21 листопада 2019 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 759/11459/14-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/8337/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Іванченко М.М.
суддів: Желепи О.В., Білич І.М.
при секретарі: Макаровій К.В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником прав та обов'язків якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого 13 червня 2017 року в приміщенні суду під головуванням судді Петренко Н.О.,-
У липні 2017 року ПАТ «ВТБ Банк» звернулось до Святошинського районного суду м. Києва із позовом в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив у рахунок погашення заборгованості за Кредитними договорами №03.52-51/07-СК від 20 червня 2007 року №03.66-51/07-СК від 24 липня 2007 року, №03.139- 51/07-СК від 27 грудня 2007 року, №03.17-51/07-СК від 13 березня 2008 року, укладених в рамках Генеральної угоди №51/07 від 20 червня 2007 року, в розмірі 386 899,31 доларів США ,що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 11 червня 2014 року складає 4 500 118 грн 34 к., 130 296 грн 47 к. пені та 3 % річних в сумі 21 685 грн 53 к. звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки майнових прав від 25 грудня 2007 року, а саме, нежилі приміщення з №1 (один) по №5 (п'ять) (групи приміщень №451 (в літ. А), загальною площею 192,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та на праві власності належать відповідачу, шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні його ринкової вартості, визначеної під час проведення відповідної судової експертизи та вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» посилався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань по зазначених Кредитних договорах щодо повернення сум кредиту та сплати процентів за користування кредитом утворилась заборгованість та 13 вересня 2013 року на адресу позичальника - 1 банком направлено Вимогу (вих. №1069/123-2 від 12 вересня 2013 року) про дострокове повернення всіх сум кредиту за кредитними договорами №52, №66, №139, №17.
Однак, відповідач заборгованість не сплатив, внаслідок чого позивач вимушений звернутись в суд за захистом порушеного права.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року заяву сторони відповідача про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишено без задоволення.
Постановою Апеляційного суду м. Києві від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишено без змін.
Не погодившись з заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне, та необґрунтоване, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що розглянувши справу по суті позовних вимог судом було порушено права скаржника, оскільки майно на яке звернуто стягнення в рахунок погашення боргу є власністю ОСОБА_3 . Також, судом розглянуто справу без участі відповідача по справі чим порушено його процесуальні права. Також зауважує, що в оскаржуваному рішенні суду в порушення ст.39 Закону України «Про іпотеку» не містить визначення ціни предмету іпотеки. Крім того, судом не досліджено питання щодо наявності у позивача ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Крім того зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 отримував кредитні кошти.
Від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без зміни, вказуючи при цьому, що доводи апеляційної скарги є безпідставні, оскільки не спростовують висновків.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Також, представник ОСОБА_3 подала додаткові пояснення в яких просила розглядати справу у її відсутності.
тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залучено ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ПАТ «ВТБ Банк» по даній справі.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Так, відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
З матеріалів справи вбачається, що судові рішення першої, апеляційної звернення стягнення на предмет іпотеки набрали законної сили. Протягом всього розгляду цивільної справи ОСОБА_5 не було залучено до участі у справі в порядку ст.53 ЦПК України (що кореспондується зі ст.34 ЦПК України, яка регулювала питання вступу в справу третіх осіб, в редакції ЦПК на час розгляду позову судом першої інстанції).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не залучено в якості відповідача ОСОБА_5 чим порушено її права оскільки предмет договору іпотеки є спільне майноподружжяне заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи 25 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб (а.с. 25 том 3).
Судом встановлено, що 20 червня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк, правонаступником якого є ПАТ «ВТБ БАНК», та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду №51/07, в рамках якої між Сторонами було укладено наступні кредитні договори:
- Кредитний договір №03.52-51/07-СК від 20 червня 2007 року №52;
- Кредитний договір №03.66-51/07-СК від 24 липня 2007 року №66;
- Кредитний договір №03.139-51/07-СК від 27 грудня 2007 року №139;
- Кредитний договір №03.17-51/07-СК від 13 березня 2008 року №17.
На забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки майнових прав, з подальшими змінами до нього, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку майнові права на нежилі приміщення з №1 по № 5 групи приміщень № 451 (літ. А), загальною площею 192 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які придбані в період шлюбу.
Згідно наявної в матеріалах справи копії заяви ОСОБА_3 від 27 січня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстровано в реєстрі 51, ОСОБА_3 дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на укладання будь-яких договорів про внесення змін та доповнень до Договорів застави транспортних засобів та іпотечних договорів, які укладені ним раніше з ПАТ «ВТБ Банк» на умовах на його власний розсуд (а.с. 40 том 3).
На думку ОСОБА_3 рішення суду зачіпає її права.
При цьому ОСОБА_3 через свого представника зверталась до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 7 липня 2014 року про відкриття провадження поданій справі, тобто їй було достеменно відомо про розгляд судом даної справи (а.с. 128-130, том 2).
Проте, ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_2 , мала право як особисто за своєю заявою вступити у справу у якості відповідача, так і за заявою учасників справи. Відповідач ОСОБА_2 приймав участь у справі особисто, а також через представників, починаючи з липня 2014 року (подаючи апеляційні скарги на ухвали про відкриття провадження у справі), тобто був обізнаний про існування даної цивільної справи, проте не скористався своїм правом щодо залучення до участі у справі своєї дружини ані протягом розгляду судом позову, ані протягом розгляду спірної заяви.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що скаржником не надано суду доказів того, що договори іпотеки визнані в судовому порядку недійсними, як такі що порушують право ОСОБА_3 .
У рішенні від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13) у справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine).
Встановлено, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року набрало законної сили.
Враховуючи, що ОСОБА_3 не надано доказів того, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції права, інтереси та обов'язки скаржника було порушено, фактично скаржник намагається повторно переглянути рішення в інтересах ОСОБА_2 , що суперечить принципу правової визначеності.
Пунктом 3 ч.1 ст.362 ЦПК України встановлено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне закрити апеляційне провадження на підставі ч.3 ст.362 ЦПК України.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, суд,-
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником прав та обов'язків якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2019 року.
Головуючий суддя:
Судді: