"15" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2231/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Сабурова Ю.С. (на підставі довіреності);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 13);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Метком-Груп” (65104, м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, буд. 103);
про стягнення 27 892 350,00 грн.
Суть спору: 05.08.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” вх. ГСОО №2285/19 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Метком-Груп”, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 27 892 350,00 грн., з яких: 23 963 850,00 грн. - пеня, 3 928 500,00 грн. - штраф, а також судовий збір.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору (про закупівлю товару) №Т/НС-7/18 від 16.01.2018р., в частині виконання обов'язку щодо поставки товару, в зв'язку з чим відповідачу нараховано штрафні санкції відповідно до п. 7.2 договору, які відповідач у добровільному порядку не сплачує, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 12.08.2019р. судом за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2231/19 в порядку загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 02.09.2019 року.
У судовому засіданні від 02.09.2019 року судом було задоволено усне клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву до 09.09.2019 року, про що зазначено у відповідному протоколі судового засідання. Водночас у судовому засіданні від 02.09.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 09.09.2019 року.
09.09.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вх. ГСОО №18158/19, згідно якого ТОВ „Метком-Груп”, посилаючись на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 50 000,00 грн., оскільки вважає, що розмір нарахованих санкцій неспівмірним з порушеним інтересом та перевищує вартість самого товару майже на 2 мільйони. Водночас відповідач, зазначає, що в умови договору включені несправедливі умови, які фактично збільшують обсяг відповідальності відповідача на вартість самого товару. Більш того, відповідач наполягає, що з боку позивача позовну заяву підписано неуповноваженою на те особою.
У судовому засіданні від 09.09.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 09.10.2019 року.
23.09.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №1929/19), в порядку ст.166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої, посилаючись на положення статуту підприємства та інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Яблунівський А.М. з 23.06.2018 є виконуючим обов'язки директора відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 21.06.2018 №47-О, а тому, в.о. директора Яблунівський А.М. у відповідності до положень статуту підприємства, за думкою позивача, правомірно видав наказ від 23.07.2019 № 851, яким у зв'язку з його відпусткою з 29.07.2019 по 11.08.2019 тимчасово виконання обов'язків директора поклав на першого заступника директора Інде Р.В., чим не створював нову посаду, як зазначено у відзиві. Разом з тим, позивач стверджує, що посилання відповідача на те, що ним вживалися усі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні відповідними доказами, тоді як обставини викладені відповідачем у листі №43 від 03.12.2018 року у розумінні ст. 218 ГК України не можуть бути підставою для звільнення товариства від відповідальності за порушення умов договору. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що перший лист відповідача за №47 від 25.02.2019 року був направлений вже після 4-х місяців з початку прострочки виконання зобов'язання, що за твердженням позивача виключає будь-яку затримку у прийманні товару з вини порту. Більш того, позивач наполягає, що у відповідності до умов договору приймальні-здавальні випробування здійснюються у присутності покупця в три етапи та під час реостатних випробувань тепловозу ЧМЕЗ №4937 були виявлені недоліки у ходових випробувань даного тепловозу, а тому позивач вважає, що саме з вини відповідача до цього часу не здійснено поставку товару за договором. Крім того, державне підприємство не погоджується з доводами відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на відсутність винятковості обставин для здійснення таких дій та зазначає, що прострочення виконання зобов'язання з поставки товару триває майже рік, в зв'язку з чим позивач був позбавлений використовувати відповідні тепловози та був вимушений додатково укладати договори з третіми особами на надання послуг з виконання маневрової роботи локомотивами на залізничних коліях порту вартість яких у загальному розмірі становить майже 7 5 44 922,00 грн. Разом з тим, позивач зазначає, що на виконання вказаного договору ним було здійснено передплату у розмірі 13 095 000,00 грн. та вказаними коштами підприємство не могло користуватись у т.ч. шляхом отримання відсотків за депозитом.
09.10.2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО №20725/19, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до яких з доводами позивача викладеними у відповіді на відзив не погоджується та наполягає на своїй позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву та вказує на те, що неустойка не може бути наслідком збагачення кредитора.
Водночас, 09.10.2019 року до суду від відповідача надійшло клопотання вх. ГСОО № 20724/19 про залишення позову Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за думкою відповідача, позовна заява підписана особою, яка не мала права підпису.
У судовому засіданні від 09.10.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 11.10.2019 року.
У судовому засіданні від 11.10.2019 року за результатами розгляду клопотання відповідача про залишення позову без розгляду вх. ГСОО №20724/19 судом було відмовлено у його задоволенні з підстав необґрунтованості, а також того, що матеріалами справи підтверджується наявність належних повноважень у відповідної особи позивача на підписання даного позову, про що зазначено в протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 11.10.2019 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 23.10.2019 року.
У судовому засіданні від 23.10.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 15.11.2019 року.
У судовому засіданні 15.11.2019 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник ТОВ „Метком-Груп” у судове засідання 15.11.2019р. не з'явився про поважність причини нез'явлення не повідомив, між тим про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судового відправлення ( том. ІІ а.с. 100). Враховуючи, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, за наявності в матеріалах справи відзиву в якому викладено відповідачем свою позиції щодо суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача.
В судовому засіданні 15.11.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.11.2019 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
16.01.2018 року між ДП „МТП „Южний” (надалі - покупець) та ТОВ „Метком-Груп” (надалі - постачальник) було укладено договір (про закупівлю товару) №Т/СН-7/18 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався у 2018 році поставити покупцю товар зазначений в специфікації (далі - товар), що є додатком №1, відповідно до цього договору, а покупець - прийняти і оплатити товар.
За умовами п. 2.1 договору, ціна договору становить 26190000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4365000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються наступним чином: покупець здійснює попередню оплату постачальнику у розмірі 50% ціни договору протягом 10 банківських днів з дня отримання виставленого постачальником рахунку, шляхом здійснення прямого банківського переводу коштів на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату решти 50% ціни договору за фактом поставки товару та після підписання акту прийому-передачі цього товару протягом 10 банківських днів з дати отримання виставленого постачальником рахунку шляхом здійснення прямого банківського переводу коштів на рахунок постачальника.
У відповідності до п. 4.1 договору, постачальник поставляє покупцю товар протягом 80-ти календарних днів з моменту надання постачальнику письмової рознарядки покупцем на поставку товару. Постачальник несе ризик пошкодження або знищення товару до моменту передачі його покупцеві. Рознарядка покупця на поставку товару надсилається постачальнику засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою.
Згідно п. 4.2 договору, місце поставки - склад Локомотивної дільниці ДП „МТП „ЮЖНИЙ”. Поставка товару здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до положень Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „Інкотермс” (у редакції 2010), з урахуванням положень цього договору.
За умовами п. 4.3 договору, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за якістю та комплектністю після підписання видаткової та товарно-транспортної накладної.
Положеннями п. 4.5 договору визначено, що у випадку поставки неякісного (некомплектного) товару або відсутності відповідних документів (або їх частини) на момент приймання товару покупцем, товар вважається непоставленим, з наслідками, передбаченими п.п. 7.2, 7.3 договору.
У відповідності до п.п. 6.3.1 та п.п. 6.3.2 договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строк і в порядку, які встановлені цим договором, а також забезпечити поставку товару, якість якого відповідає вимогам, що встановлені у розділі 5 цього договору та у додатку № 2 до цього договору (вимоги до товару).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31.08.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 договору).
У відповідності до специфікації №1, що є додатком до договору №Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року (том І а.с.20) сторони визначили, що предметом поставки є товар - тепловоз маневровий ЧМЕЗ №5330 у кількості 1 шт., загальною вартістю з ПДВ - 13095000,00 грн. та тепловоз маневровий ЧМЕЗ №4937 у кількості 1 шт., загальною вартістю з ПДВ - 13095000,00 грн.
Разом з тим, сторонами складено також додаток №2 „Вимоги до товару” до договору №Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року (том І а.с. 21-29), яким, зокрема, визначено параметри тепловозів, вимоги щодо товару, вимоги до приймально-здавальних випробувань товару, комплектність товару та ін. Додаткові вимоги.
Як встановлено матеріалами справи, згідно платіжного доручення №879 від 06.02.2018 року, відповідно до умов п.п. 3.1.1 договору, позивачем було здійснено на підставі рахунку відповідача №1 від 26.01.2018р. сплату грошових коштів у розмірі 13095000,00 грн. в якості попередньої оплати у розмірі 50% ціни договору, що ніяким чином не заперечується відповідачем у справі.
Разом з тим, в матеріалах справи також наявна рознарядка на поставку товару №205-63/954 від 18.07.2019 року (том І а.с. 32). При цьому, позивач у позовній заяві наполягає, що відповідну рознарядку 18.07.2018р. було надіслано відповідачу на його електронну адресу у відповідності до положень п. 4.1 договору. Зазначені обставини ніяким чином не заперечуються відповідачем та не спростовані.
За таких обставин суд зазначає, що враховуючи дату направлення рознарядки поставка товару з урахуванням положень п. 4.1 договору мала бути здійснена відповідачем 06.10.2018 року.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, враховуючи те, що сторонами у договорі №Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року передбачено залежність виконання зобов'язань з поставки товару від підписання видаткової та товарно-транспортної накладної, а не від факту вчинення дій щодо його транспортування чи здійснення відповідних випробувань, тому суд погоджується з позицією позивача щодо прострочення виконання ТОВ „Метком-Груп” зобов'язань з поставки маневрових тепловозів у кількості 2-х одиниць загальною вартістю 26190000,00 грн.
Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про здійснення ТОВ „Метком-Груп” поставки товару на підставі договору №Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року.
Крім того, суд критично розцінює позицію відповідача щодо посилання на листування між сторонами у справі з приводу необхідності надання перепустки відповідним представникам відповідача на територію позивача, а також вчинення інших дій (том І а.с. 110-140), оскільки таке листування ніяким чином не свідчить про обґрунтованість неможливості поставки товару за договором №Т/СН-7/18, зокрема, з вини позивача.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, не здійснив поставку товару у відповідності до умов договору №Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року, яка мала бути здійснена ним по 06.10.2018 року включно.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Водночас, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно п. 1 ст. 628 цього кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, за взаємною згодою сторін у договорі № Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року було передбачено відповідальність ТОВ „Метком-Груп”, як постачальника товару: за порушення постачальником строку виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,5 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків вказаної вартості (п. 7.2 договору).
Отже, при визначенні розміру штрафних санкцій, суд керується положеннями договору, якими передбачено відповідальність ТОВ „Метком-Груп”, як постачальника товару за договором № Т/СН-7/18 від 16.01.2018 року, який в свою чергу розцінюється судом у даному випадку як джерело матеріального права.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 23963850,00 грн нарахованої по 07.04.2019 року та штрафу у розмірі 3928500,00 грн. (том І а.с. 6), вважає їх вірними та обґрунтованими.
Водночас, вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням відповідного клопотання відповідача, наведеного у відзиві на позовну заяву, суд вказує таке.
Так, норми матеріального права, а саме ст.233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафних санкцій до 50000,00 грн., суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про необхідність застосування індивідуального порядку стягнення штрафних санкцій в даному випадку, з огляду на таке.
Так, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Водночас, суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено судом, розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення з відповідача перевищує загальну вартість непоставленого товару, що є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання зобов'язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Враховуючи наявність у кредитора можливості стягнути з відповідача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а також приймаючи до уваги необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції на 50%, а саме: пеню до 11981925,00 грн. та штраф до 1964250,00 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ДП „МТП „Южний” та стягнення з відповідача пені у розмірі 11981925,00 грн. та штрафу у розмірі 1964250,00 грн.
Враховуючи вищевикладене суд не дає правову оцінку іншим доводам та запереченням учасників справи, оскільки вони не впливають на вирішення справи по суті.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 418 385,25 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Метком-Груп” (65104, м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, буд. 103; код ЄДРПОУ 37811934) на користь Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 13; код ЄДРПОУ 04704790) 11981925/одинадцять мільйонів дев'ятсот вісімдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять п'ять/грн. пені та 1964250/один мільйон дев'ятсот шістдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят/грн. штрафу.
3.В решті позову відмовити.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Метком-Груп” (65104, м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, буд. 103; код ЄДРПОУ 37811934) на користь Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 13; код ЄДРПОУ 04704790) 418385/чотириста вісімнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять/грн. 25 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25 листопада 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська