонарій набуває право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань:
а) сплатити борг у розмірі 70 205,50 грн. по договору № 7 від 21.04.2014 за поставлені товари на суму 70 205,50 грн. по накладним б/н від 25.04.2014 на суму 49 747,50 грн., б/н від 24.04.2014 на суму 20 458,00 грн., а також інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання;
б) сплатити борг у розмірі 64 864,18 грн. по договору № 8 від 21.04.2014 за поставлені товари на суму 64 864,18 грн. по накладним б/н від 26.04.2014 на суму 38 886,68 грн., б/н від 28.04.2014 на суму 24 227,50 грн., б/н від 29.04.2014 на суму 1 750,00 грн., а також інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання;
в) сплатити борг у розмірі 80 740,35 грн. по договору від 05.05.2014 за поставлені товари на суму 80 740,35 грн. по накладним б/н від 07.05.2014 на суму 4 480,00грн, б/н від 12.05.2014 на суму 52 110,35 грн., б/н від 14.05.2014 на суму 24 150,00 грн., а також інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Право вимоги цедента виникло на підставі договору № 7 від 21.04.2014, договору № 8 від 21.04.2014, договору № 8 від 05.05.2014 та фактичного постачання цедентом товарів (будівельних матеріалів) боржнику, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2014, згідно з яким борг боржника перед цедентом складає 215 810,03 грн., а також документами, що підтверджують поставку цедентом товарів (будівельних матеріалів) на загальну суму 215 810,03 грн., а також листом боржника від 31.05.2014. Копії документів, вказаних у п. 3 цього договору передаються цедентом цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передач і документів. Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами у розмірі 160 000,00 грн. після фактичного отримання від боржника суми боргу. До цесюнарія переходять усі права, які забезпечують зобов'язання боржника, а також права, які виникають у зв'язку з заборгованістю боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів та трьох процентів річних за весь період прострочки платежу (п. п. 3-6 договору від 06.03.2017).
Цедент зобов'язаний повідомити боржника про уступку вимоги протягом 10 днів з моменту підписання цього договору. Цедент відповідає перед цесіонарісм за недійсність переданого за цим договором права вимог (п.п. 8, 9 договору від 06.03.2017).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі у вигляді додатків і підписуються сторонами (п.п. 11, 12 договору від 06.03.2017).
Також, 06 березня 2017 року між ПП Ковалем В. П. (цедент) та ТОВ «Фарм-ОД» (цесіонарій) укладено додатковий договір до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 06.03.2017, пунктом 1 якого сторони погодили, що цесіонарій крім компенсації цеденту відповідно до п. 5 договору відступленого права вимоги у розмірі 160 000,00 грн. додатково сплачує цеденту 55 810,03 грн. та стягнуті з боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суми боргу по зобов'язанням, які виникли у боржника перед цедентом за договором № 7 від 21.04.2014, за договором № 8 від 21.04.2014, за договором № 9 від 05.05.2014, укладених між цедентом і боржником, за поставку товарів у загальному розмірі 215 810,03 грн. (право вимоги).
Відповідно до п. 2 додаткового договору від 06.03.2017 сторони узгодили, оскільки на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та три проценти річних (загальне право вимоги), тому сторони домовились, що сума, яку цесіонарій зобов'язується сплатити цеденту відповідно до п. 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.
Цесіонарій сплачує цеденту грошові кошти, визначені п. 1 цього додаткового договору, протягом одного року з моменту отримання цих коштів від боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які цесіонарій отримає від боржника. Інформація, викладена в цьому додатковому договорі є конфіденційною і сторони не мають права без взаємної згоди її розголошувати. Розголошення цієї інформації можливе за взаємною згодою сторін виключно в суді чи правоохоронних органах з метою захисту прав та інтересів сторін. В інших випадках розголошення інформації не допускається. Боржник не повідомляється про зміст цього додаткового договору (п.п. 3-5 додаткового договору від 06.03.2017).
05.04.2017 ТОВ «Фарм-ОД» направлено ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» претензію-повідомлення про наявність заборгованості у останнього за договорами № 7 від 21.04.2014, № 8 від 21.04.2014, № 9 від 05.05.2014 на загальну суму 215 810,03 грн., а також повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні та заявлено вимогу у триденний строк з моменту отримання даного листа погасити суму заборгованості, сплатити неустойку, інфляційні проценти та три відсотки річних, виходячи із суми боргу та періоду прострочення платежу, яка отримана ПАТ «ДЗОВ «Примор'я» 13.04.2017 нарочно, про що свідчить інформація про відстеження поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти. Проте, відповіді на вказану претензію-повідомлення матеріали справи не містять.
Підставою звернення ТОВ «ДЗОВ «Примор'я» до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги від 30.12.2016 та від 06.03.2017, укладених між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Тарасевич І.М., та між ТОВ «Фарм-ОД» і ПП Ковалем В.П. відповідно, слугувало те, що на думку Товариства, дані договори за своєю юридичною природою є договорами факторингу, зміст яких суперечить вимогам ч.3 ст.1079 ЦК України.
Судова колегія зазначає, що за змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за захистом яких може бути пред'явлений позов до суду.
Відповідно до приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа», тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).
У вказаному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Господарським судом встановлено, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач, в порядку приписів статті 74 ГПК України, не довів в чому полягає порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору відповідачами. У апеляційній скарзі будь-яких заперечень щодо даного висновку позивачем не наведено.
Згідно з ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 30.12.2016, укладеного між ТОВ «Фарм-ОД» та ФОП Тарасевич І.М. та договору про відступлення прав вимоги від 06.03.2017 укладеного між ТОВ «Фарм-ОД» та ПП Ковалем В.П.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що фактично договори про відступлення права вимоги (цесії) від 30.12.2016 р. та від 06.03.2017 є удаваними правочинами, оскільки відповідають визначеним у ст. 1077 ЦК України ознакам договору факторингу, проте судом першої інстанції було вірно зазначено, що до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Крім цього, судова колегія зазначає, що одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
В статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512 - 518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У ст. 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України)).
Згідно із п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із ч.1 ст. 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
Судова колегія встановила, що договори про відступлення прав вимоги від 30.12.2016 та 06.03.2017 вчинені у письмовій формі, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договорів.
Дослідивши умови спірних договорів судова колегія встановила, що до відносин, пов'язаних з укладенням вказаного правочину, не застосовуються положення ч. 3 ст. 1079 ЦК України, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.
Провівши аналіз вищенаведених норм чинного законодавства України та матеріалів даної справи, колегія судів констатує, що оспорювані договори відповідають загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відтак, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги від 30.12.2016 та від 06.03.2017, є обґрунтованим та правомірним.
Колегія суддів не надає оцінки твердженням скаржника про те, що додаткові угоди від 30.12.2016 та 06.03.2017 підписані сторонами іншою датою, ніж зазначено у них, оскільки позивач не обґрунтовував своїх позовних вимог цими обставинами та не звертався до суду першої інстанції із заявами про зміну підстав або предмету спору відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (Справа «Мала проти України», заява № 4436/07, рішення від 03.07.2014, пункт 49).
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 року залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Примор'я» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.11.2019.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Принцевська Н.М.
Разюк Г.П.