Справа № 757/45202/18-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13947/2019
20 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у складі судді Остапчук Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права на користування та розпорядження жилими приміщенням шляхом виселення,-
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права на користування та розпорядження жилими приміщенням шляхом виселення.
Позивач зазначав, що є співвласником кв. АДРЕСА_1 , в якій на даний час проживає відповідач, шлюб з якою розірвано 20 квітня 2011 року.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 порушує права позивача та чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, останній просив усунути перешкоди у здійсненні йому права власності на нерухоме майно шляхом виселення відповідача з кв. АДРЕСА_1 без надання їй іншого приміщення.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач не є членом сім'ї власників, а шлюб між сторонами розірвано рішенням суду 20 квітня 2011 року. З відповідачем по справі більше 8 років вони не пов'язані спільним побутом та не ведуть спільне господарство. Не дивлячись на вимогу виселитись із квартири після розірвання шлюбу, відповідач відмовилась та без згоди власників (позивача і третіх осіб) самоправно зайняла частину квартири. А відтак, відповідач є особою, яка самоправно зайняла та користується квартирою без жодних належних правових підстав, а тому до правовідносин, які виникли слід застосувати ч. 3 ст. 116 ЖК України, а не ч. 1 ст. 116 ЖК України, яку застосував суд першої інстанції.
Крім того зазначено, що районним судом не враховано, що відповідач користується 1/2 частиною квартири не маючи для цього жодних належних правових підстав, жодного правовстановлюючого документу, ордеру, договору найму, тощо. За весь час самоправного використання квартири на її ім'я ніколи не відкривалось особового рахунку для оплати житлово-комунальних послуг та остання не сплачує жодних комунальних послуг тощо.
Посилаючись на зазначене та те, що весь тягар утримання квартири лягає на позивача, при цьому, відповідач не зареєстрована у зазначеній квартирі, має реєстрацію за іншою адресою АДРЕСА_2 , та вказана квартира належить відповідачу на праві часткової приватної власності, тобто вона має інше місце для проживання, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити.
Колегія суддів, вислухавши представника ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Встановлено, що ОСОБА_2 поселилася у спірній квартирі у 2008 році як дружина позивача й, незважаючи на розірвання шлюбу 20 квітня 2011 року, продовжує користуватися вказаним житлом.
Районний суд, ухвалюючи рішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову.
Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 09 жовтня 2008 року, який розірвано рішенням суду 20 квітня 2010 року (а.с.12,13).
Встановлено, що спірне жиле приміщення - кв. АДРЕСА_1 , складається з двох жилих кімнат, жилою площею 40,70 кв.м., загальна площа - становить 76,06 кв.м.
Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками кв. АДРЕСА_1 й 42/64 часток квартири належить позивачу (а.с.14,15).
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 04 лютого 2015 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить по 11/32 частин квартири (а.с.14,15, 16, 17).
Отже, спірне помешкання перебуває на праві спільної часткової власності позивача і третіх осіб. Частки власності у натурі не виділені.
Встановлено, що у спірній квартирі зареєстрований та мешкає син сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до справи, зареєстрованим в установленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2 з 20 травня 1986 року є кв. АДРЕСА_3 , частка якої також належить відповідачу (а.с.22).
Звертаючись у суд із позовом, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач після розірвання шлюбу самоправно зайняла частину квартири та проживає у ній без будь-яких на те підстав, а тому підлягає виселенню у відповідності до ч. 3 ст. 116 ЖК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач поселилася у спірне жиле приміщення не самоправно, а як член сім'ї співвласника помешкання, за згодою всіх його інших власників, а також того, що треті особи, як співвласники 22/64 частин спірного нерухомого майна, з відповідним позовом про оспорення законності мешкання ОСОБА_2 у квартирі у суд не зверталися й на вчинення таких дій у їх інтересах ОСОБА_1 , не уповноважували.
Відповідно до глави 23 ЦК України громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено принцип непорушності приватної власності.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз положень гл. 32 ЦК свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідач вселилась у спірну квартиру як член сім'ї співвласника квартири і набула право користуванням чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 16 січня 2019 в справі №243/7004/17-ц. та у постанові від 14 серпня 2019 року в справі № 702/101/18.
Разом з тим, позивачу належить лише частина спірного житлового приміщення.
Встановлено, що інші співвласники нерухомого майна - треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимог про порушення їх прав, свобод чи законних інтересів діями ОСОБА_2 в передбаченому цивільним процесуальним Кодексом України порядку, не заявляли, повноважень на вчинення таких дій від їх імені ОСОБА_1 , не давали.
Зі справи убачається, що між співвласниками нерухомого майна: дядьком та племінниками, не встановлено порядок користування спірною квартирою, яка складається з двох жилих кімнат, частки власності кожного з них в натурі не виділено.
За таких обставин, районний суд правомірно відмовив у задоволенні позову, заявленого ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 самоправно зайняла спірне жиле приміщення, а тому підлягає виселенню з нього.
Разом з тим, визнаючи доведеним право відповідача користування спірним жилим приміщенням з підстав проживання у ньому неповнолітньої дитини сторін, районний суд не врахував, що право власності є непорушним і захищається законом, а тому проживання у спірній квартирі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не може бути безумовною підставою для користування чужим майном матері дитини, яка статус члена сім'ї його співвласника втратила.
Суд залишив поза увагою, що право користування житловим приміщенням ОСОБА_2 зберігає за іншою адресою, де й зареєструвала своє місце проживання : АДРЕСА_2 , а також частку якого має на праві приватної власності (а.с.20,22).
За таких обставин, зазначені мотиви прийнятого рішення підлягають виправленню, а рішення суду - зміні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року змінити в частині мотивів прийнятого рішення.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: