Постанова
Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 591/7004/16-к
провадження № 51-526 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Зарічного районного суду міста Суми від 11 січня 2018 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016200440004628, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 25 січня 2011 року Ковпаківським районним судом міста Суми за ч.3 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, покарання відбув,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду міста Суми від 11 січня 2018 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_8 засуджений за те, що він, 23 жовтня 2016 близько 03.00 год., діючи повторно, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території гаражних приміщень за адресою: м. Суми, пров. Громадянський, 8, користуючись відсутністю власника транспортного засобу "Сhегу Тіqqо" д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_9 , умисел на заволодіння яким виник при проведенні малярних робіт цього автомобіля, за допомогою ключа від замка запалювання запустив двигун, та не маючи законної підстави на користування вказаним транспортним засобом, поїхав на ньому у власних справах по м. Суми, де, близько 03:40 год. по вул.Горького, був зупинений працівниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та закрити кримінальне провадження, у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. В обґрунтування своїх доводів вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч.2 ст.289 КК України, адже умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом у засудженого не було. Суди не врахували ту обставину, що автомобіль знаходився у володінні ОСОБА_8 з дозволу власника, тому незаконного вилучення не було. Крім того, стверджує про невідповідність судових рішень вимогам ст.370 КПК, через їх незаконність та необґрунтованість.
Вимоги та доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 є аналогічними скарзі адвоката ОСОБА_6 .
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції заперечила проти задоволення вимог скарг захисників.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не в праві втручатися у рішення судів нижчих ланок.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Перевіривши оскаржувані судові рішення, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Твердження сторони захисту про відсутність в діях засудженого складу інкримінованого злочину, з огляду на те, що незаконного вилучення автомобіля не було, адже він знаходився у володінні ОСОБА_8 з дозволу власника, спростовуються встановленими фактичними обставинами, що підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Під незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Основні ознаки діяння при вчиненні цього злочину: 1) воно полягає лише в активній поведінці - дії; 2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом; 3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; 4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу.
Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що аналіз дій ОСОБА_8 пов'язаних з використанням автомобіля "Сhегу Тіqqо" д.н.з.НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 , не дає підстав для сумніву у спрямованості його умислу на незаконне заволодіння даним транспортним засобом, адже він був протиправно вилучений у власника всупереч його волі.
Про це свідчить відсутність згоди потерпілого ОСОБА_9 на користування його транспортним засобом, оскільки будь-яких домовленостей з приводу використання належного йому автомобіля «Сhегу Тіqqо" ОСОБА_8 в особистих цілях між ним та засудженим досягнуто не було. Потерпілий передав ОСОБА_8 автомобіль виключно з метою проведення малярних робіт (часткового фарбування). Більш того, під час такої передачі автомобіля та ключів до нього, ОСОБА_9 чітко повідомив засудженому про заборону останньому керувати транспортним засобом та з цією метою переписав показники спідометра.
Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху України власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Тобто правилами чітко визначено, що правовою підставою для передачі транспортного засобу у користування іншій особі є передача власником реєстраційного документа на цей транспортний засіб, чого у даному випадку не було здійснено. Це підтверджено, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , а також свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які в складі екіпажу патрульної поліції зупинили автомобіль "Сhегу Тіqqо" д.н.з.НОМЕР_1 під керуванням засудженого ОСОБА_8 , який не мав жодних реєстраційних документів на нього.
Доводи сторони захисту про відсутність складу злочину через те, що автомобіль перебував у тимчасовому володінні засудженого на законних підставах, не заслуговують на увагу.
Володіння - це фактична влада над річчю ,можливість утримувати річ. В свою чергу, добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб - є користуванням.
Та обставина, що ОСОБА_8 повинен був, за усною домовленістю із ОСОБА_9 , виконати часткове фарбування кузова автомобіля свідчить лише про те, що транспортний засіб знаходився у його тимчасовому володінні виключно для виконання малярних робіт. Ця обставина жодним чином не свідчить про передачу права користування річчю та використання її корисних властивостей. Ці поняття хоча і належать до трьох класичних правомочностей власника, однак вони не підміняють одне одного.
Поведінка ОСОБА_8 як до, так і після заволодіння автомобілем, свідчила про спрямованість його умислу саме на це, адже полягала в тому, що він не отримавши дозволу на користування автомобілем від його власника (навпаки свідомо знаючи про те, що ОСОБА_9 заборонив йому користуватися автомобілем), використав його для особистої поїздки по м. Суми.
Таким чином, заволодіння ОСОБА_8 транспортним засобом, належним на праві власності ОСОБА_9 відбулося всупереч волі останнього, шляхом запуску двигуна та приведення його у рух, яке було припинено лише після зупинки автомобіля працівниками поліції, яким ОСОБА_8 керував в стані алкогольного сп'яніння та без належних реєстраційних документів, що і перешкодило його подальшому руху.
Зважаючи на наведене, висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення суди дійшли відповідно до вимог ст. 370 КПК України на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судових розглядів й оціненими згідно з положеннями ст. 94 цього Кодексу. Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст.289 КК, тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи. Твердження сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК суперечать дослідженим у суді доказам, яким дано належну правову оцінку.
Водночас, суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту, які за змістом є аналогічними доводам касаційних скарг, погодився із висновком місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 , кваліфікації його дій та виду і розміру призначеного покарання, навів в ухвалі відповідно до вимог ст.370, ст. 419 КПК України докладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційних скарг, так само зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнані необґрунтованими, а відтак касаційні доводи захисту в цій частині теж є безпідставними.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.
У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Зарічного районного суду міста Суми від 11 січня 2018 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_12 ОСОБА_3